Тема "круглого столу" дійсно досить складна, в юридичній науці нею майже ніхто комплексно не займається. Останні дисертації з питань адміністративно-територіального устрою були захищені років 5 тому. Є у нас дисертації на тему статусу району, області, але практично немає дисертацій на тему статусу села, селища, міста як адміністративно-територіальних одиниць, закріплених Конституцією.

Причина такого наукового застою в тім, що той радянський адміністративно-територіальний устрій, який ми успадкували, виявився дуже зручним для, як ми тепер кажемо, старої влади. Ця влада практично мало що змінювала останні 10 років щодо суті та механізмів самої влади, і адміністративно-територіальний устрій абсолютно її влаштовував. Я пам’ятаю, що з 1997 року було три офіційних спроби започаткувати реформу адміністративно-територіального устрою, і всі вони практично нічим не завершилися. Тепер кажуть, що тоді не було політичної волі. Тепер воля є, але куди вона нас заведе, ще невідомо. Мені здається, що зазвичай реформування відбувається легко, як кажуть, "по накатаному", коли хороша теорія.

Щоб розробити сьогодні теорію реформування територіального устрою, треба спиратися на якісь фундаментальні розробки: наприклад, це може бути вчення про народний суверенітет, оскільки ми пережили "помаранчеву революцію", яка довела, що Український народ є джерелом влади. Це може бути теорія класичного конституціоналізму, оскільки саме ця теорія дає розуміння того, як управляти державою на підставі законів, а не "в ручному" режимі.

Мені здається, що сьогодні, коли ми говоримо про реформу територіального устрою, то залишаємо поза увагою ці фундаментальні речі. Нам здається, що зміна територіального устрою і запрограмовані нею цілі і завдання автоматично приведуть нас до чогось нового і цікавого. А це може бути, як кажуть, "поверненням до старого", тільки в якихось нових формах, якщо не буде того стрижня, який має визначати сутність і стратегію реформи.

Отже, потрібні системні наукові розробки. Я, наприклад, схиляюся до думки, що нам потрібно розробити концепцію територіального устрою вільного народу. Бо що таке територіальний устрій? Це не просто основа територіальної організації влади чи адміністративно-територіальні одиниці, а насамперед певні правила гри на територіальному полі. Ми хочемо змінювати не просто устрій, не просто назви адміністративно-територіальних одиниць, укрупнювати їх тощо – йдеться про нові правила гри у сфері територіального устрою. Правила гри, які повинні урівняти громадян різних регіонів, щоб не було дисбалансів та диспропорцій між громадянами тощо, які сьогодні сягають в деяких випадках десятків разів. Створення максимально рівних умов для однойменних адмінодиниць, мені здається, є одним з ключових завдань цієї реформи.

Для того, щоб приступити до реалізації реформи, потрібно виробити деякі моделі. Моделі не тільки соціально-економічного розвитку українського суспільства (я розумію що це дуже важливий показник), але треба також розробити моделі громадсько-політичного розвитку України, оскільки у нас, наприклад, місцева демократія дуже різноманітна. Я вже рік чи півтора року тому пропонував керівникам асоціацій органів місцевого самоврядування розробити моделі місцевого самоврядування хоча б на регіональному рівні. І знаєте, я розумію, чому люди не палали бажанням розробляти ці моделі, бо це ж треба було показати, як функціонує місцева керована демократія і її різновиди. І якщо ми вже хочемо мати демократичну реформу територіального устрою, то треба відмовитись від страхів і побоювань, які існували раніше, і називати речі своїми іменами. А в переважній більшості тоді на регіональному і місцевому рівнях демократія була суцільно керована, тобто авторитарна, якщо не тоталітарна. Тому цей складовий елемент оцінки суспільної ситуації має бути присутнім за розгляду питань реформи територіального устрою. Інакше кажучи, реформуючи територіальний устрій, потрібно реформувати й кероавну місцеву демократію.

Під час виступів учасників “круглого столу” я зазначив собі деякі речі. Мені здається, що навряд чи варто зводити реформу територіального устрою до проблем регіональної політики. Якою б важливою не була регіональна політика, питання територіального устрою – це насамперед питання конституційне, і воно має значення передусім для державної конституційної політики і вже тільки потім – для державної регіональної політики.

Є ще така проблема, як ідеологія реформи територіального устрою. Чому поки ще ідея його реформи наражається переважно на опір? Немає міфу, нема поки що того, що може людей переконувати й приваблювати. Я розумію, що не може йтися про якусь вигадану цукерку з гарною обгорткою. Потрібно, щоб працювали медіа тощо. У мене таке враження, що навіть “Урядовий кур’єр” працює не стільки суб’єктивно “за”, скільки об’єктивно “проти”. Те, що в апараті органів виконавчої влади та місцевого самоврядування ведеться “тиха контрреволюція” проти реформи територіального устрою, то це, як кажуть, очевидно і не тільки тому, що він [апарат] не розуміє, а тому, що не хоче цієї реформи. Я думаю, що якщо зараз не визначити ту соціальну силу, яка буде рушієм реформи, то апарат цю реформу дуже легко і хитро зруйнує, як це він вміє. Гадаю, що треба робити ставку на “третій сектор”, треба робити ставку на ті громадські сили, які можуть розвинути ідеологію реформи і знайти її практичне втілення. Дякую за увагу.