Не на правах ведучого, а на правах учасника "круглого столу" хотів би взяти слово. Я займався обговорюваною проблемою майже 15 років тому, коли був головою підкомісії у Верховній Раді з розвитку місцевого самоврядування. Я не знаю, скільки займалася Франція місцевим самоврядуванням, а от що Україна займається цим питанням вже останні 15 років, займається ним кожен день і говорить про це щонайменше 15 років – це факт. Тому, на мою думку, не варто стверджувати, що ми почали займатися цим тільки зараз. Проблема якраз у тім, що місцеве самоврядування складається з кількох проблем. Проблема поетапності або одномоментності реформи залишається політичною проблемою.

Це зауваження щодо десятирічного періоду здійснення реформи і твердження, що саме в такі періоди робляться подібні реформи. Я підкреслюю, що ми 15 років займаємося цим питанням, прийняли чотири різних закони щодо місцевого самоврядування, і те, що сьогодні пропонується урядом, на мою думку, є виправданим.

Зараз ми підійшли до дуже складних задач, пов'язаних зі вступом до Об’єднаної Європи, і так чи інакше маємо їх вирішувати. Як вже відзначалося, Польща проводила таку реформу за підтримки США та ЄС. Я трохи знаю адміністративну реформу Польщі, знаю, як все відбувалося, і ті проблеми, які там були. Ці проблеми виникли не тільки з внутрішніх потреб, а й, зокрема, й через інтеграцію у Європейський Союз. Зараз ця проблема стоїть і перед нами, треба на це зважати та відповідним чином вирішувати деякі проблем, зокрема проблеми місцевого і регіонального самоврядування.

Я з самого початку хотів би сказати про розподіл на дві ключові функції – державне управління і місцеве самоврядування. Дійсно, про адміністративну реформу можна поговорити окремо. Давайте говорити про появу або про існування в державі такого інституту, як місцеве самоврядування. Я погоджуюся з Ігорем Борисовичем Коліушком, що проблему регіонального самоврядування сьогодні, мається на увазі на сьогоднішньому "круглому столі", обговорювати не слід. Ці поняття невіддільні і їх треба вирішувати в комплексі, але давайте все-таки предмет сьогоднішнього обговорення окреслимо більш чітко.

Я недаремно закликав всіх учасників цього “круглого столу” попрацювати більше в режимі певного "мозкового штурму", який здійснюється за своїми правилами. Давайте вдосконалювати наявні проекти і не повертатися взагалі до питань потрібна чи не потрібна реформа або до абсолютно іншої її схеми. Давайте спробуємо визначити, чи можна з тих пропозицій, які вносить уряд в особі віце-прем'єр-міністра, зробити корисну справу. Ми маємо конкретного ініціатора, який бере на себе відповідальність, і можемо дискутувати. Ми не робимо це келійно і маємо можливість впливати на подальші рішення. А що стосується так званої колегіальності, то створення такої структури, як комісія, що виходить з ініціативою, на мою думку, на даному етапі не є найкращим рішенням. Тут, швидше, знову постане проблема безвідповідальності: якщо комісія, значить, винних точно немає. Але те, що на певному етапі ми повинні перейти від одноосібної відповідальності, щоб прорахувати всі ризики, загрози і можливості, чого не може самостійно зробити жодна людина, жоден віце-прем'єр зі своїм апаратом, – це факт.

Я закликаю всіх до певної ієрархії нашого обговорення. Оскільки предметом сьогоднішнього обговорення є пропозиція уряду, то наша задача є особливою - ми реагуємо на дії уряду. Якби ми порушили цю проблему, то, я вважаю, що правомірно було б обговорювати свою стратегію і свій план від початку до кінця.

Ще кілька слів. На мою думку, треба говорити не тільки про послуги, які надає влада, а передусім про всю ефективність влади, бо критерієм є не тільки ефективність послуг, а і наявність існуючої державної інфраструктури, яка існує паралельно. З доповіді віце-прем’єр-міністра зрозуміло, що регіональна мережа податкової адміністрації вже сьогодні не відповідає адміністративному устрою. Вже не кажучи про те, що 90 % структур Служби безпеки України збігається з виборчими округами в Україні. Тобто політична складова у системі управління є досить значною і це треба враховувати. Тому і пропозиції, з якими виходить сьогодні уряд, наскільки я розумію, стосуються двох рівнів.

Перший, так званий базовий, рівень місцевого самоврядування – на місцях проживання людей. Це поняття ми ввели в українське законодавство, воно насправді існує і давайте про нього поговоримо. У нас завжди існувала велика проблема із сільськими районами: чи вводити їх як базовий рівень самоврядування, чи не вводити? Ми залишили села і селищні ради в такому вигляді, як вони були ще 20 років тому. Я абсолютно підтримую ідею уряду щодо укрупнення структур на рівні сіл (особливо враховуючи зміни останніх 20 років, коли села спустошили) до більших утворень, які можуть комплексно вирішувати ті чи інші задачі. Звичайно, немає ані регіональної науки, ані регіональної медицини. Але те, що на сьогоднішній день у цих регіонах немає жодного фельдшерського пункту на село, – це також факт. І якщо ми все-таки візьмемо ту мінімальну кількість мешканців, якій треба стовідсотково надати певний рівень послуг, тобто на певну кількість населення ми відводимо певний “прейскурант” послуг, який обов’язково буде надано, то це, можливо, і буде певним критерієм ефективності влади.

Другий рівень – це райони. Район - це взагалі, на мою думку, штучний рівень місцевого самоврядування. Не хочу говорити банальних речей про те, що люди живуть не у районах, а в містах і селах. Але якщо ми говоримо про те, що існує певний рівень, на який можна надавати певний “прейскурант” більш складних послуг, то він має збігатися з тим рівнем, на який держава заходить своїм управлінням безпосередньо. Я до кінця не зрозумів з доповіді пана Безсмертного, чи ліквідація районних адміністрацій є складовою частиною територіальної реформи, чи це складова частина адміністративно-територіальної реформи. На мою думку, проблему надання суспільних послуг через відділення виконавчої влади чи через передання повноважень на рівень місцевої громади держава повинна вирішити самостійно, знову ж таки для підвищення ефективності управління.

Я пропоную, щоб наш "круглий стіл" закінчився не тільки рекомендаціями. Я закликаю співробітників інституту, експертів до того, щоб ми спробували дати певну оцінку цій адміністративній реформі, наприклад, за допомогою SWOT-аналізу. Дати чітко загрози, які існують, сильні сторони. Можливо, ви праві, що деякі загрози виявляться настільки значними, що можуть поховати всю реформу. Але якщо ми викладемо всі можливості цієї реформи, то зможемо просунутися далі. Тому мені здається, що наш сьогоднішній "круглий стіл" – це, скоріше, можливість для експертного товариства ще раз почути безпосереднього автора реформи, щоб краще зрозуміти ті ідеї, які закладаються ним та його командою.

На жаль, склалося як завжди: уряд працює у поточному "біжучому " режимі і дискусії в суспільстві не відбувається. Давайте спробуємо працювати у заочному режимі: спробуємо напрацювати свої пропозиції – це буде перший етап, а за тиждень чи за 10 днів ми запросимо Романа Петровича і озвучимо наші пропозиції. Я пропоную робити саме так, а не повертатися до до самої філософії і задач реформи. Дякую.