Шановні колеги! Проблема, яку ми сьогодні обговорюємо, настільки складна і багатоаспектна, що вона може стати темою десятків конференцій, але ми б не обговорили і сотої частини питань, які тут постають.

Саме в Національному інституті стратегічних досліджень 10 років тому мені довелося випустити книжку "Територіальний устрій та місцеві органи влади України", в якій було висловлено думку про потребу адміністративно-територіальної реформи. Але сьогодні я хотів би виступити як консерватор. Чи усвідомлюємо ми потенційні наслідки такої реформи, ти більше здійснюваної швидко?

Почну з того, на чому закінчив пан Коліушко, з правових питань. На мій погляд, нам не потрібен Закон про адміністративно-територіальний устрій, оскільки ці питання вирішуються Конституцією України, яка сьогодні визначає адміністративно-територіальний устрій України. Якщо ми хочемо мати інший устрій, треба внести одну статтю до Конституції, і ми його змінимо. Тоді питання вже полягатиме тільки в тому, коли цей адміністративно-територіальний устрій набиратиме чинності – в положеннях необхідно визначити, в які роки який етап буде реалізуватися. На мій погляд, проведення реформи адміністративно-територіального устрою потребує не менше 10 років, якщо ми не хочемо наробити дурниць і не створити нових проблем, яких в Україні і так забагато.

Що нам потрібно в першу чергу? Який Закон нам потрібен? І що по суті є Закон, який ми обговорюємо? Це нове бачення, нова версія Положення про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою, яке було затверджене Президією Верховної Ради УРСР у 1981 році. Такий закон нам потрібен, бо сьогодні ми не маємо нормативно-правової бази щодо вирішення питання адміністративно-територіального устрою. Цей закон ми могли б прийняти швидко, не вносячи змін до Конституції. Прописати процедуру, яка визначатиме повноваження Верховної Ради, Кабінету Міністрів, державних адміністрацій, місцевих рад у цьому питанні, і це було б конструктивно. Це був би перший крок до упорядкування всієї системи взаємовідносин у сфері адміністративно-територіального устрою.

З чого потрібно починати адміністративно-територіальну реформу, якби ми мали в Конституції статтю про новий адміністративно-територіальний устрій? Потрібна етапність, але яка етапність? Ми повинні чітко собі це усвідомити, вивчивши зарубіжний досвід - досвід Швеції, Франції, Бельгії, Великобританії.

На мій погляд, сьогодні першочерговим є прийняття Закону України “Про територіальні громади та їх об'єднання”. При цьому не зачіпати областей, районів – взагалі не змінювати кордони, бо як тільки ми заглибимося у питання територіальних громад, то побачимо, скільки там проблем. Питання сьогодні полягає не тільки в тім, що нам необхідно створити 5 тисяч громад. Цього недостатньо. Якщо у нас більша частина сільських бюджетів знаходиться на трансфертах з державного бюджету, то, об'єднавши дві селищні ради, які на трансфертах, утвориться громада на трансфертах. Послуг кращих не буде, а галас у країні здійметься величезний.

Якщо питання буде вирішено на рівні громад, потрібно провести детальне серйозне, дуже серйозні обстеження. У Франції адміністративно-територіальну реформу готували 20 років, був створений спеціальний інститут. Наполеон запровадив свою систему влади у 1802 році, нічого не ламаючи, і вона проіснувала до 1982 року, хоча там не було виконавчих органів на рівні департаментів, не було регіонів. Регіони у Франції створювалися не шляхом перекроєння кордонів існуючих адміністративно-територіальних одиниць, а як надбудова нових адміністративно-територіальних одиниць. Якщо ми хочемо створити регіони, то можна використати цю концепцію. Але у нас ще постає питання районного поділу. На мій погляд, навіть ті твердження, які озвучив Роман Петрович, і та статистика, яку він наводив, нічого не змінять. Сьогодні є 490 сільських районів, а буде 280. Що зміниться в країні?

На даному етапі має ставитися трошки інше питання. Коли ми говоримо про районний рівень, я говорив би не про скорочення, а про впорядкування системи взаємовідносин між рівнями управління, між громадою, районом і областю.

Інше питання – це впорядкувати систему функцій. Хто за що відповідає? Де і які гроші ефективніше витрачати? Чи з державного бюджету ефективніше витрачати на надання тієї чи іншої послуги, чи з обласного бюджету, чи з бюджету територіальної громади? Я не думаю, що якщо ми створимо громаду у 5 тисяч населення, “делегуємо” їй школу та інші функції, то там люди стануть краще вчитися. Чи ми регіональну науку створимо? Про що ми говоримо?! Яка наука там може бути за нинішньої ситуації? Зверніть увагу, як відбувається бюджетний процес: Бюджетний кодекс вирішив низку питань, які, власне, не є предметом юрисдикції бюджетного кодексу. Саме в Бюджетному кодексі були прописані повноваження, що мають визначатися виключно законодавством з організації влади. Це потребує першочергового вирішення.

І ще один момент, який має принципове значення і який би я хотів підкреслити. Мені здається, що обговорювана реформа має якийсь келійний характер підготовки, незважаючи на усі ці обговорення. Коли у нас була Державна комісія з питань адміністративної реформи, то це був публічний орган, створений і очолюваний Президентом; публічно розроблялися концепції і стратегії. Хто зараз публічно розробляє концепцію, стратегії? Адже не може це робити один віце-прем'єр-міністр, так само як і відповідати одноосібно за всі помилки та провали. Нам потрібно, я хотів би, щоб ми це записали і в наші рекомендації, і в резолюцію, створення колегіального дорадчого органу при Президентові України з питань реформування адміністративно-територіального устрою. Також треба поновити діяльність Комісії з питань адміністративної реформи, вірніше, створити нову комісію, бо це різні реформи. Дякую.