Не можна не погодитись з висловленою учасниками дискусії точкою зору про те, що важливим стратегічним напрямком модернізації суспільних відносин в Україні є створення ефективних форм взаємодії між суб'єктами державної влади та суб'єктами ринкової економічної діяльності чи бізнесом. Слід зауважити, що упродовж попереднього п'ятнадцятирічного терміну економічного розвитку України як незалежної держави, орієнтованої на побудову сучасного соціально-ринкового господарства, в цілому вибудувалися прямі й зворотні економічні відносини між різними ланками державної влади та підприємництвом середовищем, в основі яких лежить реалізація державою основних регуляторних функцій щодо бізнесу. Разом з тим їх якість, реальне змістовне наповнення та ступінь відповідності суспільним інтересам залишають величезний простір для подальшого вдосконалення.

Слід підкреслити, що у дослідженні шляхів оптимізації економічного діалогу між владою і бізнесом значний концептуально-методологічний потенціал містять ті напрями сучасної економічної теорії, які у своєму предметному полі фокусують аналітичні зусилля на зазначеній проблематиці. Йдеться зокрема про такі новітні теоретичні відгалуження останньої третини ХХ ст., як нова політична економія (вивчення політичної та економічної взаємодії основних макроекономічних суб'єктів), теорія суспільного вибору, конституційна економіка та ін. Застосування властивої їм методології економічного аналізу дозволяє, на наш погляд, глибше зрозуміти суть політико-економічного діалогу між вітчизняною владою і бізнесом.

В умовах перехідної економіки 1990-х рр. (яка інституціоналістами досить влучно іменується сучасним меркантилізмом) в Україні, як і в решті пострадянських країн склались специфічні умови господарювання - ринкові за своєю формою, але багато в чому деформовані за своїм реальним змістом, що проявилось у таких рисах, як:

· відсутність ринкового конкурентного економічного середовища;

· переважання ренто-пошукацької економічної поведінки підприємців;

· змагання між представниками галузевих та регіональних бізнес-еліт за близькість до органів державної виконавчої влади та контроль тіньових важелів реалізації державної політики;

· формування потужних бізнес-груп з особливими інтересами та реалізація ними різних проектів "приватизації" державних інституцій;

· фокусування парламентської діяльності на отриманні так званої політичної ренти - підпорядкування конституційно-законодавчої діяльності вузько груповим інтересам бізнес-еліт.

На жаль, цей список форм сучасного кон'юнктурного зрощення ланок державної влади з вітчизняним олігархічно-монополістичним капіталом можна було б продовжувати і далі. Йдеться про зримі та інтенсивні процеси зрощення державної влади й великого бізнесу. Причому саме вони мають реально змагальний характер і визначають суть політичного та виборчого процесів. Сьогодні персональний склад вищих щаблів усіх ланок державної влади сформований і навіть кадрово укомплектований представниками потужного регіонального та галузевого бізнесу. За цих умов діалог між владою і бізнесом швидко змінює свій формат, трансформуючись у своєрідний вузько корпоративний діалог, а згодом навіть і монолог, коло інтересів та учасників якого стає максимально звуженим. При цьому, він носить досить жвавий і стійкий характер. Але, зрозуміло, що такий формат діалогу (тим більше монологу) не задовольняє інтересів решти суспільства, включаючи як бізнесові кола (альтернативні бізнес-еліти, малий та середній бізнес), так і не бізнесові кола.

Втім, не можна не відзначити об'єктивно-закономірного характеру владних прагнень панівних бізнес-угрупувань. Історичними аналогами цього можуть слугувати приклади примітивного зрощення держави й капіталу в епоху меркантилізму, а також більш пізній досвід державно-монополістичного капіталізму першої третини ХХ ст. Цивілізаційні елементи обох епох переплелись у вітчизняному сьогоденні. Разом з тим, еволюційно набутий досвід розвинутих країн світу з виразними ознаками відкритого, демократичного громадянського суспільства свідчить про необхідність звільнення держави від міцних "обіймів" бізнесу, її переорієнтації на інституційне врегулювання загально прийнятних умов ринкового господарювання, прозору взаємодію з бізнесом, підпорядковану суспільним інтересам.

Тому метою подальшої модернізації відносин державної влади й бізнесу в Україні має стати пошук шляхів (способів, форм) їх переорієнтації з вузько корпоративного у відкрите партнерство (за форматом учасників, підконтрольністю суспільству, гласністю, дієвістю зворотних зв'язків з громадськістю та ін.) заради суспільного, загальнонаціонального успіху.