Українська економіка після виборів: що далі?.- К.: НІСД, 2007.- 26 с.

Автори:

Жаліло Я.А., к.е.н.( керівник авторського колективу, Розділи 1-3),
Белінська Я.В., к.е.н. (Розділи 1,2)
Лавриненко С.І., к.т.н.(Розділ 1)
Пищуліна О.М., к.с.н.(Розділи 1,2)
Покришка Д.С. (Розділ 1)
Юрчишин В.В., д.н.д.у. (Розділ 1)

Доповідь підготовлено до засідання круглого столу 6 листопада 2007 р.

При повному або частковому відтворенні матеріалів даної публікації посилання на видання обов'язкове

© Національний інститут стратегічних досліджень, 2007,

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ОСНОВНІ ПІДСУМКИ ЕКОНОМІЧНОГО І СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ У 2007 Р.: ДОСЯГНЕННЯ ТА ПРОБЛЕМИ

а) Головні чинники макроекономічної динаміки

б) Чинники зростання споживчого попиту та становище у соціальній сфері

в) Інвестиційна та інноваційна діяльність як чинники економічного розвитку

г) Зовнішньоекономічні чинники економічної динаміки

д) Становище у грошово-валютній сфері

2. КЛЮЧОВІ ПРОБЛЕМИ, РИЗИКИ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ МАЙБУТНЬОГО УРЯДУ

3. ПРІОРИТЕТИ ДЕРЖАВНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ НА КОРОТКО- ТА СЕРЕДНЬОСТРОКОВУ ПЕРСПЕКТИВИ

Вступ

2007 рік став черговим роком випробування української економіки на міцність. Знаходячись під потужним впливом чинників тривалої політичної невизначеності та передвиборчої політичної боротьби, вітчизняна економіка продовжувала демонструвати високі темпи економічного зростання та позитивну динаміку показників соціального розвитку. Це підтвердило тезу про досягнення достатнього рівня розвитку ринкових відносин, який надає суб'єктам господарювання спроможність до поточного функціонування без втручань з боку держави.

Водночас підсумки економічного та соціального розвитку України у 2007 році виявились досить суперечливими. Поряд з високими показниками економічного зростання відбулося нагромадження тривожних симптомів макроекономічної нестабільності. Позитивні тенденції у соціальній сфері значною мірою нівельовано суттєвим прискоренням інфляційних процесів. Відтак стає зрозумілим, що подолання наявних тривких суперечностей української економіки у стратегічному аспекті вимагає активної цілеспрямованої державної політики, якої, на жаль, в останні роки, позначені високим рівнем політичних протистоянь, практично не спостерігалося.

Отже, формування соціально-економічної політики уряду, який буде сформовано новообраною Верховною Радою, відбуватиметься під тиском як потреб відновлення та збереження поточної макроекономічної стабільності, так і необхідності реалізації стратегічних завдань подолання наявних структурних диспропорцій та продовження соціально-економічних перетворень в країні.

Слід відзначити, що передвиборчий період позначився формуванням у суспільстві вельми високих очікувань щодо майбутньої соціальної політики держави. Поступове наближення терміну проведення виборів Президента України обумовлює збереження актуальності в лексиконі політичних партій передвиборчої соціальної риторики й надалі. Таким чином, завдання новообраного парламенту та нового уряду - знайти необхідний баланс політичних амбіцій та економічних реалій, спробувати відшукати шляхи послаблення впливу політичних чинників на економічний розвиток. Зрештою, провідними політичними силами має бути віднайдено шляхи до конструктивного компромісного рішення та здійснення збалансованої стратегії соціально-економічної політики, спрямованої на формування в Україні сучасної моделі економічного зростання.

Авторами доповіді зроблено спробу оцінити особливості розвитку економіки України у 2007 р., надати критичні оцінки щодо перспектив її наступної динаміки, встановити ключові суперечності, які вимагають першочергового вирішення, визначити, виходячи з цього, основні завдання економічної політики держави на коротко- та середньострокову перспективи.

1. Основні підсумки економічного і соціального розвитку у 2007 р.: досягнення та проблеми

а) Головні чинники макроекономічної динаміки

Економіка України у 2007 р. продовжила зростання швидкими темпами. Приріст ВВП за підсумком 9 місяців року склав 7,3 %, що на 1,2 в.п. вище, ніж за аналогічний період торік. При цьому, незважаючи на щомісячне зменшення темпів приросту ВВП, вони все одно залишаються вищими за показники аналогічних періодів минулого року (рис. 1). Послідовне зниження показника темпів приросту пояснюється насамперед ефектом підвищення бази порівняння відносно 2006 р., відтак загалом є підстави констатувати збереження високого динамізму зростання ВВП.

В структурному розрізі основними "локомотивами" динамічного збільшення ВВП слід вважати прискорення темпів зростання в обробній промисловості, вироблена додана вартість в якій збільшилася за 9 місяців року на 12,7 %, будівництві (11,6 %) та оптовій і роздрібній торгівлі (17,1 %). Натомість, порівняно з попереднім роком, суттєво погіршилося становище в сільському господарстві (відзначено спад на 4,7 %), сповільнився приріст у добувній промисловості, виробництві та розподілі електроенергії, газу та води, транспортній галузі (рис. 2).

На відміну від попереднього року, який позначився випереджаючими темпами зростання добувних галузей, в 2007 році першість в промисловому зростанні належала переробній промисловості (рис. 3). Роль "локомотивів" зростання відіграли харчова промисловість та машинобудування, які разом забезпечили 43,6 % приросту промислової продукції. Внесок металургії в зростання промисловості дещо зменшився порівняно з попереднім роком та склав лише 26,3 %.

Наведені показники динаміки промислового виробництва засвідчили комбінацію внутрішнього споживчого та інвестиційного попиту та експортного фактора як чинників економічної динаміки:

1. Згідно статистичних даних, темпи приросту кінцевого споживання у першому півріччі 2007 року склали 12,2 %, в т.ч. споживчих витрат домашніх господарств - 15,1 %. Загалом частка споживчих витрат у ВВП зросла до 82 % ВВП проти 79 % за рахунок зростання частки витрат домогосподарств, яка збільшилася до 61 % проти 59 % відповідно. Приріст кінцевих споживчих витрат на 21 % перевищив загальний приріст ВВП у І півріччі 2007 р. (у співставних цінах). Активізація споживчого попиту знайшла відображення в структурній динаміці промислового виробництва: відзначено помітне прискорення приросту виробництва в харчовій промисловості, майже припинився спад в легкій промисловості. Серед підгалузей машинобудування випереджаючими темпами зростало транспортне машинобудування: зокрема, випуск легкових автомобілів зріс за 9 місяців року на 41,3 %. Значну роль споживчого попиту засвідчує також прискорення динаміки роздрібного товарообороту: за 9 місяців року він збільшився на 28,2 %, що на 3,8 в.п. більше, ніж торік.

2. За підсумками першого півріччя валове нагромадження основного капіталу сягнуло 25,1 % ВВП, що на 1,5 в.п. більше, ніж торік. При цьому приріст цього показника склав 23,9 %, удвічі перевищував темп приросту кінцевого споживання та забезпечив 65,7 % приросту ВВП у І півріччі 2007 р. (у співставних цінах). Відповідна суттєва активізація інвестиційної діяльності наклала помітний відбиток на динаміку промислового виробництва. За підсумками 9 місяців року спостерігалось суттєве прискорення приросту виробництва машин та устаткування: підгалузь зросла на 15,6 % порівняно з аналогічним періодом попереднього року.

3. Потужним чинником економічного зростання у 2007 р. слід також вважати стрімке підвищення експортної активності. Незважаючи на те, що, з причин збереження негативного зовнішньоторговельного сальдо, сумарний внесок чистого експорту в зростання ВВП є від'ємним, експорт промислової продукції склав 40,3 % загального обсягу реалізації в промисловості за 8 місяців 2007 року, що засвідчує його високу роль як чинника економічної динаміки. Слід відзначити високий рівень експортної орієнтації галузей - "локомотивів" економічного зростання. Так, за нашими підрахунками, за 8 місяців року на експорт було спрямовано понад 72 % продукції металургії, 52 % - машинобудування, близько 20 % - харчової промисловості.

б) Чинники зростання споживчого попиту та становище у соціальній сфері

У 2007 р. продовжилася традиційна для останніх років тенденція випереджаючого зростання доходів населення порівняно з основними макроекономічними показниками, що забезпечувало постійне розширення місткості внутрішнього споживчого ринку. Номінальні доходи населення за 8 місяців 2007 року в порівнянні з відповідним періодом 2006 р. зросли на 27,8 %. Водночас, продовжилась також тенденція до поступового зниження реального соціального ефекту такого підвищення доходів, пов'язана з активними інфляційними процесами. Зокрема, в реальному вимірі приріст наявних доходів склав за січень-серпень 2007 р. лише 11,5 %, в той час як в аналогічному періоді 2006 р. він становив 18,9 % (рис. 4). Додатковим чинником, який призвів до зниження темпів приросту наявних доходів у 2007 році, стало зростання з 01.01.2007 р. ставки оподаткування доходів фізичних осіб з 13 до 15 %.

Темпи зростання витрат населення перевищили темпи зростання доходів: за 8 місяців 2007 року вони збільшилися на 31,9 %. Такий випереджаючий розвиток пояснюється нами збільшенням витрат населення на оплату житлово-комунальних послуг, підвищення тарифів на електроенергію та імпортний природний газ, подорожчанням товарів продовольчої групи. Зокрема, середні нарахування за житлово-комунальні послуги на одного власника особового рахунку зросли на початку року на 89 %, що відбилося фактично на всіх верствах населення.

Водночас варто також враховувати збільшення тіньової складової доходів, пов'язане як із загальним зростанням економічної активності, так і з додатковими масовими виплатами в рамках передвиборчих процесів в Україні. Це, поряд із збереженням високого рівня диференціації доходів, пояснює динамічне зростання депозитів населення у комерційних банках (на 32,1 % за 9 місяців року). Приплив коштів на депозитні рахунки став акселератором кредитної активності банків на споживчому ринку, що стало чинником динамічного зростання споживчого попиту в сегментах товарів тривалого користування, житла та елітних послуг.

Як позитивну слід відзначити тенденцію зростання питомої ваги заробітної плати в структурі доходів населення, що свідчить про поступове відновлення її мотиваційної функції. За 8 місяців 2007 року частка заробітної плати у структурі доходів підвищилася до 43,3 %, на 4 в.п. перевищивши чистку соціальних допомог та трансфертів. Середня заробітна плата штатних працівників за серпень 2007 року становила 1398 гривень та більш ніж у 2,7 разу перевищувала розмір мінімального прожиткового мінімуму (501 грн.). У відповідний період 2006 року середня заробітна плата становила 1073,10 грн, що перевищувало розмір мінімального прожиткового мінімуму (472 грн.) лише в 2,2 разу.

Водночас темп зростання реальної заробітної плати в Україні сповільнився синхронно із загальним приростом реальних доходів. За 9 місяців 2007 року у порівнянні з аналогічним періодом попереднього року вона збільшилася на 12,2 %. Тим самим продовжилася стійка тенденція сповільнення цього показника: якщо в 2004 році реальна середня зарплата зросла на 23,8 %, у 2005 році - на 20,3 %, у 2006 році - лише на 18,3 % (рис. 4).

При цьому зберігається тенденція до значної диференціації рівня оплати праці за видами економічної діяльності, що вказує на формування заробітної плати від належності до певної сфери економічної діяльності, а не кількості, якості та результатів праці. Найвищий рівень оплати праці спостерігається у фінансових установах та на підприємствах авіаційного транспорту. Водночас, середня зарплата у працівників охорони здоров'я, освіти, сільського, лісового, рибного господарства зберігається на значно нижчому від середнього рівні (рис. 5).

Економічне зростання у 2005-2007 рр. супроводжувалося поступовим зниженням рівня безробіття. Цей показник, обрахований за методологією МОП, послідовно зменшувався, складаючи в перші півріччя 2005, 2006 та 2007 років 7,9 %, 6,8 % та 6,6 % відповідно. Звертає на себе увагу сповільнення темпів скорочення рівня безробіття у 2007 р. на тлі збереження високих темпів зростання: з одного боку, це засвідчує поступовий перехід до інтенсифікації використання трудового потенціалу, з іншого - є ознакою повільності структурних зрушень в напрямку формування ефективних конкурентоспроможних робочих місць.

Про суттєву диспропорційність пропозиції на ринку праці свідчить загострення проблеми заміщення вільних робочих місць - у червні 2007 у порівнянні з 2006 роком потреба в працівниках збільшилась зі 170,5 до 214,8 тис. осіб. Причому вільні місця, як правило, характеризуються низьким рівнем заробітної плати та важкими умовами праці.

Аналіз ситуації, що склалась в Україні на ринку праці, вказує на відсутність дієвих важелів державного регулювання попиту на робочу силу та її пропозиції. Створення ефективного механізму регулювання в цій сфері потребуватиме, в першу чергу, розробки досконалої правової регламентації дій учасників ринку, політики доходів, системного вирішення економічних та демографічних проблем, які безпосередньо визначають стан ринку праці.

За умов відсутності практичних позитивних структурних зрушень в удосконаленні регулювання та стимулювання розвитку ринку праці соціальна політика держави у досліджуваний період продовжувала концентруватися навколо цілей соціального забезпечення найбільш нужденних прошарків населення.

Початково затверджений Верховною Радою Державний бюджет на 2007 рік передбачав підвищення мінімальних соціальних стандартів (мінімальної зарплати, прожиткового мінімуму, мінімальної пенсії та інших соціальних виплат) нижчими темпами, порівняно з 2004-2006 рр., близькими до рівня інфляції. Проте в березні 2007 р. до бюджету було внесено зміни, які передбачали більш динамічне зростання соціальних стандартів. У результаті прожитковий мінімум було підвищено раніше запланованого. Мінімальну пенсію встановлено на рівні на 1 % вище, ніж прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність. Змінами до Державного бюджету було також передбачено, що мінімальна заробітна плата зростатиме вищими темпами, ніж мінімальна пенсія. Втім, на кінець року мінімальна заробітна плата все ще залишатиметься нижчою за прожитковий мінімум для працездатних осіб і становитиме близько 81 % вказаного прожиткового мінімуму.

Загалом за підсумками 8 місяців 2007 року соціальні допомоги та трансферти зросли в номінальному вимірі на 25,8 %, в реальному - на 12,8 %. Відповідні кошти, що надійшли до найменш забезпечених прошарків громадян, обумовили зростання платоспроможного попиту на продукцію найширшого вжитку, насамперед - харчову.

Попри певні спроби запровадження елементів адресності надання соціальної допомоги у 2007 р., Уряду так і не вдалося вийти за рамки традиційної екстенсивної моделі механічного збільшення обсягів соціальних видатків та забезпечити необхідне реформування соціальної політики. При високому рівні фіскального перерозподілу суспільного продукту зберігається низька ефективність соціальних видатків, що знижує легітимність соціальної політики держави у сприйнятті основних платників податку. Здійснення підвищення доходів та соціальних стандартів без належного аналізу стану та динаміки економічного розвитку, згідно скоріше політичної, аніж економічної мотивації, веде до загострення макроекономічних диспропорцій та не завдає очікуваного ефекту на основних адресатів соціальної політики.

Отже, в Україні склалась парадоксальна ситуація, за якої соціальна політика із засобу зменшення соціальної напруги перетворилась на один із суттєвих чинників макроекономічної нестабільності, а відтак - і факторів погіршення соціальних настроїв у суспільстві. Така ситуація радикально гальмує подальше просування країни шляхом соціально-економічного прогресу, європейської інтеграції, зміцнення її глобальної конкурентоспроможності, блокує формування соціально орієнтованої ринкової економіки.

в) Інвестиційна та інноваційна діяльність як чинники економічного розвитку

Відзначене вище випереджаюче зростання валового нагромадження основного капіталу свідчить про суттєве посилення в 2007 р. інвестиційної складової економічного зростання. Підприємствами та організаціями за рахунок усіх джерел фінансування в I півріччі 2007 р. було освоєно 60025,9 млн. грн. інвестицій в основний капітал, реальний приріст яких складав 32,2 % (проти 12,2 % за аналогічний період минулого року). Найвищими темпами зростали капіталовкладення в переробній промисловості (на 47,7 %), торгівлі (41,3 %), фінансовій діяльності (75,6 %), операціях з нерухомістю (46,0 %). Спадна динаміка спостерігалася лише щодо капіталовкладень в будівництві (-3,8 %), виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води (-3,5 %) і охороні здоров'я та надання соціальної допомоги (-17,9 %). Значною мірою це зменшення пов'язане з уповільненням інвестиційної активності держави через переорієнтацію інвестиційних видатків у передвиборчий період. Хоча в І півріччі 2007 р. обсяги фінансування інвестицій за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів зросли на 6 %, проте їх частка в загальних капіталовкладеннях знизилась з 8,4 % у І півріччі 2006 р. до 5,8 % у I півріччі 2007 р.

Активізації інвестиційної діяльності значною мірою сприяло динамічне зростання фінансового результату прибуткових підприємств, яке склало за 8 місяців року 44,8 %, що майже у 2,2 разу більше індексу оптових цін в промисловості (20,4 % у серпні 2007 до серпня 2006 рр.). При цьому частка прибутку, одержаного промисловими підприємствами, збереглася майже на минулорічному рівні, склавши 48,4 %. Лідером за прибутковістю є металургійна галузь: при частці в реалізованій продукції на рівні 25 % тут було отримано 35 % прибутків промисловості. Натомість машинобудування, забезпечуючи 13,4 % промислового виробництва, отримало лише 9,9 % прибутків промисловості. Втім, порівняно з 8 місяцями 2006 р. ситуація в галузі дещо поліпшилася: торік тут було отримано лише 7,8 % прибутків у промисловості.

Звертає на себе увагу помітне погіршення прибутковості харчової промисловості: прибутки галузі збільшилися порівняно з аналогічним періодом попереднього року лише на 11 %, в той час як темп зростання оптових цін у галузі склав 14,6 %. Загалом, незважаючи на відзначені вище зростання споживчого попиту та обсягів виробництва, цією галуззю, частка якої у промисловому виробництві складає 13,9 %, було отримано 8,5 % прибутків промислових підприємств.

З нашої точки зору, основними чинниками прискорення інвестиційних процесів в Україні стали:

- посилення мотивації суб'єктів господарювання до модернізації виробничих потужностей в умовах посилення конкуренції на зовнішньому та внутрішньому ринках;

- зростання вартості основних ресурсів (енергоносіїв, сировини, праці), що актуалізувало необхідність модернізації виробництва в напрямку підвищення його ресурсоефективності;

- зростання платоспроможності та фінансового результату підприємств завдяки сприятливій міжнародній кон'юнктурі та стрімкому зростанню внутрішнього попиту;

- нарощування кредитної активності банків і поступове зниження реальної вартості кредитних ресурсів;

- активізація іноземних інвесторів, в тому числі - завдяки покращенню бізнес-клімату внаслідок гармонізації в 2006 р. законодавства з нормами СОТ.

Між тим, незважаючи на високі темпи зростання інвестиційних витрат, їхня структура залишається малоефективною та не орієнтована на реалізацію стратегічних пріоритетів економічного розвитку. У I півріччі 2007 р. порівняно з відповідним періодом минулого року найбільше зростала частка інвестицій, спрямованих у підприємства видів економічної діяльності, яким притаманний швидкий оборот капіталу. Зокрема, 21,7 % усіх інвестицій надійшло в сектор операцій з нерухомістю та здавання під найм - що на 3,2 в.п. більше, ніж торік. Водночас питома вага інвестування в промислове виробництво утримувалася майже на минулорічному рівні - 39,2 % капіталовкладень, частка транспорту і зв'язку скоротилася на 2 в.п. - до 16,6 %, будівництва - на 1,1 в.п. - до 3,2 %.

Випереджаюче зростання переробної промисловості порівняно з добувною знайшло відображення у позитивній переорієнтації інвестиційних потоків всередині цього сектора економіки - частка переробної промисловості серед промислових інвестицій зросла на 6,2 в.п. до 71,8 %. Між тим, структура інвестиційної динаміки спрямована насамперед на консервацію наявної неефективної структури промисловості України. Найвищі темпи приросту спостерігалися в металургії (92,0 %), харчовій промисловості (64,2 %). Внаслідок цього майже 60 % інвестицій в основний капітал в переробній промисловості було сконцентровано у двох галузях - виробництві харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (31,6 %, зростання частки порівняно з аналогічним періодом попереднього року склало 3,2 в.п.) і металургійному виробництві та виробництві готових металевих виробів (27,6 %, приріст 4,6 в.п.) (рис. 6).

Випереджаюча динаміка капіталовкладень в металургії свідчить про намагання використати поточний висхідний ціновий тренд на світовому ринку, який сформувався на продукцію первинних переділів і напівфабрикатів. Між тим, інвестиції так само спрямовуються здебільшого на підтримання status quo в галузі. Випереджаючими темпами нарощуються капіталовкладення в металургійне виробництво (виробництво чавуну, сталі та феросплавів, виробництво труб, лиття металів), які в I півріччі 2007 р. зросли на 77,6 % порівняно з відповідним періодом 2006 р. Натомість у виробництво готових металевих виробів (будівельних металевих конструкцій, резервуарів, радіаторів та котлів центрального опалення, парових котлів, кування, пересування, штампування, профілювання, порошкову металургію тощо) у I півріччі 2007 р. надійшло інвестицій на 33,0 % менше, ніж за відповідний період минулого року, а частка цієї підгалузі у загальних інвестиціях в металургію скоротилася з 11,5 до 4,4 %.

На тлі погіршення прибутковості харчової промисловості активне зростання інвестицій в цю галузь свідчить про спрямування до неї міжгалузевих потоків капіталу як ознаку оцінки інвесторами її стратегічної інвестиційної привабливості.

На жаль, такий самий висновок не можна зробити щодо важливих інноваційно орієнтованих галузей. Так, в хімічній та нафтохімічній промисловості інвестиції зросли лише на 2,6 %, у машинобудуванні - на 19,4 %. При цьому динаміка капіталовкладень в машинобудуванні забезпечувалася переважно інвестуванням у виробництво транспортних засобів та устаткування (приріст 65,5 %, в т.ч. в автомобілебудівну галузь - 113,5 %). Водночас капіталовкладення у виробництво машин та устаткування знизилися на 3,6 %, у виробництво електричного, електронного та оптичного устаткування - на 1,6 %.

Наслідком цих процесів стало зниження частки в структурі інвестицій в основний капітал низки важливих галузей переробної промисловості: хімічної та нафтохімічної - на 3,2 в.п. (до 7,2 %), машинобудування (крім транспортних засобів та устаткування) - на 2,4 в.п. (до 10,2 %). Знизилася й частка депресивних нині галузей, орієнтованих на споживчий попит (легкої промисловості - на 0,5 в.п. до 0,8 %, виробництва коксу, продуктів нафтоперероблення - на 2,3 в.п. до 4,7 %), що й надалі обмежує їхню спроможність скористатися перевагами розширення місткості внутрішнього споживчого ринку.

Динамізм економічного зростання України в 2006-2007 рр. став одним з основних чинників, що обумовили значне збільшення надходжень прямих іноземних інвестицій в Україну. Їх приріст за результатами І півріччя 2007 р. (без врахування нерозподілених за видами економічної діяльності та надходжень від приватизації) склав 2383,6 млн. дол., що на 43,5 % більше приросту за відповідний період попереднього року. Загалом станом на 01.07.2007 р. в Україну залучено 24171,8 млн. дол. США прямих іноземних інвестицій, що на 11,8 % більше, ніж на початок року і складає 518,6 дол. на одну особу.

Разом із тим, ефективність впливу іноземного інвестування на здійснення в українській економіці позитивних структурних зрушень та трансфер технологічних рішень для модернізації економіки України є надзвичайно низькою. Іноземні інвестори орієнтуються переважно на високорентабельні, швидкоокупні сегменти української економіки. Так 45,4 % прямих інвестицій, які надійшли в Україну станом на 1.07.2007, вкладено в фінансову діяльність, торгівлю, готельний та ресторанний бізнес, операції з нерухомим майном. Натомість частка інвестицій, спрямованих в промисловість, зменшилася до 37,6 % проти 44,6 % на кінець 2005 р. При цьому на машинобудування й хімічну та нафтохімічну промисловість, які створюють переважну більшість інноваційних товарів і процесів в економіці, припадає лише 5,4 % (994,9 млн дол.) та 4,0 % (729,4 млн дол.) накопичених прямих іноземних інвестицій відповідно. За 2005 - І половину 2007 рр. іноземцями вкладено в машинобудування лише 337,6 млн дол., а в хімічну та нафтохімічну промисловість - 266,7 млн дол. прямих інвестицій.

Найбільш привабливими для іноземних інвесторів в І півріччі 2007 року були фінансова діяльність (40,3 % надходжень за 6 місяців, або 1013,1 млн дол.), добувна промисловість (15,2 %, або 381,9 млн дол.), будівництво (13,3 %, або 333,8 млн дол.).

Разом з тим, частка іноземних інвестицій в переробну промисловість в цей період зменшилася порівняно з відповідним періодом 2006 р. на 4,9 в.п. до 17,5 %. Серед капіталовкладень у промисловість на харчову глаузь припадало 5,4 % (137,0 млн дол.), виробництво неметалевої мінеральної продукції - 4,5 % (112,4 млн дол.), хімічну та нафтохімічну промисловість - 2,9 % (72,8 млн дол.), металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів - 2,2 %, машинобудування - лише 1,3 % (32,1 млн дол.).

Зазначені тенденції засвідчують помірний вплив інвестиційних процесів в Україні на динаміку технологічної модернізації національної економіки. Відносно висока динаміка економічного зростання не ґрунтується на оновленні технологій та інноваціях, які в сучасному світі забезпечують конкурентоспроможність національних економік. Потенціал зростання інвестиційного імпорту та високих темпів приросту продукції машинобудування слабко спрямовується на оновлення виробничих потужностей. Сучасні темпи оновлення основних засобів у промисловості на рівні 4-5 % за рік при ступені зношеності близько 60 % не здатні забезпечити їх належну модернізацію.

Значною мірою за рахунок інвестицій консервується низькотехнологічна структура виробництва промислової продукції. Так, у І півріччі 2007 р. 85,1 % усіх інвестицій у переробну промисловість надійшли у низько- та середньо-низькотехнологічні галузі , порівняно з аналогічним періодом попереднього року ця частка збільшилась на 3,6 в.п.

Поточна структура виробництва продукції обробної промисловості та капіталовкладень обумовлюють повільність якісного відтворення робочої сили та підвищення її кваліфікації. Частка галузей, які для виробництва продукції залучають низькотехнологічну робочу силу , залишається домінуючою і складала 58,3 % в І півріччі 2007 р. На ці галузі припадає і левова частка інвестицій в основний капітал (72,6 % у І півріччі 2007 р.).

Відтак високі темпи економічного зростання не сформували стимули для модернізації виробничих потужностей, активізації інноваційних процесів. Попри збільшення обсягу інноваційних витрат у І півріччі 2007 р. щодо відповідного періоду минулого року в 1,8 разу (до 4145,2 млн грн.) і реалізації інноваційної продукції майже на 42 %, інноваційна активність промислових підприємств залишається надзвичайно низькою. В І півріччі 2007 р. інноваційною діяльністю у промисловості займалося лише 840 підприємств, що на 9,3 % менше, ніж у І півріччі 2006 р. Як наслідок, на 1,1 в.п. знизилась і частка інноваційно активних підприємств - до 8,3 %. Кількість підприємств, що впроваджували інновації, зменшилася на 10,2 % (до 759).

40,2% інноваційних витрат у І півріччі 2007 р. було сконцентровано в металургійній промисловості, на машинобудування припадало 22,8 % таких витрат, виробництво коксу та продуктів нафтоперероблення - 12,5 %, хімічну та нафтохімічну промисловість - 11,4 %, харчову промисловість - 7,2 %. Порівняно з відповідним періодом 2006 р. частка машинобудування в структурі інноваційних витрат знизилася на 16,1 в.п., хоча абсолютні обсяги інноваційних витрат в цій галузі зростали. Частка інноваційно активних підприємств в машинобудуванні зменшилася на 1,7 в.п. - до 16,4 %. Як наслідок, відбулося зниження частки машинобудування в структурі реалізованої інноваційної продукції на 2,7 в.п. - до 30,1 %.

Не може не непокоїти продовження стабільної тенденції зниження кількості впроваджених нових технологічних процесів в промисловості України. Так, якщо за 6 місяців 2004 р. було впроваджено 828 нових технологічних процеси, 2005 р. - 868, то в 2006-2007 рр. спостерігається різкий спад їх кількості - до 355 і 346 відповідно. При цьому у І півріччі 2007 р. впроваджували нові технологічні процеси лише 13,3 % (15,7 % в І півріччі 2006 р.) інноваційно активних підприємств. Зафіксовано також скорочення кількості впроваджених інноваційних видів продукції на 19 % - до 997 найменувань.

Низький рівень запровадження нових технологічних процесів, збереження низькотехнологічної структури відтворювальних процесів в економіці України, модернізації технологічного обладнання є одними з основних чинників відставання України за рівнем продуктивності від країн ЄС. Сучасна динаміка інвестиційних процесів слабко корелює з потребами реального сектору економіки у інноваційних технологіях та матеріалах. Повільність якісних зрушень в чинниках розвитку економіки України обмежує структурні та функціональні зміни в національній економіці, спрямовані на підвищення її конкурентоспроможності на основі технологічної модернізації, тобто перехід до нової якості економічного розвитку країни.

Консервація неефективної структури виробництва та інвестицій обмежуватиме перспективи виходу країни на траєкторію стійкого економічного зростання та формування стратегічних позицій на світовому ринку. Посилюється технологічна несумісність української економіки з розвиненими країнами, в т.ч. й ЄС, що консервує за Україною роль постачальника продукції первинної обробки, з низьким вмістом доданої вартості у міжнародному поділі праці. Недостатній рівень використання вітчизняного трудового потенціалу закладає системні перешкоди реалізації орієнтирів послідовного підвищення рівня оплати праці та інвестування в розвиток людського капіталу. Зволікання із впровадженням засад інноваційної моделі розвитку закладає підґрунтя довгострокової тенденції втрати конкурентоспроможності національної економіки.

г) Зовнішньоекономічні чинники економічної динаміки

Характерною ознакою 2007 року стало продовження та посилення тенденції до динамічного зростання обсягів товарного експорту з України. Якщо за підсумком 8 місяців 2006 р. приріст експорту складав 7,9 %, за аналогічний період 2007 року цей показник сягнув 30 %, що засвідчило закріплення потужної ролі експортних чинників розвитку. При цьому, якщо у 2006 р. приріст експорту було зафіксовано за рахунок цінового чинника (за даними Держкомстату, за підсумком року у фізичному вимірі експорт товарів і послуг був меншим на 4,9 %, ніж торік), у першому півріччі 2007 р. ситуація суттєво поліпшилась: обсяг експорту товарів і послуг у фізичному вимірі збільшився, за даними Держкомстату, на 5,1 %.

В товарному розрізі 44,9 % приросту експорту за підсумками 8 місяців 2007 р. було забезпечено металургійною продукцією, реалізація якої на зовнішніх ринках збільшилася на 31,9 %. Експорт продукції машинобудування зріс на 59,4 %, що забезпечило 26,1 % приросту експорту за зазначений період. Відтак у загальній структурі експорту частка продукції машинобудування збільшилася з 13,3 до 16,3 % (Рис. 7). Збільшення частки продукції з більш високим рівнем доданої вартості в експорті з України дозволяє зробити висновок про посилення системного впливу зовнішньої торгівлі на внутрішню економічну динаміку. При цьому у вартісному вимірі приріст експорту машинобудівної продукції практично збігається з приростом виробництва у галузі, відтак, за винятком орієнтованого переважно на внутрішній ринок автомобілебудування, можна говорити про переважно експортну природу активного зростання в машинобудуванні.

Значним є експортний чинник економічного зростання і в харчовій промисловості: збільшення обсягів експорту відповідної продукції склало понад половину приросту реалізованої продукції харчової промисловості за 8 місяців 2007 року.

Обумовлена експортною спеціалізацію диспропорційність українського промислового виробництва при динамічному збільшенні внутрішнього попиту обумовила синхронні з економічним зростанням високі темпи приросту товарного імпорту. Останній зріс за 8 місяців 2007 року на 33,8 %. Власне, саме випереджаюче зростання імпорту зробило можливим відзначене раніше одночасне зростання часток споживання і нагромадження у сукупному ВВП України. Показово, що сукупний приріст імпорту за підсумком І півріччя 2007 р. на 4 % перевищує загальний приріст ВВП (у співставних цінах).

Наслідком випереджаючого зростання імпорту стало продовження тенденції до збільшення негативного сальдо зовнішньої торгівлі, яке склало за зазначений період 6,0 млрд. дол. США (по торгівлі товарами), що в 1,7 разу (на 2,4 млрд дол.) більше, ніж за аналогічний період попереднього року.

В товарній структурі імпорту за підсумком 8 місяців 2007 р. 31,8 % склала продукція машинобудування. Імпорт за цією товарною групою збільшився порівняно з аналогічним минулорічним періодом на 3,5 млрд дол., або 37 % загального приросту експорту. 39 % від обсягу машинобудівного імпорту склали автомобілі, 55 % - механічне обладнання, що свідчить про значну роль імпорту продукції цієї галузі у задоволенні як споживчого, так і інвестиційного попиту. Загалом імпорт продукції машинобудування в 1,2 разу перевищив виробництво відповідної продукції на території України.

Суттєву роль у зростанні імпорту відіграв також імпорт мінеральних продуктів. За 8 місяців 2007 року його приріст склав 29,3 %, або 2,6 млрд дол., що еквівалентно 27 % сумарного приросту імпорту за цей період.

Імпорт сільськогосподарської та харчової продукції в 2007 р. демонстрував помірну динаміку (він зріс за 8 місяців року на 17,8 % та 22,7 % відповідно). При цьому імпорт харчової продукції сягнув лише 14,2 % обсягів продукції вітчизняних виробників цієї галузі, що свідчить про збереження конкурентоспроможності українських компаній - виробників харчової продукції.

Натомість щодо текстильної продукції та одягу, незважаючи на те, що приріст імпорту склав лише 6,5 %, імпорт в 1,9 разу перевищив обсяги вітчизняного виробництва, імпорт продукції шкіряної та взуттєвої промисловості перевищив вітчизняне виробництво в 1,4 разу. На нашу думку, ці показники демонструють досить складне становище вітчизняної легкої промисловості, якій досі не вдається отримати позитивний імпульс від динамічного зростання споживчого попиту на відповідну продукцію на українському ринку, пояснюють причини затяжного депресивного стану галузі.

Відтак слід констатувати посилення впливу зростання як споживчого, так і інвестиційного попиту на обсяги імпорту в Україну. При цьому диспропорційність структури імпорту та експорту за рівнем доданої вартості призводить до втрат потенційної продуктивності національних факторів виробництва, сповільнює економічну динаміку, робить формування негативного сальдо зовнішньої торгівлі в процесі економічного зростання закономірним.

д) Становище у грошово-валютній сфері

Упродовж 2007 р. високі темпи економічного зростання супроводжувалися певним пом'якшенням монетарної політики. Грошова маса в обігу зросла за 9 міс. 2007 року на 33,4 %, що в 1,6 разу перевищує аналогічний показник попереднього року, з початку року рівень монетизації збільшився з 42,32 % до 44,9 %. Це забезпечувало сприятливі умови для кредитної підтримки банківською системою процесів економічного розвитку. Збільшення прибутків підприємств і висока інвестиційна активність, збереження довіри до банківської системи сприяли продовженню динамічного нарощування активно-пасивних операцій банків та випереджаючому зростанню депозитів в національній валюті. В умовах глобальної фінансової нестабільності українські банки та підприємства зберегли свою інвестиційну привабливість для іноземних інвесторів, що сприяло позитивному сальдо платіжного балансу, стимулювало розвиток фондового ринку.

Викуп значних обсягів валютних надходжень з метою збереження незмінним офіційного курсу гривні до долара США став провідним каналом пом'якшення монетарної політики. Сальдо інтервенцій НБУ на валютному ринку за 9 місяців року склало 34,9 млрд грн., що еквівалентне 40 % приросту грошової маси за цей період, в той час як сумарне рефінансування комерційних банків становило лише 2 млрд. грн., а без кредитів овернайт - 1,6 млрд грн. Міжнародні резерви НБУ досягли нового історичного максимуму - 30,6 млрд дол. США на 1 жовтня 2007 року і покривають валовий зовнішній борг на 39,6 %, а короткостроковий (28 % валового боргу) - на 141 %.

Основними чинниками, які впливали на стан монетарної сфери України у 2007 р., стали:

- підвищення попиту на гроші внаслідок збереження високої економічної активності ремонетизації економіки;

- зниження облікової ставки НБУ з 8,5 до 8,0 %, що сприяло здешевленню кредитів (за січень-вересень 2007 р. середньомісячні кредитні ставки в національній валюті знизилися на 1,8 відсоткового пункту з 15,1 % до 13,3 %);

- прискорення темпів зростання роздрібних та оптових цін (перші збільшилися за 9 місяців року на 8,6 % порівняно з груднем, оптові ціни промисловості - на 15,8 %, що, за зустрічного зниження кредитних ставок, сприяло суттєвому реальному здешевленню кредитних ресурсів;

- динамічне зростання обсягів кредитування економіки - кредити в економіку за січень-вересень 2007 р. збільшилися на 49,8 %, при цьому кумулятивний темп приросту кредитних вкладень був найбільшим, починаючи з 2001 р. - в 1,7 разу. Це значно активізувало інвестиційну діяльність та розвиток внутрішнього споживчого попиту, стимулювало діяльність галузей, орієнтованих на внутрішній ринок;

- зменшення розриву між відсотковими ставками за гривневими і валютними кредитами, а відтак - відставання приросту гривневого кредитування порівняно з валютним, що дозволило сповільнити процеси доларизації української економіки;

- поліпшення структури банківського кредитування: пришвидшеними темпами зростали довгострокові кредити (на 57,4 % за січень-вересень 2007 р.) та кредити в інвестиційну діяльність (на 34,3 % у І півр. 2007 р.);

- істотне збільшення припливу іноземних інвестицій (за даними платіжного балансу, їх чистий приплив за 6 місяців року оцінювався в 6,8 млрд дол.), а також зовнішніх запозичень (чисте залучення за середньо- та довгостроковими кредитами склало 11,3 млрд дол.), що завдавало позитивного впливу на фінансовий рахунок платіжного балансу країни: якщо торік сальдо складало мінус 139 млн дол., за 9 місяців 2007 року нетто-приплив становить 10,4 млрд дол.;

- розширення присутності в банківській системі іноземного капіталу, що поліпшувало забезпеченість потреб банків у довгих ресурсах, сприяло послабленню гостроти проблеми капіталізації банківської системи, залученню на український ринок банківських послуг за сучасними технологіями, нових фінансових продуктів, підвищенню культури корпоративного управління в кредитних організаціях, розвитку ринкової дисципліни;

- активне застосування монетарних інструментів та механізмів НБУ (зокрема - мобілізаційних операцій), що дозволяло підвищити адаптивність грошово-кредитної політики до загальноекономічної ситуації.

Разом з тим, поєднання м'якої монетарної політики з від'ємним сальдо торговельного балансу, активізацією зовнішнього фінансування по каналах як прямих інвестицій, так і боргових запозичень приватного сектора, стрімким зростанням соціальних видатків та доходів населення стало одним із чинників посилення загроз макроекономічній стабільності. На тлі накопичених у попередні роки макрофінансових дисбалансів (передусім цінових та структурних), політичної нестабільності, зовнішніх дестабілізуючих впливів в 2007 р. відбулася активізація інфляційних процесів - вже четвертий рік поспіль темпи інфляції перевищують 10 %-ву відмітку. За підсумками 9 міс. приріст споживчих цін становив 8,6 %, що у річному вимірі становить 14 %. Випереджаюче зростання цін на продукти харчування (12,7 % за 9 місяців року) суттєво посилило негативний соціальний ефект від інфляції, оскільки завдало головного удару по домогосподарствах з низьким рівнем доходів, в яких частка витрат на продовольство є значною.

З нашої точки зору, слід особливо наголосити на тому, що ключовими факторами посилення інфляційних тенденцій в Україні стали насамперед глибинні макроекономічні диспропорції та системні чинники, а саме:

- невідповідність темпів зростання доходів населення темпам зростання ВВП і продуктивності праці (за 2002-2007 рр. номінальні доходи населення зросли в 3,7 разу, реальна середньомісячна заробітна плата - в 1,8 разу, а реальний ВВП - лише в 1,5 разу);

- незбалансована з реальними можливостями економіки соціальна політика в умовах затягування виборчої фази політичного циклу і політичної нестабільності, що доповнювалася суттєвими неконтрольованими вливаннями коштів через неофіційні канали. Як наслідок, за вісім місяців 2007 р. приріст витрат населення вперше за останні п'ять років перевищив приріст доходів - 27,8 % проти 31,9 % відповідно;

- послаблення спроможності економіки до задоволення внутрішнього попиту через незадовільну структуру економічного зростання, за якої значна частина приросту ВВП забезпечується за рахунок компонентів, створених не в матеріальній сфері, а суттєва частка продукції промисловості має суто експортну орієнтацію і не призначена для споживання на внутрішньому ринку;

- постійне зростання витрат виробників, що обумовило випереджаюче зростання цін виробників, а відтак - значний компонент інфляції витрат (оптові ціни у харчовій промисловості зросли за 9 місяців року на 14,6 %, в т.ч. виробництві м'ясних продуктів - на 19,9 %, молочних - на 24,7 %. Оптові ціни у галузі виробництва та розподілення електроенергії, газу та води у 2006 р. зросли на 23,4 %, за 9 місяців 2007 р. - на 17,8 %;

- незавершеність ринкових реформ і недосконалість ринкових механізмів в низці сегментів економіки (зокрема - АПК, ЖКГ, енергетиці), що як веде до виникнення періодичних дисбалансів на окремих сегментах товарного ринку, так і знижує ефективність монетарного регулювання економічних процесів: за низького рівня розвитку фінансових ринків можливості НБУ впливати на грошову масу через операції на відкритому ринку обмежені;

- велика відкритість та імпортозалежність економіки, що посилило чутливість української економіки до цінових тенденцій на світових ринках, зокрема - подорожчання продовольства восени 2007 р.;

- значний рівень ризиків економічного та політичного характеру в очікуваннях суб'єктів господарювання, який знаходить вияв у намаганнях закласти компенсацію цього ризику у більш високій нормі прибутку;

- падіння обсягів виробництва у сільському господарстві, в тому числі - суттєве скорочення валового збору низки важливих сільськогосподарських культур: зернових, соняшника, цукрового буряка тощо - суттєву роль саме цього чинника засвідчує стрибок цін на основні види рослинницької продукції з надходженням (або отриманням інформації про ймовірні обсяги) нового врожаю;

- припинення, через зниження дієздатності виконавчої влади в умовах політичної кризи, дії неекономічних важелів обмеження цін, які досі стримували дію об'єктивних чинників подорожчання соціально важливих товарів.

Системний характер інфляційних тенденцій виявив слабку ефективність термінових державних антиінфляційних заходів адміністративного характеру - моніторингу і адміністративного регулювання цін на окремі видів товарів, контролю за дефіцитом державного бюджету та вимагає оволодіння новим інструментарієм контролю за ціновими тенденціями. Водночас варто наголосити, що пом'якшення монетарної політики може вважатися не більш ніж провідником об'єктивних інфляційних тенденцій, відтак і важелі антиінфляційної політики потрібно шукати не у сфері монетарного регулювання.

Прискорення інфляційних тенденцій, концентрація кредитного портфеля в ризикованих і латентно нестабільних секторах економіки (у загальній частці наданих комерційними банками кредитів домінують будівництво, торгівля, іпотечне і споживацьке кредитування населення) підвищили вразливість і фінансову нестійкість вітчизняних банків.

Суттєві ризики для стану вітчизняної банківської системи містяться у:

- зростанні обсягів надлишкової ліквідності в банківській системі - за 8 місяців 2007 р. обсяг коррахунків банків зріс на 25,5 % і на 1 жовтня 2007 р. досяг історичного максимуму - 22,4 млрд грн.;

- посиленні фінансового навантаження на НБУ в результаті надзвичайно великих обсягів мобілізаційних операцій - 58,7 млрд грн. за 9 місяців (для порівняння: приріст грошової маси в обігу за цей період становив 87,3 млрд грн.);

- погіршенні термінової структури ресурсного забезпечення банківської системи - за загального зростання ліквідності зберігається нестача "довгих" ресурсів, що в умовах недостатньої глибини вітчизняних фінансових ринків зумовлює потребу у активному залученні зовнішніх ресурсів. Тимчасом, підвищення світових процентних ставок негативно вплинуло на можливості банків залучати ресурси зі світових ринків капіталу;

- посиленні споживчого характеру банківського кредитування: якщо загальний обсяг банківських кредитів, наданих в економіку за 9 місяців 2007 р., зріс на 49,7 %, кредити суб'єктам господарювання за цей період збільшилися на 42,5 %; а фізичним особам - на 65,0 %. У підсумку відбулося різке погіршення співвідношення між обсягами депозитів населення - і обсягами одержаних ним кредитів: з 2,19 разу на 1.01.2006 р. (1,35 на 1.01.2007) до 1,09 разу на 01.10.2007 року. Послаблення ролі заощаджень населення у фінансуванні економіки посилює залежність української банківської системи від зовнішніх джерел надходження коштів, перешкоджає суттєвому зниженню відсоткових ставок;

- збереженні тенденції до високого рівня доларизації кредитів та розбалансування валютної структури банківських активів і пасивів - якщо депозити у національній валюті зросли за 9 міс. 2007 р. на 41,8 %, то кредити - на 43,4 %, в т.ч. населенню - на 43,8 %; за приросту валютних депозитів на 22,5 %, кредити в іноземній валюті зросли на 56,2 %, в т.ч. населенню - на 76,8 %;

- хронічному відставанні темпів приросту капіталу банку від темпів збільшення їх активів - за 9 міс. 2007 р. ці показники збільшилися на 38 % та 49,6 % відповідно.

Таким чином, до таких традиційних проблем української банківської системи як необхідність прискореного нарощування обсягів капіталу і поліпшення структури активно-пасивних операцій додалися завдання забезпечення високої прибутковості діяльності та підвищення ефективності моніторингу за взаємопов'язаними ризиками - через високу загрозу трансформації валютних ризиків у кредитний ризик та проблеми з ліквідністю банківського сектору.

Відносний дефіцит національних фінансових ресурсів задовольняється через надходження іноземного капіталу - профіцит зведеного платіжного балансу на початок вересня досяг 6,5 млрд дол. США, переважно за рахунок запозичень українських банків і нефінансових корпорацій. Прямим наслідком різкого зростання припливу капіталу в українську економіку стало нарощування міжнародних резервів і грошової маси в обігу, що активно мультиплікується банками - за збільшення вільної ліквідності банків на 56,9 % до 17 млрд. грн. продовжилася тенденція до збільшення у загальному обсязі зобов'язань частки кредитів, отриманих від інших банків з 22,8 % до 26,6 %, при цьому грошовий мультиплікатор зріс упродовж 9 міс. 2007 р. з 2,69 до 2,73.

Головним ризиком в цій ситуації є послаблення керованості грошової пропозиції і потреба у масштабних стерилізаційних операціях, інерційне наростання системних банківських ризиків і прискорення темпів інфляції.

Перехрестя основних негативних монетарних тенденцій у 2007 р. знаходилося в площині валютно-курсової політики. Основний інструмент підтримання макрофінансової стабільності, який застосовується в Україні - стабільний валютний курс - недостатньо ефективно виконував функцію номінального якоря та імпорту цінової стабільності:

- девальвація долара на світових ринках за підвищення світових цін обумовлювала імпорт інфляції в Україну;

- активні валютні інтервенції посилювали монетарну складову інфляції;

- накопичений потенціал зміцнення валюти в умовах незмінного номінального курсу реалізувався через підвищення цін;

- відносна дешевизна зовнішнього фінансування підтримувала нарощування короткострокових зовнішніх корпоративних запозичень, розмір яких досяг 68 % об'єму експорту товарів і послуг;

- відносно вища волатильність темпів інфляції порівняно з курсовою динамікою стимулювала процеси доларизації.

Отже валютно-курсова політика набула дещо парадоксального характеру, коли за збереження незмінного курсу гривні підриваються вартісні основи української валюти та активізуються процеси витіснення її із внутрішнього грошового обігу. Водночас, будь які спроби НБУ щодо корекції курсової політики та ревальвації гривні їх реалізувати в умовах високої політичної та економічної невизначеності можуть спровокувати непередбачувані та вкрай негативні процеси в економіці України: підвищити попит іноземних інвесторів на українські цінні папери з наступною спробою зафіксувати курсові прибутки і вивести капітали з країни, обумовити подальше зростання негативного сальдо торгового балансу, знецінити валютні заощадження населення, погіршити становище банків, у структурі кредитного портфеля яких домінують доларові кредити тощо.

Результати розвитку української економіки за 9 міс. 2007 р. демонструють ознаки того, що в Україні поступово формується модель економічного зростання на основі споживчого та інвестиційного попиту. В умовах політичної невизначеності та відсутності тенденції до зміцнення гривні в умовах її прив'язки до девальвуючого долара США, суттєве зростання доходів населення веде до зміни споживчої поведінки, стимулюючи зростання норми споживання, а істотне збільшення потоків капітальних ресурсів в реальний сектор економіки засвідчує, що як зростаючий споживчий попит так і активна експортна динаміка мультиплікуються на сектори, які приймають участь у формуванні національного капіталу. Це відповідним чином змінює напрям грошових потоків і впливає на структуру грошової пропозиції, підвищує еластичність інфляції до змін грошової маси, загострює проблему невідповідності між динамікою доходів економічних агентів, з одного боку, і динамікою споживання і інвестицій - з іншою.

Відтак, попри загалом позитивну динаміку, яку продовжує демонструвати реальний сектор економіки, нагромадження суттєвих суперечностей та загроз подальшої дестабілізації ситуації, яке знаходить вияв у грошово-валютній сфері, засвідчує необхідність змін у моделі соціально-економічного розвитку країни на відповідної модифікації соціальної та економічної політики держави.

2. Ключові проблеми, ризики та завдання для майбутнього уряду

Завершення періоду позачергових виборів до Верховної Ради та перехід до процесу формування парламентом уряду обумовлюють актуалізацію проблем вибору головних пріоритетів та оптимальних інструментів соціально-економічної політики на подальшу перспективу. З нашої точки зору, незалежно від форматування відносин парламентських політичних сил та суб'єктів формування і складу майбутнього уряду, в соціально-економічній політиці держави мають відбутися суттєві зміни в напрямку відмови від притаманних передвиборчим процесам короткострокових політичних орієнтирів та звернення до завдань вирішення ключових проблем та забезпечення головних пріоритетів суспільного розвитку.

Як було показано вище, хоча за підсумками 9 місяців 2007 р. в Україні було зафіксовано продовження тенденцій швидкого економічного зростання, природа цього зростання залишалася переважно екстенсивною. Зростання не супроводжувалося цілеспрямованою державною політикою щодо подолання суттєвих структурних диспропорцій, які можуть негативно відбитися на конкурентоспроможності національної економіки в середньо- та довгостроковій перспективах. Виявом цих диспропорцій стало формування значних ризиків макроекономічній стабільності, які становлять безпосередню загрозу подальшому економічному та соціальному розвитку, а відтак - мусять бути врахованими при формуванні майбутньої політики держави.

В останні роки все більшої вкоріненості в Україні набувають соціальні критерії оцінки легітимності державної політики та економічного розвитку. Цей процес пов'язаний як з наявністю об'єктивних передумов - тривалим трансформаційним процесом із слабким соціальним ефектом економічних реформ та зростання, так і з суб'єктивними чинниками - активною експлуатацією соціальної проблематики в передвиборчих процесах, які тривають в Україні з 2004 року. Зважаючи на відносно незначний час, який залишається до початку передвиборчої кампанії 2009 року, варто прогнозувати збереження такої тенденції й надалі. Відтак вибір нової моделі соціально-економічної політики неминуче базуватиметься на пріоритетності соціальних складових суспільного розвитку.

Між тим, попри численні декларації та значне зростання державних асигнувань на соціальні цілі, насправді соціальна політика в Україні досі не набула принципових змін. Спостерігається відсутність не лише системності та послідовності дій щодо реформування соціальної сфери, але й стратегічного осмислення ролі і функції соціальної політики в українському суспільстві.

Вибір в якості пріоритету соціальної політики підтримки найбідніших прошарків, малозабезпечених, соціально вразливих, непрацездатних груп населення є, очевидно, виправданим з моральної точки зору, а також створював очікуваний електоральних ефект у передвиборчі періоди. Проте водночас це призвело до фактичної відсутності національної стратегії в галузі соціальної політики та її реформування, різкого зниження ефективності соціальної політики в цілому і соціальних витрат зокрема. Держава фактично відмовилась від формування соціальних відносин між різними соціальними прошарками, створення національного соціального капіталу, цілеспрямованого розвитку людського потенціалу нації. При відсутності загальнонаціональної стратегії періодично виникають політичні проекти, які мають значний "рекламний" ефект для політичних сил, які їх ініціюють, проте насправді не спроможні здійснити позитивних зрушень, оскільки не корелюють з можливостями національної економіки.

Наслідком цього є зростаюча неспівставність ресурсів, які вилучаються фіскальними засобами, з реальним кінцевим ефектом соціальної політики держави. Активне вилучення з економіки ресурсів розвитку на соціальні цілі гальмує пристосування національної економіки до зростаючого споживчого попиту (що веде до зростання цін та розбалансування зовнішньої торгівлі) та збільшення продуктивності праці (що послаблює можливості збільшення заробітної плати). Відтак соціальні видатки, які, згідно класичних макроекономічних уявлень та задумів політиків, мають стимулювати національний економічний розвиток, на практиці стають одним із чинників його дестабілізації. Водночас посилення диференціації доходів, регіональної диференціації, розбалансованість ринку праці, системна криза охорони здоров'я та освіти призводять до зростання соціальної напруженості в суспільстві. Така ситуація не лише не сприяє формуванню соціально орієнтованої ринкової економіки, а, навпаки, блокує цей процес.

Відтак подальше акцентування соціальної складової суспільного розвитку має відбуватися на підґрунті підвищення ефективності соціальних видатків, що вимагає реформування системи соціальної допомоги в напрямку посилення її адресного характеру. Таке реформування має йти шляхами чіткого обліку тих, хто потребує допомоги, спрощення системи її отримання, оптимізації каналів надання допомоги (у грошовій готівковій, безготівковій чи натуральній формах), розширенні мережі конкретних надавачів допомоги, в тому числі - залучення соціального підприємництва тощо. Має послідовно просуватися пенсійна реформа. Натомість слід застерегти від спроб проведення надміру масштабних "огульних" заходів соціальної політики. Таким є, зокрема, намагання забезпечити повернення в стислий термін вкладів громадян, втрачених в Ощадбанку СРСР. Акції такого роду спроможні лише продовжити руйнацію системи соціальної допомоги.

Постійне зростання світових соціальних стандартів, яке буде особливо відчутним для України в контексті її євроінтеграційних зусиль, невпинно підвищуватиме ресурсні потреби соціальної сфери. Це засвідчує безперспективність перерозподільчої моделі соціального захисту та вимагає інтегрованості соціальної політики з цілями диверсифікації джерел доходів громадян на основі зростання ВВП, продуктивності праці та ефективності виробництва. Підвищення ефективності видатків на фінансування соціальної сфери вимагатиме структурного реформування її управління, підвищення повноважень та зміцнення фінансової бази місцевих територіальних громад, диверсифікації системи надавачів соціальних послуг та інтеграції їх до загальної системи соціальної політики держави.

Сконцентрувати соціальну допомогу та підвищити її ефективність дозволить зміщення акцентів політики держави на загальне зменшення потреби суспільства у соціальній допомозі за рахунок зростання доходів на засадах розвитку людського капіталу нації та підвищення його продуктивності, а відтак - рівня доходів економічно активних громадян.

За умов практично фронтального зростання вартості основних ресурсів, значного обмеження можливостей формування прибутку в умовах високого тиску з боку міжнародної конкуренції, темпи приросту заробітної плати в Україні об'єктивно обмежені насамперед темпами зростання продуктивності праці. Найочевиднішим таке обмеження є на прикладі низькокваліфікованих, отже - низькопродуктивних робочих місць, зарплата на яких надто низька, аби зробити їх конкурентоспроможними. Відтак, критичного значення для досягнення позитивних структурних зрушень у джерелах доходів громадян України набуває ресурсне забезпечення підвищення факторної продуктивності праці.

Варто наголосити на тому, що усвідомлення критичної необхідності інвестиційного оновлення українських підприємств набуває дедалі більшого поширення, що й засвідчується відновленням активної інвестиційної динаміки. Причому, за умов високого рівня вилучення коштів на потреби споживання та відсутності дієвих механізмів перерозподілу національних фінансових ресурсів на інвестиційні потреби, валове нагромадження відбувається за рахунок нарощування зовнішнього позичкового фінансування. Оскільки структура інвестування, як зазначалося вище, відтворює наявну структуру виробництва, значна частка прибутків від зростання внутрішнього споживчого та інвестиційного попиту концентруються в руках імпортерів, що консервує проблему дефіциту національних інвестиційних ресурсів.

Отже, без активізації вітчизняного ресурсотворення така суперечність вестиме до надмірного зростання припливу капіталу, наступної кризи ліквідності, зниження кредитних рейтингів українських суб'єктів господарювання та ймовірної фінансової кризи. Приплив капіталу й надалі зумовлюватиме вимушене збільшення грошової пропозиції, за якою слідують засоби монетарної стерилізації, що й надалі гальмуватиме ресурсотворення. Між тим, запозичення, які здійснюються корпоративними суб'єктами, знаходяться поза межами прямого впливу монетарної влади, що створює передумови для інфляційних тенденцій.

З нашої точки зору, не варто піддаватися ілюзіям щодо можливості збереження наявних темпів економічного зростання без вжиття цілеспрямованих заходів державної політики навіть у період до 2009 року. Адже у цьому разі слід очікувати наступного.

По-перше, знижуватиметься ефективність зростання споживчого попиту через збільшення імпортної складової, заниження реальної купівельної спроможності в умовах високої інфляції, зростаючого відволікання коштів населення з товарних ринків на ринки послуг, насамперед комунальних.

По-друге, зменшуватиметься ефект інвестиційного попиту через зростання імпортної складової в капіталовкладеннях: відставання українських виробників від вимог щодо технічного рівня інвестицій обумовлюватиме втрату ними внутрішнього ринку.

По-третє, сповільнюватиметься сама інвестиційна динаміка через подорожчання вартості залучення зовнішніх ресурсів (як з огляду на загальні тенденції фінансових ринків, так і через зростання ризиковості позичальників) та продовження випереджаючого відволікання внутрішніх ресурсів на потреби споживання, які значною мірою спрямовуватимуться на придбання імпортної продукції.

Вчетверте, послаблюватиметься ефект експортного чинника зростання через поступове витіснення під дією міжнародної конкуренції українських виробників з частини ринків, в тому числі - й ринків пострадянського простору, які також стають дедалі вимогливішими до технологічного рівня продукції.

Сказане обумовлює необхідність першочергового створення умов для активізації процесів національного ресурсотворення за допомогою відповідних заходів державної політики. Для цього необхідно:

- забезпечити підтримку експортної діяльності з метою сприяння поліпшенню структури експорту (що дозволить забезпечити збільшення припливу зовнішніх ресурсів, збалансованого з приростом реального сектору економіки та, відповідно, внутрішніх доходів);

- сприяти активізації інвестиційної та інноваційної діяльності шляхом концентрації інвестиційних ресурсів на пріоритетних напрямках шляхом розвитку інвестиційного кредитування, запровадження стимулів інвестиційної та інноваційної діяльності (що дозволить переорієнтувати частину ресурсних потоків із споживання на нагромадження та підвищити макроекономічний та соціальний ефекти нагромадження);

- сприяти розвиткові та втіленню підприємницької активності шляхом сприяння розвитку малого бізнесу, ринкового реформування відносин в АПК, розширення сектору послуг тощо, для чого слід рішуче відмовитися від хибного сприйняття малого бізнесу лише як засобу "соціального забезпечення" й працевлаштування, натомість перетворити його на повноцінного актора національного ресурсотворення (що дозволить активізувати генерацію національних ресурсів);

- забезпечити розвиток інфраструктури: транспортної, комунікаційної, інформаційної, торговельної, фінансової тощо (розвантаження потоків від надмірних трансакційних видатків).

- забезпечити послідовне послаблення зовнішніх ризиків підприємницького клімату в Україні: політичних, інституційних, інфляційних, валютних, кон'юнктурних тощо, причому на одному з перших місць стоїть забезпечення захисту права приватної власності (що дозволить переконати підприємців брати на себе комерційний та інноваційний ризики та суттєво активізувати інтенсивність національного ресурсотворення).

В даному контексті украй важливим є аспект забезпечення макроекономічної стабільності. Стабільність монетарної та курсової динаміки має завдавати позитивного впливу як на оцінку соціально-економічних процесів широкими верствами населення, так і на підприємницький клімат в країні. Відтак засоби такого забезпечення повинні мати щонайменше нейтральний характер щодо процесів ресурсотворення. Вжиття стабілізаційних заходів у відповідь на соціальні очікування, які зашкоджуватимуть орієнтирам економічного зростання та структурної перебудови (зокрема, такий вплив можуть завдавати спроби адміністративного впливу на ціни) видається неприпустимим, оскільки провокуватиме подальше загострення макроекономічних диспропорцій.

Найпершим завданням стабілізаційної політики буде послаблення інфляційних тенденцій. Зважаючи на об'єктивні чинники інфляції, обмежувальні монетарні засоби, так само як і заморожування доходів громадян, будуть ефективними насамперед в гальмуванні економічного зростання та можуть "зірвати" економіку у стагфляційну кризу. З нашої точки зору, доведеться визнати, що в період структурної перебудови Україна має пройти через період адаптаційної інфляції зі збереженням цього показника на рівні порядку 10 % протягом декількох років та зміною співвідношення цін в різних секторах економіки - при проведенні відповідної державної підтримки малозабезпечених верств населення.

Засоби послаблення інфляційної динаміки мають концентруватися насамперед у структурній перебудові продовольчих ринків, розвитку їх логістики, оптової та роздрібної мереж, реформуванні та впровадженні ринкових засад у сільськогосподарському виробництві, перебудові системи державної підтримки сільського господарства тощо.

Слід, на нашу думку, окремо застерегти від спроб подолання інфляційної динаміки за рахунок ревальвації гривні та наступного залучення на цій основі додаткових імпортних інтервенцій. Це може дати короткостроковий ефект, проте у більш тривалій перспективі призведе до витіснення з ринку частини українських виробників, зростання труднощів їх економічного відтворення, які особливо небезпечні, зважаючи на нинішній важкий фінансовий стан сільського господарства та очікуване впровадження повнофункціонального ринку землі. Це відтворюватиме передумови "продовольчої" інфляції й надалі.

В цьому контексті утримання стабільного номінального валютного курсу вже саме собою матиме характер реальної ревальвації гривні. Відтак поєднання внутрішніх чинників інфляції з активним припливом фінансових ресурсів в країну змушує обережно ставитися до лібералізації валютного ринку. Спроба запровадження інфляційного таргетування зараз може призвести до надмірного подорожчання гривні з різким зростанням ризиків валютної кризи. Конкретний механізм запуску фінансової кризи може бути пов'язаний з раптовим падінням цін активів, в результаті якого банки одержують застави, що знецінюються, або просто з накопиченням "поганих" кредитів, причому при перших же ознаках виникнення подібної ситуації потік капіталу, в першу чергу в банківський сектор, розгортається в протилежному напрямі.

Між тим, в середньо- та довгостроковому періодах лібералізація валютного ринку є необхідною для вивільнення інструментів регулювання грошової маси з боку НБУ, відтак її можливість має бути забезпечена зростанням національного ресурсотворення. В перехідний період важливе суттєве удосконалення інструментарію регулювання припливу в Україну іноземного капіталу. Критично необхідним для забезпечення збалансованої динаміки фінансового сектора, виробництва, темпів інфляції і курсу національної валюти в середньостроковій перспективі є завдання стимулювання зміни структури припливу іноземного капіталу - заміщення спекулятивного капіталу консервативним, боргового фінансування - прямими інвестиціями.

Заходи обмежувального характеру щодо припливу іноземного короткострокового капіталу доцільно доповнити стимулюванням залучення банками і компаніями кредитів на внутрішніх ринках, у тому числі за рахунок більш активної ролі державних банків як організаторів синдикованих позик. Необхідною умовою збереження стабільності в ціновій і грошово-кредитній сферах стає створення механізмів оперативної координації дій НБУ, Міністерства фінансів і найбільших компаній і банків стосовно планів останніх по залученню зовнішніх запозичень і виводу на грошовий ринок залучених коштів.

Реалізації зазначених орієнтирів має стати формування інституційних засад розширення стратегічних горизонтів соціально-економічної політики в Україні. Йдеться про закладення цих орієнтирів до Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік", формування новоствореним урядом у пріоритетному порядку стратегічної програми діяльності, завершенні розробки низки стратегічних програм та документів, серед яких - Податковий кодекс України, Стратегія забезпечення конкурентоспроможності національної економіки, Стратегія адаптації економіки до членства в СОТ та ін.

3. Пріоритети державної економічної політики на коротко- та середньострокову перспективи

З нашої точки зору, тенденції, орієнтири та застереження, викладені в попередніх розділах, дають змогу виокремити низку наступних пріоритетних напрямів та завдань соціально-економічної стратегії в Україні, які мали б бути покладені в основу діяльності уряду у коротко- та середньостроковій перспективах .

а) Розвиток національного конкурентного середовища та внутрішнього ринку

Політика розвитку національного конкурентного середовища та внутрішнього ринку має відігравати провідну роль щодо зміцнення ролі конкуренції як базового чинника підвищення ефективності економіки та стимулу економічного розвитку та соціальної відповідальності бізнесу. Держава має створювати та гарантувати "правила гри" на національному ринку, дотримуватися збалансованих відносин між суб'єктами економіки, рівності їхніх прав і економічних свобод. Така політика має передбачати:

- заохочення та безпосередню участь держави у створенні сучасної ринкової інфраструктури, спрощенні доступу виробників на вітчизняний ринок, розвитку доступних для вітчизняних виробників мереж роздрібної торгівлі;

- заохочення та безпосередню участь держави у розвитку оптової ланки торгівлі, логістичному забезпеченні діяльності вітчизняних компаній;

- посилення ролі державного контролю за виявами недобросовісної конкуренції на внутрішньому ринку України та запобігання виявам монопольної поведінки як українських товаровиробників, так і компаній-імпортерів;

- розвиток, з метою подолання інституційної інерції та зміцнення взаємної довіри у стосунках між державою і бізнесом, практики укладання відкритих угод між представниками бізнесу й владою щодо основних засад конкурентної поведінки на конкретних ринках;

- розробку та прийняття Закону України про засади та механізми державної підтримки підприємств, який визначатиме чіткі та прозорі процедури надання та контролю за використанням державної допомоги відповідно до міжнародних норм та правил, а також міжнародних зобов'язань України;

- забезпечення належного захисту прав власності шляхом законодавчого забезпечення прав міноритарних акціонерів та запобігання виявам псевдоправових форм перерозподілу власності;

- створення моніторингової системи застосування чинного законодавства з метою виявлення та усунення положень, що уможливлюють корупційні дії;

- запровадження прозорого та ефективного механізму реалізації державою своїх прав як власника та повноцінну інтеграцію державних підприємств у єдине конкурентне середовище.

б) Розбудова засад інвестиційно-інноваційного розвитку національної економіки

Формування інвестиційно-інноваційної моделі розвитку національної економіки є безальтернативним шляхом скорочення значного відставання рівнів розвитку та життя населення України від розвинених країн світу, радикального підвищення продуктивності використання національного ресурсного потенціалу, подолання суперечності між завданнями економічного та соціального розвитку. Це, зокрема, вимагатиме:

- розбудови національної фінансової системи в напрямку створення механізмів довгострокового інвестиційного кредитування, конкурсного розподілу державних інвестиційних ресурсів, розбудови фондового ринку, ефективної концентрації заощаджень населення для фінансування цілей економічного розвитку. Пріоритетним напрямом використання бюджетних коштів на ці цілі має стати створення Державного банку реконструкції та розвитку (ДБРР) як головного фінансового інституту у цій сфері;

- створення плану дій щодо формування сприятливого інвестиційного клімату у межах проголошених пріоритетів соціально-економічного розвитку, із залученням до його розробки та обговорення широкого кола експертів, науковців, представників органів державної влади, вітчизняних та зарубіжних інвесторів, розробки регіональних планів підвищення інвестиційної привабливості областей з урахуванням особливостей їх ресурсного потенціалу;

- формування дієздатних інструментів заохочення інноваційної діяльності, державної підтримки інноваційних проектів, в тому числі:

- запровадження інструментів здешевлення кредитів і заохочення комерційних банків до активнішого кредитування інвестиційно-інноваційних проектів;

- впровадження адекватних критеріїв відбору інвестиційних та інноваційних проектів для державної підтримки, в тому числі - шляхом внесення змін до Закону України "Про інноваційну діяльність";

- відновлення системи податкових пільг на підтримку інноваційної діяльності, зокрема: передбачених Законом України "Про інноваційну діяльність", виключення з оподатковуваного прибутку коштів, інвестованих в розвиток інноваційної діяльності підприємства, запровадження прискореної амортизації обладнання, придбаного в рамках інноваційних проектів, звільнення від імпортного мита обладнання, ввезеного в Україну в рамках реалізації таких проектів тощо;

- розробки та реалізації заходів щодо раціоналізації енергоспоживання, заохочення енергозбереження та інвестицій в енергозбережні проекти;

- розвитку державно-приватного партнерства в підтримці інвестиційної та інноваційної діяльності шляхом:

- запровадження механізмів пайового фінансування (за участю приватних іноземних і українських фінансово-кредитних інститутів та ДБРР) інвестиційно-інноваційних проектів;

- державного інвестування акціонерного капіталу інвестиційних фондів, які здійснюють пріоритетне фінансування розвитку інноваційних галузей та проектів;

- участі ДБРР у створенні банківських синдикатів для спільного кредитування великих інвестиційних проектів;

- лібералізації фінансових обмежень щодо діяльності венчурних фондів при спрямуванні її на інноваційні цілі тощо.

в) Підтримка експортної діяльності та заохочення поліпшення структури експорту з України

З метою принаймні часткового подолання проблеми негативного сальдо зовнішньої торгівлі має бути здійснена розробка комплексу інструментів щодо підтримки розвитку експортоорієнтованих виробництв та удосконалення структури товарного експорту в напрямку збільшення в ньому частки товарів з високим рівнем доданої вартості. Цьому сприятимуть:

- інтенсифікація діалогу між Україною та ЄС у напрямку підготовки Угоди про створення зони вільної торгівлі, в основу якої важливо покласти концепцію поетапної послідовної імплементації економічних механізмів режиму вільної торгівлі;

- створення зони вільної торгівлі в рамках Єдиного економічного простору, яка відповідає загальним принципам СОТ, з першочерговим утворенням міждержавного органу вирішення торговельних суперечок;

- посилення економічної складової діючих міждержавних регіональних об'єднань, учасником яких є Україна, зокрема СНД, ОЧЕС, ГУАМ;

- проведення переговорного процесу та укладення двосторонніх міждержавних угод щодо спрощення митних процедур та активізації боротьби з контрабандою у відносинах з країнами - основними торговельними партнерами України;

- впровадження механізмів експортного кредитування та експортного страхування, включаючи створення, або визначення серед існуючих, спеціалізованої фінансової установи у цій сфері;

- узгодження питання взаємного визнання технологічних стандартів України та ЄС та визнання відповідними структурами ЄС вітчизняних робіт з стандартизації та сертифікації;

- спрощення та підвищення прозорості механізмів відшкодування ПДВ експортерам, впровадження методів оперативного виявлення недобросовісних звернень за відшкодуванням;

- посилення фінансового контролю в сфері експортного ціноутворення, зокрема, фінансового моніторингу зовнішньоторговельних операцій, які потенційно мають ознаки зловживань та фіктивності;

- забезпечення системної підтримки національних експортерів на зовнішніх товарних ринках за допомогою економічної дипломатії, надання підтримки на вищому політичному рівні реалізації стратегічно важливих експортних контрактів, оперативне реагування на торговельні конфлікти з метою їх якнайшвидшого врегулювання;

- поглиблення транскордонного співробітництва як на західному, так і на північному та східному кордонах, розширення прав місцевих органів влади у цьому процесі, широке залучення до зовнішньоекономічної діяльності середнього та малого бізнесу;

- створення програми розвитку міжнародного співробітництва України на провідних напрямах науково-технологічного розвитку та участі вітчизняних суб'єктів господарювання у міжнародній науково-виробничій кооперації.

г) Посилення захисту внутрішнього ринку

Регулювання величини зовнішньоторговельного сальдо та забезпечення адекватної реакції національної економіки на підвищення внутрішнього споживчого та інвестиційного попиту вимагатимуть провадження виваженої політики захисту внутрішнього ринку та імпортозаміщення, в тому числі - шляхом:

- розробки та впровадження стратегічної програми застосування передбачених СОТ інструментів захисту інтересів українських виробників на зовнішніх та внутрішніх ринках;

- вироблення методики застосування засобів нетарифного регулювання, які не суперечать нормам СОТ, у тому числі щодо контролю за якістю, безпекою, відповідністю імпортованих товарів фітосанітарним та ветеринарним нормам тощо;

- вдосконалення засобів митного контролю, зокрема в частині адекватного встановлення митної вартості товарів, з метою запобігання явній та прихованій контрабанді та ввезенню товарів, небезпечних для здоров'я людей та довкілля;

- розробки та реалізації державної програми боротьби з контрабандою, спрямованої на підвищення ефективності протидії корупції та зловживанням у митних органах.

д) Модернізація орієнтирів соціальної політики

Вихід із "патової" ситуації протиставлення завдань соціального та економічного розвитку вимагатиме відповідної модернізації орієнтирів та пріоритетів соціальної політики держави. Останню має бути зосереджено на:

- реформуванні політики щодо заробітної плати з підвищенням гнучкості форм оплати праці, переходом від єдиної тарифної сітки до галузевих систем оплати праці та розширенням прав органів місцевого самоврядування у питаннях регулювання оплати праці, що склалася, впровадженням замість фіксації мінімальної заробітної плати - соціального стандарту нормального відтворення працівника;

- реформуванні ринку праці з метою підвищення його гнучкості, адаптивності до вимог попиту на трудові ресурси, в тому числі - шляхом удосконалення систем професійної підготовки/перепідготовки, підвищення мобільності робочої сили, розвитку механізмів соціального захисту працюючих, в тому числі - за кордоном, заохочення створення нових робочих місць у трудонадлишкових регіонах;

- сприянні легалізації "тіньової" оплати праці;

- поступовому зменшенні частки прямого державного фінансування соціальних потреб та підвищенні частки фінансування з боку населення на основі збільшення коштів, що надходять до домогосподарства у вигляді заробітної плати, пенсій і різних видів соціальної допомоги;

- радикальному підвищенні якості та ефективності надання послуг соціальної сфери шляхом реформування системи надання соціальних пільг, диверсифікації постачальників послуг соціальної сфери та удосконалення механізмів розміщення і реалізації замовлень на надання послуг;

- запобіганні подальшій соціальній поляризації та розбудові інструментарію перерозподілу доходів через податково-трансфертну систему, що має підтримувати суспільно припустимі межі нерівності доходів в умовах конкурентної рівноваги, зокрема - шляхом відновлення прогресивного прибуткового податку, впровадження податку на нерухомість, використання світового досвіду запровадження додаткових податків на розкіш тощо.

е) Реформування економічних відносин в АПК

Підготовка сільгосппідприємств та індивідуальних господарств до діяльності в умовах повноцінного функціонування ринку землі та запобігання можливим негативним тенденціям, пов'язаним з відставанням аграрного сектору в ринковому реформуванні вимагає здійснення комплексних ринкових перетворень в агропромисловому комплексі країни, в тому числі:

- вироблення дієвих економічних та механізмів стимулювання та підтримки розвитку аграрного виробництва у ціновій, кредитній, податковій політиці та відповідного інституційного забезпечення, які відповідають комплексу вимог "зеленої скрині" СОТ та нормам і правилам ЄС;

- розвитку механізмів залучення в сільське господарство капіталу промислових підприємств, фінансових та сервісних структур шляхом організації крупнотоварного агропромислового виробництва;

- впровадження ринкових механізмів регулювання цін на аграрних ринках, в тому числі - із застосуванням системи державного резерву;

- посилення антимонопольного контролю за цінами на матеріально-технічні ресурси, енергоносії і послуги, що надаються сільськогосподарським товаровиробникам, з метою оптимізації їхніх витрат;

- заохочення, в тому числі - з використанням змішаного інвестування, розвитку інфраструктурних елементів аграрного ринку: постачально-збутових систем, транспорту сільгосппродукції, засобів нагромадження та зберігання сільгоспсировини.

є) Реформування житлово-комунального сектору та сфери природних монополій

Досвід останнього року досить наочно показав необхідність перебудови житлово-комунального господарства в напрямку радикального підвищення якості послуг, ефективності використання державних капіталовкладень у цей сектор та диверсифікації джерел інвестицій, запровадження сучасних дієвих інструментів регулювання діяльності природних монополій у цій сфері. Це вимагатиме цілеспрямованих заходів державної політики, в тому числі:

- послідовної демонополізації ЖКГ, створення конкурентного середовища і ринку послуг, реструктуризації підприємств і організацій цього сектору, залучення приватних підприємств до обслуговування житлового фонду;

- формування науково та економічно обґрунтованих механізмів визначення величини тарифів на послуги ЖКГ, які надаються підприємствами-монополістами, з визначенням економічних механізмів заохочення енергозбереження, залучення до регулювання тарифів на комунальні послуги незалежних регуляторних органів;

- посилення відповідальності за становище в галузі ЖКГ місцевих органів влади на підґрунті збільшення рівня їх фінансової самостійності та диверсифікації джерел фінансування;

- поетапного переходу на прямі договірні відносини між споживачами та постачальниками комунальних послуг;

- забезпечення безперебійної роботи системи житлових субсидій з метою мінімізації втрат сектору ЖКГ внаслідок недостатньої платоспроможності споживачів в умовах зростання тарифів;

- цілеспрямованого проведення ефективної енергозберігаючої політики, спрямованої на зменшення витрат та втрат енергоносіїв у житлово-комунальному господарстві.

ж) Розвиток партнерських відносин між владою і бізнесом

Формування суспільного консенсусу та впровадження дієздатної політики соціально-економічних реформ неможливі без створення механізмів реального партнерства між державою та структурами бізнесу у сферах формування державної економічної та соціальної політики, соціальної відповідальності бізнесу, спільної реалізації соціально значущих інвестиційних проектів. Задля організації та впровадження дієвого та результативного діалогу та створення партнерських відносин державою має бути здійснено низку системних кроків, а саме:

- нормативно-правове врегулювання механізму контролю з боку об'єднань підприємців та громадських об'єднань над розробкою, прийняттям та виконанням рішень органів державної влади усіх рівнів, обов'язкового систематичного залучення цих об'єднань органами законодавчої та виконавчої влади до вироблення рішень, які знаходяться в рамках їхньої компетенції;

- забезпечення гарантій недоторканності власності для власників підприємств, які ефективно працюють в економіко-правовому полі держави, завершення реформування судової системи з метою покращення захисту від порушень діючого законодавства з боку як держави, так і суб'єктів підприємництва;

- підвищення якості державних послуг, насамперед - у регуляторній сфері, спрощення регуляторних механізмів, суттєве скорочення термінів реєстрації бізнесу та приведення відповідних вимог до рівня, що відповідає міжнародній практиці, перенесення на державу більшої частини трансакційних видатків у відносинах бізнесу і державних органів, впровадження механізмів відповідальності посадових осіб органів державної влади за невиправдане втручання в діяльність бізнесу та приватних осіб;

- впровадження, згідно міжнародної практики, фіскальних засобів заохочення соціальної відповідальності бізнесу, активне пропагування цінностей та стандартів соціально відповідального бізнесу, підвищення поінформованості суспільства про кращі та успішні практики, розвиток таких засобів заохочення соціально відповідального бізнесу як рейтинги соціальної відповідальності, якості, проведення відповідних конкурсів, надання премій, почесних звань, нагород тощо;