УКРАЇНСЬКА ЕКОНОМІКА ПІСЛЯ ВИБОРІВ: ЩО ДАЛІ?

Знаходячись у 2007 р. під потужним впливом чинників тривалої політичної невизначеності та передвиборчої політичної боротьби, вітчизняна економіка продовжувала демонструвати високі темпи економічного зростання та позитивну динаміку показників соціального розвитку.

Економічне зростання відбувалося під впливом комбінації чинників внутрішнього споживчого та інвестиційного попиту та експортного фактора.

1. Частка споживчих витрат у ВВП зросла до 82 % ВВП проти 79 % за рахунок зростання частки витрат домогосподарств, яка збільшилася до 61 % проти 59 % відповідно. Приріст кінцевих споживчих витрат на 21 % перевищив загальний приріст ВВП у І півріччі 2007 р. (у співставних цінах).

2. Валове нагромадження основного капіталу сягнуло 25,1 % ВВП, що на 1,5 в.п. більше, ніж торік. При цьому приріст цього показника склав 23,9 %, удвічі перевищував темп приросту кінцевого споживання та забезпечив 65,7 % приросту ВВП у І півріччі 2007 р. (у співставних цінах).

3. Характерною ознакою 2007 року стало продовження та посилення тенденції до динамічного зростання обсягів товарного експорту з України. Експорт промислової продукції склав 40,3 % загального обсягу реалізації в промисловості за 8 місяців 2007 року, причому на експорт було спрямовано понад 72 % продукції металургії, 52 % - машинобудування, близько 20 % - харчової промисловості.

Відзначене одночасне зростання часток споживання і нагромадження у сукупному ВВП України стало можливим завдяки випереджаючому зростанню імпорту. Останній зріс за 8 місяців 2007 року на 33,8 %. Показово, що сукупний приріст імпорту за підсумком І півріччя 2007 р. на 4 % перевищує загальний приріст ВВП (у співставних цінах).

Проте позитивні показники економічної динаміки поєднуються із тривожними ознаками щодо макроекономічної стабільності.

На тлі накопичених у попередні роки макрофінансових дисбалансів, політичної нестабільності, зовнішніх дестабілізуючих впливів при поєднанні з м’якою монетарною політикою, від’ємним сальдо торговельного балансу, стрімким зростанням соціальних видатків та доходів населення в 2007 р. відбулася активізація інфляційних процесів. Випереджаюче зростання цін на продукти харчування суттєво посилило негативний соціальний ефект від інфляції, оскільки завдало головного удару по домогосподарствах з низьким рівнем доходів, в яких частка витрат на продовольство є значною.

Парадоксального характеру набула ситуація у валютно-курсовій сфері. За збереження незмінного курсу гривні підриваються вартісні основи української валюти та активізується приплив короткострокових іноземних капіталів. Водночас, і спроби ревальвації гривні можуть спровокувати непередбачувані та вкрай негативні процеси в економіці України.

Стабілізація ситуації суто засобами монетарної та валютно-курсової політики не видається можливою. Це засвідчує необхідність змін у моделі соціально-економічного розвитку країни на відповідної модифікації соціальної та економічної політики держави.

Зважаючи на відносно незначний час, який залишається до початку передвиборчої кампанії 2009 року, варто прогнозувати, що вибір нової моделі соціально-економічної політики неминуче базуватиметься на пріоритетності соціальних складових суспільного розвитку.

Між тим, постійне зростання світових соціальних стандартів, яке буде особливо відчутним для України в контексті її євроінтеграційних зусиль, невпинно підвищуватиме ресурсні потреби соціальної сфери. Для подолання все більш відчутних ресурсних обмежень подальше акцентування соціальної складової суспільного розвитку має відбуватися на підґрунті підвищення ефективності соціальних видатків. В короткостроковому періоді це вимагає реформування системи соціальної допомоги в напрямку посилення її адресного характеру.

У довгостроковому періоді сконцентрувати соціальну допомогу та підвищити її ефективність дозволить зміщення акцентів політики держави на загальне зменшення потреби суспільства у соціальній допомозі за рахунок зростання доходів на засадах розвитку людського капіталу нації та підвищення його продуктивності, а відтак – рівня доходів економічно активних громадян.

За умов, коли відбувається фронтальне зростання вартості основних ресурсів, а можливості формування прибутку в умовах високого тиску з боку міжнародної конкуренції значно обмежені, темпи приросту заробітної плати в Україні об’єктивно обмежені насамперед темпами зростання продуктивності праці. Відтак, критичного значення для досягнення позитивних структурних зрушень у джерелах доходів громадян України набуває ресурсне забезпечення підвищення продуктивності праці.

Варто наголосити на тому, що усвідомлення критичної необхідності інвестиційного оновлення українських підприємств набуває дедалі більшого поширення, що й засвідчується відновленням активної інвестиційної динаміки.

Проте структура інвестиційної динаміки спрямована насамперед на консервацію наявної неефективної структури промисловості України. Найвищі темпи приросту спостерігалися в металургії, харчовій промисловості. Внаслідок цього в цих двох галузях зосереджено майже 60 % інвестицій в основний капітал в переробній промисловості.

Між тим, відбулося зниження частки в структурі інвестицій в основний капітал низки важливих для інноваційного розвитку галузей переробної промисловості: хімічної та нафтохімічної, машинобудування (крім транспортних засобів та устаткування). Знизилася й частка депресивних нині галузей, орієнтованих на споживчий попит: легкої промисловості та нафтоперероблення, що й надалі обмежує їхню спроможність скористатися перевагами розширення місткості внутрішнього споживчого ринку.

Не завдає позитивного впливу й пряме іноземне інвестування. Найбільш привабливими для іноземних інвесторів в І півріччі 2007 року були фінансова діяльність (40,3 % надходжень за 6 місяців), добувна промисловість (15,2 %), будівництво (13,3 %). Разом з тим, частка іноземних інвестицій в переробну промисловість в цей період зменшилася порівняно з відповідним періодом 2006 р. на 4,9 в.п. до 17,5 %. Серед капіталовкладень у промисловість на машинобудування припало лише 1,3 %.

З нашої точки зору, не варто піддаватися ілюзіям щодо можливості збереження наявних темпів економічного зростання без вжиття цілеспрямованих заходів державної політики навіть у період до 2009 року. Адже у цьому разі слід очікувати наступного.

По-перше, знижуватиметься ефективність зростання споживчого попиту через збільшення імпортної складової, заниження реальної купівельної спроможності в умовах високої інфляції, зростаючого відволікання коштів населення з товарних ринків на ринки послуг, насамперед комунальних.

По-друге, зменшуватиметься ефект інвестиційного попиту через зростання імпортної складової в капіталовкладеннях: відставання українських виробників від вимог щодо технічного рівня інвестицій обумовлюватиме втрату ними внутрішнього ринку.

По-третє, сповільнюватиметься сама інвестиційна динаміка через подорожчання вартості залучення зовнішніх ресурсів (як з огляду на загальні тенденції фінансових ринків, так і через зростання ризиковості позичальників) та продовження випереджаючого відволікання внутрішніх ресурсів на потреби споживання, які значною мірою спрямовуватимуться на придбання імпортної продукції.

Вчетверте, послаблюватиметься ефект експортного чинника зростання через поступове витіснення під дією міжнародної конкуренції українських виробників з частини ринків, в тому числі – й ринків пострадянського простору, які також стають дедалі вимогливішими до технологічного рівня продукції.

Відтак ми вбачаємо два магістральних напрями політики майбутнього.

1. Першочергове створення умов для активізації процесів національного ресурсотворення за допомогою відповідних заходів державної політики. Для цього необхідно:

- забезпечити підтримку експортної діяльності з метою сприяння поліпшенню структури експорту (що дозволить забезпечити збільшення припливу зовнішніх ресурсів, збалансованого з приростом реального сектору економіки та, відповідно, внутрішніх доходів);

- сприяти активізації інвестиційної та інноваційної діяльності шляхом концентрації інвестиційних ресурсів на пріоритетних напрямках шляхом розвитку інвестиційного кредитування, запровадження стимулів інвестиційної та інноваційної діяльності (що дозволить переорієнтувати частину ресурсних потоків із споживання на нагромадження та підвищити макроекономічний та соціальний ефекти нагромадження);

- сприяти розвиткові та втіленню підприємницької активності шляхом сприяння розвитку малого бізнесу, ринкового реформування відносин в АПК, розширення сектору послуг тощо, для чого слід рішуче відмовитися від хибного сприйняття малого бізнесу лише як засобу «соціального забезпечення» й працевлаштування, натомість перетворити його на повноцінного актора національного ресурсотворення (що дозволить активізувати генерацію національних ресурсів);

- забезпечити розвиток інфраструктури: транспортної, комунікаційної, інформаційної, торговельної, фінансової тощо (розвантаження потоків від надмірних трансакційних видатків).

- забезпечити послідовне послаблення ризиків для підприємницького клімату в Україні: політичних, інституційних, інфляційних, валютних, кон’юнктурних тощо, причому на одному з перших місць стоїть забезпечення захисту права приватної власності (що дозволить переконати підприємців брати на себе комерційний та інноваційний ризики та суттєво активізувати інтенсивність національного ресурсотворення).

2. Забезпечення макроекономічної стабільності – проте стабільність монетарної та курсової динаміки має завдавати позитивного впливу як на оцінку соціально-економічних процесів широкими верствами населення, так і на підприємницький клімат в країні. Відтак засоби такого забезпечення повинні мати щонайменше нейтральний характер щодо процесів ресурсотворення. Вжиття стабілізаційних заходів у відповідь на соціальні очікування, які зашкоджуватимуть орієнтирам економічного зростання та структурної перебудови (зокрема, такий вплив можуть завдавати спроби адміністративного впливу на ціни) видається неприпустимим, оскільки провокуватиме подальше загострення макроекономічних диспропорцій.

Зокрема, засоби послаблення інфляційної динаміки мають концентруватися насамперед у структурній перебудові продовольчих ринків, розвитку їх логістики, оптової та роздрібної мереж, реформуванні та впровадженні ринкових засад у сільськогосподарському виробництві, перебудові системи державної підтримки сільського господарства тощо.

Критично необхідним для забезпечення збалансованої динаміки фінансового сектора, виробництва, темпів інфляції і курсу національної валюти в середньостроковій перспективі є завдання стимулювання зміни структури припливу іноземного капіталу – заміщення спекулятивного капіталу консервативним, боргового фінансування – прямими інвестиціями. Заходи обмежувального характеру щодо припливу іноземного короткострокового капіталу доцільно доповнити стимулюванням залучення банками і компаніями кредитів на внутрішніх ринках.

Я.Жаліло