Невпинне зростання взаємозалежності і взаємопов'язаності національних економік країн світу в ході економічної глобалізації робить дедалі більш актуальним забезпечення їхньої конкурентоспроможності, яка є запорукою сталого поступального розвитку.

Світовий розподіл політичних та економічних сил зазнає на зламі тисячоліть суттєвих структурних зрушень. Відбувається динамічне накопичення окремими державами світу потенціалу, здатного потужно вплинути на розташування центрів сил на карті міжнародного співіснування в політичній та, насамперед, економічній сферах. Утворюються нові регіональні лідери, в тому числі - в геостратегічному середовищі, до якого належить Україна (Китай, Польща, Російська Федерація та ін.).

Набуває подальшого поширення практика економічного впливу для вирішення політичних цілей та використання політичного тиску для досягнення економічних цілей, у відповідь посилення втручання міжнародних організацій у регулювання світових потоків товарів та ресурсів та експансію регіональних та світових лідерів впроваджуються більш витончені засоби протекціонізму.

Глобалізація несе позитивний ефект насамперед країнам, які зуміли оволодіти засобами реалізації власних конкурентних переваг. Стратегія державної політики, спрямована на розкриття цих переваг, сама стає в сучасному світі принципово важливою умовою здобуття та утримання стійких конкурентних позицій економіки країни у світовому економічному середовищі.

В Україні за останнє десятиріччя відбулось досить різке становлення відкритої економіки. Проте залучення України до світового поділу праці виявило нездатність більшості національних виробників змагатися за зовнішні ринки та утримувати конкурентні позиції навіть на внутрішньому ринку, що призвело до негативних структурних зрушень вітчизняного виробництва.

Певний час утримання експортоорієнтованої моделі розвитку, яка базувалася на торгівлі ресурсомісткими продуктами низького технологічного рівня, забезпечувало позитивну економічну динаміку. Проте подальша інтеграція України у глобальні політичні та економічні процеси, в тому числі - невід'ємна частина цієї інтеграції - рух до світової вартості енергетичних ресурсів, засвідчили, що утримати динамічний розвиток національної економіки можливо лише через оволодіння сучасними чинниками конкурентоспроможності, набуття здатності конкурувати на ринках сучасної високотехнологічної продукції.

Природно, зростає відповідальність держави за вироблення адекватної програми дій, гнучких стратегії та механізмів економічної політики, спрямованих на зміцнення конкурентоспроможності національної економіки.

Зазначені проблеми закономірно знаходяться в центрі уваги НІСД протягом усього періоду його існування. Одним з етапів теоретичного осмислення та практичного опрацювання цього питання є монографія колективу авторів "Конкурентоспроможність національної економіки в умовах глобалізації", яка побачила світ на початку року.

Автори намагаються зробити сучасний "зріз" проблеми формування конкурентного становища української економіки на сучасному етапі та встановити завдання державної економічної політики у сфері забезпечення конкурентоспроможності національної економіки, запропонувати відповідні економічні та організаційні механізми у різних сферах економічної політики.

Украй важливо, що лейтмотивом дослідження є завдання формування інноваційної моделі розвитку вітчизняної економіки як магістрального напрямку оволодіння сучасними чинниками конкурентоспроможності.