ПРЕС-РЕЛІЗ
до засідання круглого столу
"Конкурентоспроможність економіки України в умовах глобалізації"
Світовий розподіл політичних та економічних сил зазнає на зламі тисячоліть суттєвих структурних зрушень. Відбувається динамічне накопичення окремими державами світу потенціалу, здатного потужно вплинути на розташування центрів сил на карті міжнародного співіснування в політичній та, насамперед, економічній сферах. Загострюється конкурентна боротьба між існуючими центрами економічної сили (НАФТА, ЄС, Південно-Східна Азія) за розподіл світових ринків та поширення їхнього впливу на інші країни, відбувається формування нових регіональних лідерів та розширення їхнього впливу в регіоні (Китай, Індія, Польща, Російська Федерація та ін.).
Набуває подальшого поширення практика економічного впливу для вирішення політичних цілей та використання політичного тиску для досягнення економічних цілей, у відповідь посилення втручання міжнародних організацій у регулювання світових потоків товарів та ресурсів та експансію регіональних та світових лідерів впроваджуються більш витончені засоби протекціонізму.
Глобалізація несе позитивний ефект насамперед країнам, які зуміли оволодіти засобами реалізації власних конкурентних переваг. Стратегія державної політики, спрямована на розкриття цих переваг, сама стає в сучасному світі принципово важливою умовою здобуття та утримання стійких конкурентних позицій економіки країни у світовому економічному середовищі.
Між тим, національні уряди дедалі частіше стикаються з втратою дієвості традиційних методів державного управління у відкритій економіці. Держава вже не є суверенною у виборі форм і методів реалізації економічної стратегії. Втручання транснаціонального капіталу в національну конкуренцію збільшує невизначеність ефекту механізмів державного макроекономічного регулювання через розвиток прямих взаємозв'язків між суб'єктами господарювання, громадянськими та ринковими інститутами на наднаціональному рівні. Відтак належну конкурентоспроможність в умовах сучасної глобалізації набуває країна, в національній економіці якої існує "критична маса" стійких конкурентоспроможних економічних суб'єктів, здатних ефективно будувати свою діяльність у глобальному економічному середовищі.
Особливістю економічних реформ в Україні стала концентрація реформаторських зусиль на макроекономічному рівні перетворень. Відбувалася спроба скласти конкурентне середовище шляхом штучного створення суб'єктів конкуренції засобами приватизації, демонополізації, розукрупнення підприємств, а також потенційних умов для конкуренції засобами лібералізації цін та торгівлі. Між тим, увага проблемам розбудови спроможності самих підприємств ефективно реагувати на конкурентні виклики практично не приділялася. Внаслідок цього спроби налагодження конкурентного середовища в Україні не завдали очікуваного позитивного впливу на економічну динаміку, а посилення конкурентного тиску внаслідок лібералізації імпорту тривалий час не сприяло зміцненню конкурентоспроможності вітчизняних підприємств та національної економіки в цілому.
Панування в Україні з 2000 року сировинно орієнтованої експортної моделі розвитку, яка спиралася на цінові конкурентні переваги, що виникали завдяки дешевизні енергетичних та трудових ресурсів та можливостям "оптимізації" податкового навантаження, створило ілюзію міжнародної конкурентоспроможності національної економіки, обумовило зволікання з вирішенням ключових системних суперечностей останньої.
Внаслідок цього в Україні укорінилася низькотехнологічна структура промислового виробництва, в якій майже 70 % належить сировинним галузям. У світовому поділі праці Україна закріпилася як сировинний та ресурсний придаток, частка експорту сировинної та низькотехнологічної продукції становить близько 85 %.
2005 рік, який позначився зниженням конкурентоспроможності національних виробників та погіршенням кон'юнктури світових ринків, наочно продемонстрував скороминучість набутих більшістю українських виробників чинників конкурентоспроможності. Ознаками цього стали падіння темпу приросту експорту товарів з 41,6 % у 2004 до 5 % при збереженні приросту імпорту на рівні 24,6 %. Найбільш тривожною ознакою є те, що рекордний за темпами приросту доходів населення 2005 рік співпав зі сповільненням приросту промислового виробництва до 3,1 %, що засвідчує процес втрати конкурентоспроможності українськими підприємствами на внутрішньому ринку та витіснення їх іноземними конкурентами.
Випереджаючими темпами зростає частка збуту в Україні готової продукції іноземного походження Імпорт сільгосппродукції у 2005 р., за даними Держкомстату, зріс на 35,9 %, продукції харчової промисловості - на 44,8 %, текстильної продукції та виробів з неї - на 41,7 %, взуття та головних уборів - у 6,4 разу Вітчизняна економіка втрачає продуктивні робочі місця, новостворену додану вартість, на території України розміщуються ресурсо-, енерго- та екологоємні виробництва, що обслуговують потреби більш розвинених країн світу.
2005 рік, який охарактеризувався суттєвими позитивними зрушеннями в рівнях доходів та життя громадян України, водночас був практично втрачений для процесу зміцнення конкурентних позицій вітчизняних компаній. Заходи економічної політики держави, які здійснювалися в цей період, не лише не були орієнтовані на зміцнення конкурентоспроможності українських товаровиробників, але й нерідко безпосередньо суперечили реалізації цього завдання. Серед таких заходів, зокрема:
- різка номінальна ревальвація гривні на 4,8 % та її перманентна реальна ревальвація протягом року;
- значне підвищення податкового навантаження на суб'єктів господарювання;
- збільшення примусового вилучення прибутку державного сектору економіки;
- підвищення видатків на виплату заробітної плати та випереджаюче зростання цін і тарифів на витратоутворюючі товари і послуги (енергоресурси, транспортні послуги);
- непередбачувані зміни законодавства, невиважені політичні спекуляції щодо перегляду результатів приватизації держмайна;
- зменшення інвестиційної складової бюджетних видатків;
- лібералізація доступу на внутрішній ринок готової продукції.
Логічним наслідком несприятливості підприємницького та інвестиційного клімату стало різке сповільнення інвестиційних та інноваційних процесів, що закладає довгострокові тренди зниження конкурентоспроможності національної економіки.
Підвищення конкурентоспроможності економіки України є критично важливим напрямом економічної стратегії держави. Розширення ЄС, просування в напрямі вступу до СОТ, реалізація інтеграційних домовленостей з країнами ЄЕП, тенденції зміцнення світових економічних центрів відкривають для України нові перспективи та можливості підвищення конкурентоспроможності - і водночас містять ризики й виклики щодо пошуку Україною адекватного місця в світовому та регіональному поділі праці. Різке підвищення вартості природного газу, імпортованого Україною, разом із загальносвітовою тенденцією подорожчання енергоносіїв прискорюють процес вичерпання чинників, які забезпечили конкурентоспроможність України в енергоємних галузях - металургії, хімічній промисловості - сферах теперішньої міжнародної спеціалізації українського промислового комплексу, ведуть також про підвищення собівартості та погіршення конкурентоспроможності виробників, які працюють на внутрішньому ринку.
Відтак на порядок денний постає завдання формування відповідної узгодженої системи довгострокових заходів державної політики, спрямованих на оптимальне використання надбаного позитивного підґрунтя для зміцнення конкурентоспроможності національної економіки, концентрацію технічних, фінансових, людських, організаційних ресурсів, набутих протягом періоду економічного зростання, на завданнях структурної перебудови інноваційної спрямованості. Така політика має забезпечувати перехід від нинішньої практики здобуття конкурентних переваг переважно за рахунок цінових чинників до реалізації факторних переваг, якими є: природноресурсне багатство, людський капітал, науково-технологічний потенціал, геоекономічні чинники тощо.
Формування відповідного середовища мотивації суб'єктів господарювання до конкурентної поведінки передбачає застосування взаємоузгоджених інструментів грошово-фінансової, інноваційно-промислової, науково-технічної, зовнішньоторговельної та соціальної політик, які разом становитимуть злагоджену несуперечливу систему державного регулювання економіки, засновану на принципах взаємного балансу інтересів. Реалізація такої системи потребуватиме відповідного інституційного середовища, в якому визначатимуться сфери відповідальності державних відомств та органів громадської самоорганізації стосовно розробки та проведення заходів в рамках стратегії забезпечення конкурентоспроможності, та яке складатиметься з державного, галузевого, виробничого та громадського рівнів. Ключовим елементом інституційного середовища має стати Рада національної конкурентоспроможності - основний координаційний центр, який би провадив моніторинг, узгодження, супровід та контроль відповідних рішень.
Здійснення узгоджених заходів у напрямку забезпечення конкурентоспроможності економіки України має відбуватися згідно затвердженої на законодавчому рівні Державної програми. Головною метою реалізації такої Програми є створення в Україні макроекономічного середовища, сприятливого для розгортання ефективного конкурентного змагання. Між тим, пріоритетне поліпшення використання факторних конкурентних переваг національної економіки та впровадження сучасних засад конкурентоспроможності потребуватиме й додаткових спеціальних заходів, орієнтованих на цілеспрямоване формування конкурентоспроможних ринкових суб'єктів.
Такі заходи належать до сфер антимонопольного регулювання, цінового моніторингу і контролю, впровадження сучасних засобів захисту внутрішнього ринку, розбудови інститутів довгострокового кредитування, податкового стимулювання інвестицій, інновацій, насамперед у сферах ресурсозаощадження, розширення бюджетного інвестування, вирівнювання рівнів розвитку територій, підвищення гнучкості ринку праці тощо.
Оргкомітет