На думку директора економічних програм Центру економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова Василя Юрчишина, не варто оцінювати як однозначно негативне явище погіршення торговельного балансу в торгівлі товарами. Адже йдеться про скорочення експорту, який є здебільшого сировинним та не спирається на сучасні конкурентні переваги. Натомість Україна має позитивне торговельне сальдо з торгівлі послугами. Можливо, саме у цій сфері і містяться конкурентні переваги, які є притаманнішими для України. Відтак стратегія підвищення конкурентоспроможності полягатиме у розвитку відповідної інфраструктури.

В.Юрчишин звернув також увагу на надто високий "податок на корупцію" в Україні, який входить до ціни товару, що конкурує, і, відповідно, знижує конкурентоспроможність українського бізнесу. Відсутній вільний "вихід" з ринку, що перешкоджає переходу бізнесу на нові, конкурентні ринки. Тривожним є той факт, що на середньострокову перспективу Україна не розглядається найбільшими світовими інвесторами як ймовірний реципієнт капіталовкладень у наукові розробки. Фінансування цих розробок за рахунок внутрішніх джерел неможливе. Відтак виходом має стати повна лібералізація потоків прямих іноземних інвестицій в Україну, що дозволить зробити в Україні "революцію менеджерів" - імпортувати в Україну світові стандарти корпоративного управління.

Перший заступник директора Інституту економіки і прогнозування НАН України Борис Кваснюк підтримав високі оцінки, надані іншими учасниками засідання обговорюваній монографії. Активні дослідження проблем конкурентоспроможності української економіки ведуться й в Інституті економіки і прогнозування НАН України. На думку Б.Кваснюка, залишаючи поза увагою конкретні макроекономічні та галузеві проблеми конкурентоспроможності, наука буде неспроможною надати дієві практичні рекомендації щодо напрямів поліпшення ситуації в Україні. Інститут економіки і прогнозування зосереджує увагу на визначенні впливу конкуренції на витрати виробництва і ціни, розглядає проблеми антимонопольної політики, вивчає регіональні аспекти конкурентоспроможності тощо.

Макроекономічний аналіз об'єктивних передумов конкуренції із застосуванням національних рахунків дозволив встановити пропорції ВВП, які характеризують можливості ефективної діяльності економіки. Визначено оптимальне співвідношення валового прибутку та заробітної плати, яке характеризує ресурси розширеного відтворення. В якості конкретного інструмента конкуренції встановлено чистий прибуток, який знаходиться на рівні 26-28 % ВВП, що практично не відрізняє Україну від розвинених країн світу. Проте рентабельність промисловості украй низька, й основний прибуток зосереджується у фінансовому секторі та торгівлі. Відтак у центрі уваги держави має бути усунення невиправданої диференціації норми прибутку в народному господарстві, що є украй важливим інструментом переходу економіки на конкурентні засади.

Це спонукало дослідників до розробки програми підвищення конкурентоспроможності української економіки. Слід позбутися ілюзій про необхідність всезагальної лібералізації. Досвід розвинених країн світу засвідчує пом'якшення підходів до монополізації і навіть певну підтримку національних монополій. Відтак потрібне удосконалення антимонопольної політики в Україні, з посиленням ролі держави у контролі над діяльністю монополій.

Заступник директора НІСД Захарій Варналій наголосив, що ключовою складовою забезпечення конкурентоспроможності економіки має бути активність держави. Ця активність має полягати у визначенні стратегії конкурентоспроможності, виробленні відповідних правил гри, створенні сприятливого конкурентного середовища. На жаль, в Україні замість цього було взято на озброєння політику протекціонізму, субсидій, пільг, а рівні умови для всіх суб'єктів господарювання були лише декларовані. Держава не виконує функцій створення сприятливого конкурентного середовища. Важливою складовою є проблема конкурентоспроможності регіонів. Сучасними викликами регональному розвитку України є: небезпека регіонального відчуження; порушення ефективної взаємодії між центром та регіонами та між регіонами; намагання штучної полі-тичної автономізації окремих регіонів; значна диференціація регіонів за рівнем економічного розвитку; регіональна асиметрія бюджетних відносин; недостатній рівень державного менеджменту на регіональному рівні.

Відтак стратегічними векторами нової регіональної політики є: пошук компромісу в питаннях економічної свободи регіонів; реалізація принципу розширення міжрегіональної економічної взаємодії; запровадження механізмів подолання асиметрії розвитку та підтримки депресивних територій; стимулювання інноваційно-інвестиційного розвитку; зміцнення матеріальної бази територіальних громад; активізація транскордонного співробітництва.

Чинниками формування конкурентних позицій регіонів є структурна політика, оновлення ресурсного, виробничого, науково-освітнього потенціалу, розвиток виробничої, комунікаційної та іншої інфраструктури. Передумовами формування конкретних переваг при цьому, на думку З.Варналія, є: кількість та якість основних фондів, якими володіє регіон, фінансове забезпечення інвестиційного та інноваційного розвитку, рівень кваліфікації робочої сили та її мотивація до праці, технологічні можливості регіону, рівень стратегічного менеджменту, ефективність комунікаційної інфраструктури.

В цьому контексті напрямами зміцнення конкурентних позицій регіону мають бути: розвиток і розміщення підприємств з виходом на ринки поза межами регіону; маневрування паливно-енергетичними ресурсами, розвиток міжрегіональних зв'язків.

Презентація З.С.Варналія (у форматі ppt)

Завідувач відділу моделювання та короткострокового прогнозування Інституту економіки та прогнозування НАН України Ірина Крючкова відзначила високий рівень актуальності обговорюваної теми. На її думку, в Україні нагромаджено велику кількість системних порушень, вирішення яких окремими засобами неможливе. Це вимагає застосування комплексу заходів. Державний вплив має бути посилено. Проте йдеться про державу, яка виконує свої функції адекватно - лише в такому разі вона має право розраховувати й на адекватну реакцію бізнесу. В Україні ж держава припускається порушення прав власників, відбуваються маневри цінами та прибутками, практично не існує цілісного ринкового середовища.

Посилюючи вплив держави, необхідно насамперед визначитися, якими є цільові орієнтири державної політики - мета економічного розвитку. Це визначає потребу в стратегічній програмі, яка б також встановлювала, який ефект отримає держава від впровадження даної стратегії.

Радник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України Віктор Скаршевський підтримав тезу про можливість віднесення до поняття конкурентоспроможності практично усіх сфер суспільного життя. Говорячи ж про конкурентоспроможність у практичному сенсі, слід, на його думку, визначати, скільки "коштує" конкурентоспроможність, і хто має за неї "платити". Конкурентоспроможність виключає можливість мати неефективні, енергоємні сектори, які підтримуються через державні преференції. скасування таких преференцій, перехід до споживання енергоносіїв за світовими цінами вестиме до структурних змін в економіці та втрат вони і є "платою" за формування конкурентоспроможної економіки. Так само наведення ладу у податковій сфері веде до різкої зміни фіскального навантаження у деяких сферах, що може викликати скорочення виробництва та зайнятості. Це також можна розглядати як "ціну" руху до міжнародних чинників конкурентоспроможності.

Характерно, зазначив В.Скаршевський, що "платити" за конкурентоспроможність слід вже сьогодні, тоді як її позитивний ефект виявлятиметься у перспективі. Отже, реформи вестимуть до погіршення макроекономічних показників та умов життя населення у короткостроковому періоді, відтак "ціну", зрештою, "платитимуть" політики, які не переможуть на наступних виборах.

Роль держави, наголосив В.Скаршевський, не полягає в активному стимулюванні. Адже через слабкі інституції державні стимули здебільшого ведуть до зловживань. Держава має зосередитись на дотриманні антимонопольного законодавства, антидемпінгових розслідуваннях, прогнозуванні науково-технічного прогресу, створенні рівних "правил гри", насамперед - захисті прав власності.

Як відзначив експерт Центру антикризових досліджень Станіслав Романенко, зовнішньоторговельний товарооборот в Україні на душу населення - нижчий за середньосвітовий рівень. При цьому частка машинобудування в товарообороті - втричі нижча за світовий рівень, частка металургії - вдесятеро більша за середньосвітову. Отже, Україна затиснена в досить жорсткі рамки міжнародного поділу праці, й потрібні зусилля на лише держави та підприємців, а й усього суспільства, щоб спробувати змінити ситуацію на краще. Велика проблема - у відсутності в Україні консолідації влади, що не дозволяє впроваджувати послідовну стратегічну програму дій з підвищення конкурентоспроможності.

Напрямами вирішення проблеми, на думку С.Романенка, не можуть бути іноземні інвестиції. Вони, як правило, йдуть до країн, в яких майже немає національної промисловості. Інвестори, які прийшли у постсоціалістичні країни, не прагнули розвивати високі технології, оскільки не бажали створювати зайвих конкурентів. Інвестори в країни Центральної і Східної Європи орієнтують свої виробництва здебільшого на український ринок, інвестори в Україну - на російський. Тому вони не зацікавлені в розвитку високих технологій.

Індонезія, Таїланд, Філіпіни - великі реципієнти іноземних інвестицій, мають кращі рейтинги конкурентоспроможності, ніж Польща, Чехія тощо. Проте це, наголосив С.Романенко,- рейтинги привабливості країни для ТНК, а не рейтинги конкурентоспроможності національної економіки.

Вагомою інституційною проблемою, на думку С.Романенка, є те, що в Україні з радянських часів зазвичай головним функціонуючим об'єктом було виробниче підприємство. Таке становище залишилося й зараз. Проте на світовому рину конкурентоспроможною може бути лише велика корпорація. Оскільки впровадження інновацій, боротися за ринки збуту - прерогатива великих потужних корпорацій.

Директор Центру інвестиційно-інноваційних програм Національного інституту стратегічних досліджень Валентин Підвисоцький звернув увагу на те що в Україні сьогодні превалює політична складова, яка має визначити "правила гри" в економіці на найближчі десять років. Тому, говорячи про конкурентоспроможність, ми повинні враховувати цілий ряд чинників, які формують економіку - й соціальний капітал, політикум, громадянське суспільство.

На думку В.Підвисоцького, основним критерієм конкурентоспроможності має стати рівень комфортності життя людини - адже саме це є головним цільовим орієнтиром, задля якого створюється конкурентне середовища та діє конкурентна економіки. Конкурентоспроможність держави, наголосив В.Підвисоцький, витікає з конкурентоспроможності суб'єктів економіки - підприємств, і з них "виростає" конкурентоспроможність. В майбутньому слід також звернути увагу на бачення цільових якісних показників, до яких ми маємо прийти через 5-10 років. Якщо в країні відсутнє інтегральне бачення соціально-економічної перспективи, всі політичні програми приречені. Важливим напрямом політики конкурентоспроможності, з точки зору В.Підвисоцького, має стати зміна парадигми управління ресурсними потоками - від мінеральних до інтелектуальних ресурсів - на базі мережевого підходу, поширеного в світі, на паритетних засадах державно-приватного партнерства.

Головний редактор журналу "Економіст" Юрій Коваленко зазначив, що не варто оцінювати ревальвацію гривні як однозначно негативний чинник для конкурентоспроможності. Бізнесмени-практики надають різні оцінки. Це пов'язане з великою часткою імпортованої продукції у собівартості, внаслідок чого ревальвація принаймні частково компенсує цінові втрати експортерів.

Ю.Коваленко висловив сумнів щодо того, що лозунг "за конкурентоспроможну Україну" навряд чи може отримати підтримку в широких масах. Має здійснюватися широка роз'яснювальна робота серед пересічних мешканців України щодо того, який практичний ефект конкурентоспроможність матиме для кожного міста й села.

Декан факультету міжнародної економіки і менеджменту Київського національного університету ім. Вадима Гетьмана Дмитро Лук'яненко наголосив на тому, що презентована монографія широко використовується у навчальному процесі університету та є системним викладом украй актуальної проблеми.

Економіка ХХІ століття, зазначив Д.Лук'яненко, визначається інтелектом, інноваціями та конкурентоспроможністю. Це - своєрідні складові "здорового способу життя" для суспільства і економіки, який тримає націю "у формі". Їх треба пропагувати, як пропагується здоровий спосіб життя.

Д.Лук'яненко поставив під сумнів доцільність ідеї про визначення нової моделі конкурентоспроможності України як транзитної держави. Надмірний акцент на транзитному статусі може заморозити економіку України у напіврозвиненому стані. Тому транзитність - не та конкурентна перевага, на яку слід робити ставку у довгостроковій перспективі.

Доцент кафедри економічної політики Національної академії державного управління при Президентові України Олександр Кілієвич зауважив, що авторами монографії зосереджено увагу на макроекономічних аспектах конкурентоспроможності. Широке поле дослідження відкривається також на мікроекономічному рівні. Для практичного використання поняття конкурентоспроможності у реалізації державних програм, необхідно, на думку О.Кілієвича, чітко визначити його, щоб запобігти змішуванню забезпечення конкурентоспроможності з протекціоністським захистом, конкурентною політикою тощо. Відтак до встановлення коректного практично застосовуваного визначеннчя одержавлення процесу забезпечення конкуретноспроможності видається передчасним.

Провідний науковий співробітник відділу регіональної політики Національного інституту стратегічних досліджень Ірина Мазур зазначила, що конкуренція легалізовану форму боротьби за найповнішу реалізацію підприємцями власних інтересів. При цьому цілі підприємницької діяльності легально діючих економічних суб'єктів і таких, що знаходяться у "тіні", тотожні. Суб'єкти економічної діяльності, виходячи у "тінь", також використовують конкуренцію.

В умовах корпоративно-монополістичного регулювання, що притаманне трансформаційній економіці, наголосила І.Мазур, складається специфічна конкуренція, у якій провідна роль належить кланово-корпоративним групам. Їхня економічна поведінка представлена неекономічною конкуренцією у переплетінні з патерналізмом і клановістю, своєрідним корпоративно-бюрократичним партнерством. Тому головними чинниками конкуренції стають рівень і обсяг корпоративної влади та контролю за ринком, виробництвом і соціальними процесами, статус підприємства, наближення до ресурсів, ступінь особистих зв'язків з державним апара-том, а в певних сферах - корупція і пряме насильство.

Враховуючи те, що тіньова економіка майже невитратна або маловитратна внаслідок перекладання витрат на легальну економічну діяльність, можна говорити про спотворення нею легального конкурентного середовища. В тіньовій економіці використовується переваж-но людській і інтелектуальний, а не фізичний капітал. Створена таким чином продукція має набагато нижчі витрати виробництва, неформальні виробники також не платять податків і різних видів обов'язкових платежів. Отже, продукція тіньової економіки за визначенням є конкурентоспроможною до виробленої легально як на внутрішньому так і на зовнішньому ринках, і продаж такої продукції може порушувати ринкову рівновагу не лише на національному, але й на світовому ринках. Відбувається перерозподіл прибутку між легальним і тіньовим секторами економіки.

Все вищесказане, зазначила І.Мазур, свідчить про необхідність кардинальних змін в усіх аспектах державної політики з метою реального, а не декларованого створення сприятливих інституційних умов для конкурентоспроможності легального виробника.

Текст виступу І.І.Мазур

Старший консультант відділу економічної та соціальної стратегії Національного інституту стратегічних досліджень Дмитро Покришка відзначив, що на сучасному етапі розвитку економічних відносин економічна політика країни трансформується в політику підвищення конкурентоспроможності національної економіки як на національному, так і на міжнародному та глобальному рівнях. Державна політика посідає важливе місце серед чинників, які визначають конкурентоспроможність країни. Відмінною особливістю сучасного етапу є те, що вплив держави на економіку визначається також елементами, які залежать від "філософії" уряду: політичних та економічних принципів, вибору конкретних інструментів і пріоритетів, спрямованих на покращення національної конкурентоспроможності. Іншими словами, конкурентоспроможність складається як з ефективності - досягнення цілей найкращим способом, так і дієвості - встановлення правильних цілей.

Головна мета політики конкурентоспроможності, на відміну від традиційної промислової політики, на думку Д.Покришки, полягає в створенні сприятливих рамкових умов та інтенсифікації зусиль в тих сферах, де існують "провали ринку". Серед них - ефективна макроекономічна політика, спрямована на зменшення рівня інфляції і збільшення свободи суб'єктів господарювання; заходи щодо підтримки та оновлення національних інституцій (законодавство, система суспільних і приватних інституцій, що забезпечують економічне і соціальне життя, прозорість дій уряду тощо); структурна політика, спрямована на активізацією високотехнологічних виробництв, а також дії в напряму посилення всієї економіки (розвиток інфраструктури, захист навколишнього середовища, освіта, наукові дослідження та розробки).

Проблема підвищення конкурентоспроможності національної економіки, зазначив Д.Покришка, може розглядатися як проблема превентивної адаптації: розвиток і зростання національної економіки через встановлення пріоритетів повинні бути зорієнтовані на безперервну стійку модернізацію, націлену на забезпечення здатності пристосовуватися до змін і нових викликів, які постають в міжнародному і глобальному просторах. Вони повинні бути спрямовані на проведення структурних змін національної економіки, які сприятимуть зовнішнім екстерналіям, впливають на середньо- і довгострокове економічне зростання і пов'язані з продуктивністю та інноваціями.

Текст виступу Д.С.Покришки

Підбиваючи підсумки обговорення, перший заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень Олександр Власюк відзначив зацікавленість та змістовність обговорення, яке відбулося, висловив переконання в корисності його результатів як для організаторів, так і для всіх учасників.

Засідання здобуло висвітлення в матеріалах ЗМІ.

ПРЕС-РЕЛІЗ