26 травня ц.р. Регіональний філіал Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД) спільно з Регіональним представництвом Фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні та за сприяння Генерального Консульства Республіки Туреччини в Одесі провели міжнародну конференцію "Українсьско-турецькі відносини: сучасний стан та перспективи розвитку", в роботі якої взяли участь українські та турецькі вчені, дипломати, політики, державні і громадські діячі.

Мета конференції - обговорити стан розвитку українсько-турецьких відносин та напрацювати пропозиції і рекомендації щодо їх поліпшення і оптимізації.

З вітальним словом до учасників круглого столу звернулись директор Одеського філіалу НІСД Олексій Волович, Генеральний Консул Турецької Республіки в Одесі Ренан Шекероглу, начальник Головного Управління економічного розвитку і європейської інтеграції Одеської облдержадміністрації Галина Безікович, заступник директора Департаменту зовнішніх зв'язків Одеської міської ради Світлана Боєва, координатор Регіонального Представництва Фонду імені Ф. Еберта в Україні Тарас Михальнюк. Обговорення проблематики конференції було поділено на чотири сесії. Далі подаємо у стислому викладі фрагменти основних виступів учасників конференції:

СЕСІЯ І. Українсько-турецькі міждержавні відносини на двосторонньому і міжнародному рівнях

Турянський Ігор Мефодійович - перший Посол України в Туреччині, консультант Управління з питань закордонного українства МЗС України.

Тема виступу: Українсько-турецькі політичні відносини і економічна співпраця: стан і перспективи розвитку.

"Говорячи про історію наших двосторонніх взаємин, я виділив би їх три етапи. Перший етап - це двосторонні відносини між українською Козацькою державою і Оттоманською імперією часів Богдана Хмельницького. Другий етап - це наші двосторонні відносини після більшовицького перевороту 1917 року.

Турецька Республіка визнала незалежність України вже 16 грудня 1991 року, тобто через шістнадцять днів після проведення референдуму в Україні і виборів Президента нашої держави. У лютому 1992 року до України прибула перша офіційна делегація Турецької Республіки на чолі з міністром закордонних справ Хітметом Чітіном. Це була "розвідувальна поїздка", тому що після розпаду Радянського Союзу не всі держави світової спільноти були готові сприймати появу на міжнародній арені аж п'ятнадцяти нових незалежних держав. Під час цього візиту було вирішено питання про відкриття у Києві посольства Турецької Республіки.

Посольство України в Туреччині було відкрито у січні 1993 року, і так склалася доля, що мені довелося бути першим Послом України в Турецькій Республіці. Я хотів би відзначити, що з самого початку моєї роботи в Анкарі з боку турецьких властей я відчував відкритість, прихильність і бажання працювати. Це були часи, коли створювалась Парламентська Асамблея Чорноморського економічного співробітництва, створювалось саме Чорноморське економічне співробітництво, і ми починали наші відносини практично з нуля. Завдання полягало в тому, щоб створити договірно-правову базу і започаткувати торговельно-економічні відносини. На сьогодні між двома державами укладено 73 двосторонні угоди.

Станом на 1 січня 2006 року товарообіг склав 2 826 000 000 доларів. Є певні інвестиційні проекти як турецького капіталу в Україні, так і українського капіталу в Туреччині. Станом на 1 січня 2006 року в Україні діяло 356 підприємств з турецькими інвестиціями. Туреччина займає лише 26 місце серед 117 країн-інвесторів в Україні. Половина турецьких інвестицій припадає на обробну промисловість, харчову, нафтохімічну та металургію. За даними казначейства Туреччини, в країні діє 30 різноманітних представництв та підприємств з українським капіталом в основному у сфері транспорту та торгівлі. Загальна сума українських інвестицій в Туреччині складає понад 2 мільйони доларів - це, звичайно, надзвичайно мало.

Що стосується політичного діалогу, то він набув свого розширення протягом останніх п'яти років. Відбулися візити президента Туреччини в Україну, Президента України в Туреччину, і, що прикметно, Президент України В. Ющенко здійснив свій візит до Туреччини у червні минулого 2005 року, практично через три місяці після того, як він був обраний Президентом. Це говорить про те, яку велику увагу приділяє Україна розвитку двосторонніх відносин з Туреччиною".

Мхитарян Наталія Ігорівна - к.і.н., головний консультант відділу досліджень країн Близького Сходу та Азійсько-Тихоокеанського регіону НІСД.

Тема виступу: Стратегія розвитку українсько-турецьких відносин у контексті пріоритетних завдань української держави.

"Турецька Республіка, яка однією з перших визнала незалежну Україну, є для нашої країни важливим партнером. Підґрунтям для українсько-турецьких відносин є спільне історичне минуле, а також геостратегічні пріоритети наших держав. Туреччина є беззаперечним і надійним прибічником курсу України на європейську і євроатлантичну інтеграцію. Наші країни активно співпрацюють у рамках цілого ряду міжнародних організацій, таких як ООН, ОБСЄ, Рада Європи, ОЧЕС і т.п. Туреччина посідає 4 місце серед торгівельних партнерів України. Важливе місце у наших стосунках займає проблема адаптації та облаштування кримських татар, що повернулися після депортації.

Стратегія українсько-турецьких відносин у контексті пріоритетних завдань сучасного зовнішньополітичного курсу України повинна ставати більш активною, наступальною, базуватися, перш за все, на національних інтересах і не залежати від політичної кон'юнктури. Українсько-турецькі відносини базуються на дуже важливих стратегічних геополітичних і геоекономічних імперативах, тому вони мають тверду основу і передбачувану перспективу. Активізація цих відносин дозволить нашій державі вирішувати ряд актуальних для країни завдань, а саме:

- з урахуванням досвіду Туреччини дозволить виробити більш чітку політику вступу до європейських та євроатлантичних структур;

- у сфері геополітики та міжнародних відносин зміцнить позиції України у стратегічно важливому Чорноморсько-Каспійському регіоні, створить сприятливі умови для забезпечення національних інтересів нашої держави на Близькому і Середньому Сході та Північній Африці;

- в економічній сфері тісне українсько-турецьке співробітництво надає реальну можливість диверсифікації енергоносіїв, забезпечить активну роль України у формуванні нової системи транспортних комунікацій на Євразійському просторі та транзиту енергоносіїв із Близького Сходу та Каспію до Європи; створює сприятливі можливості для надходження в Україну значних інвестицій за вигідними умовами; відкриває ринок збуту для багатьох видів української промисловості, військово-технічної, сільськогосподарської та інших видів продукції, вихід на ринки третіх країн.

Воротнюк Марина Олександрівна - аспірант, науковий співробітник Одеського філіалу НІСД і Центру міжнародних досліджень ОНУ.

Тема виступу: Роль і місце України в зовнішньополітичних концепціях Туреччини. Ставлення Туреччини до проекту Спільноти демократичного вибору.

"В цілому, потрібно констатувати велику увагу, яку приділяють турецькі дослідники та політична еліта Україні та її місцю в зовнішньополітичних пріоритетах країни. Туреччина розглядає свої взаємини з Україною з точки зору більш широкої структури безпеки, яка пов'язана із збереженням балансу сил у Східній Європі та Чорноморському регіоні.

Анкара часто підкреслює, що, завдяки спільним прагненням, а також географічній близькості та багатьох сторінок спільної історії, Туреччина і Україна повинні об'єднати зусилля у формуванні безпеки та економічної динаміки у великому регіоні від Європи до Середньої Азії.

На думку турецьких дослідників, демократична, стабільна, орієнтована на Захід Україна є для Туреччини союзником проти експансіоністських устремлінь Росії та в справі забезпечення стабільності в Чорноморському регіоні і на Кавказі.

Позитивним є те, що і Туреччина, і Україна заради стратегічних інтересів демонструють вміння не загострювати окремі проблеми, такі як конкуренцію України і Туреччини в діяльності енергетичних коридорів і випадки з затриманням турецьких рибалок прикордонними військами України.

Створення СДВ розглядається турецькими аналітиками як таке, що має чітке антиросійське та прозахідне спрямування. Це начебто є випадом проти СНД з сторони її західно орієнтованих членів. Здається, що головним лейтмотивом створення цієї організації турецькі аналітики вважають бажання країн-членів вийти зі сфери впливу Росії, якщо не протистояти їй, так хоча б зрівноважувати її вплив". Україна та Туреччина знаходяться на межі європейської та азіатської культур і володіють потенціалом, який може дозволити їм стати мостом співробітництва між Чорним, Балтійським та Середземним морями. Турецька сторона підтримує Україну у її прагненнях стати частиною євроатлантичної системи безпеки, а також архітектури безпеки Чорноморського регіону, як і її відносини з міжнародними організаціями. Завдяки спільним прагненням Туреччина і Україна повинні об'єднати зусилля у формуванні безпеки та економічної динаміки у великому регіоні від Європи до Середньої Азії, підкреслює Анкара.

Тобто Туреччина розглядає свої взаємини з Україною з точки зору більш широкої структури безпеки, яка пов'язана із збереженням балансу сил у Східній Європі та Чорноморському регіоні. Саме тому, що Україна займає центральне положення в цій структурі, її безпека так само важлива для турків, як і для народу України.

Важливою точкою дотику між Україною та Туреччиною є їх європейське зовнішньополітичне спрямування. Приємно, що Туреччина підтримує прагнення України вступити до ЄС, надає всіляку підтримку в цьому процесі".

Варбанець Павло Анатолійович - к.політ.н., науковий співробітник відділу Азії та Африки ІСЕМВ НАНУ.

Тема виступу: Україна та Туреччина на шляху до ЄС: основні проблеми євро-інтеграційного процесу та перспективи їх подолання.

"Мало хто в середовищі політичних еліт в Україні та Туреччині ставить під сумнів важливість інтеграції обох країн до ЄС. У Туреччині вступ до ЄС розглядається як логічне завершення тієї політики модернізації, що розпочалась ще за часів Ататюрка. В Україні курс на інтеграцію до ЄС є ключовим питанням діяльності "помаранчевої" команди, що знаходиться при владі.

Однак, незважаючи на очевидну бажаність для України та Туреччини вступу до ЄС, на значні успіхи українських і турецьких демократичних перетворень, на успішність євро-інтеграційної політики обох держав, на сьогодні існують певні труднощі на шляху прийняття України та Туреччини до ЄС. Ці труднощі викликані культурними, економічними та політичними особливостями цих країн, а також складною внутрішньополітичною ситуацією в ЄС, що виникла внаслідок розширення Євросоюзу на схід.

В цілому можна виділити дві великі групи проблем, що стоять на шляху євроінтеграційного процесу в Україні і Туреччині. Перша група проблем пов'язана з об'єктивними чинниками, а саме - з необхідністю модернізації економік, політичних систем та законодавства країн - кандидатів на вступ до ЄС. Друга група проблем пов'язана з суб'єктивними причинами, такими як внутрішньополітична ситуація всередині ЄС.

Отже, до першої групи проблем належать: проблеми економічного характеру, що пов'язані з доволі низьким рівнем розвитку економік України та Туреччини у порівнянні з країнами ЄС. Також, сюди слід віднести проблему адаптації законодавства до європейських стандартів. До цієї групи проблем відноситься і проблема готовності суспільної думки до вступу до ЄС, адже, якщо для політичних еліт це питання вже є вирішеним, то згідно з даними соціологічних досліджень, певна частина пересічного населення в Україні і Т Туреччині відносяться до євроінтеграції негативно.

До другої групи проблем слід віднести неготовність європейського законодавства до включення України та Туреччини до ЄС, оскільки у разі прийняття цих країн, вони отримають одні із найбільших представництв у Європарламенті, а отже - стануть його найвпливовішими членами. Сюди ж відноситься і неготовність європейської громадської думки до прийняття нових членів. На сьогодні лише 37% населення 25 країн-членів ЄС бажають бачити Туреччину у своїх рядах (щоправда щодо України, то тут європейці більш поблажливі). Водночас незрозумілі і самі перспективи ЄС, адже європейську конституцію так і не було прийнято. Все це свідчить, що питання вступу України та Туреччини до ЄС - це питання довгострокової перспективи, яке не виглядає визначеним, навіть для Туреччини.

Хаджинов Ілля Васильович - заступник директора Донецького філіалу НІСД.

Тема виступу: Співпраця України і Туреччини в рамках ОЧЕС.

"На сучасному етапі процеси регіональної інтеграції все активніше охоплюють транзитивні країни, і створення ОЧЕС стало реалізацією цієї тенденції. Первинними мотивами формування ОЧЕС була необхідність усунення перешкод у використанні транспортних артерій та вирішення екологічних проблем, а основною ознакою функціонування організації - превалювання двосторонніх зв'язків над багатосторонніми. Феномен ОЧЕС полягає в тому, що це перше велике інтеграційне угруповання країн постконфронтаційного етапу розвитку, яке поєднало держави, які до останнього часу розвивались, орієнтуючись на принципово різні економічні й політичні моделі.

Інтереси України в ОЧЕС полягають в адаптації цієї організації до сучасних реалій та спрямуванні її діяльності на посилення євроінтеграційних процесів, економічного розвитку та забезпечення економічної безпеки в регіоні. Перспективи діяльності нашої країни полягають у досягненні конкретних результатів в окремих сферах співробітництва (енергетика, транспорт, зв'язок, туризм, охорона навколишнього середовища) за рахунок використання можливостей Фонду розвитку проектів ОЧЕС та взаємодії з ЧБТР. Формуючи власну інтеграційну політику, Україні необхідно визначитися з відповідними середньо- та довгостроковими пріоритетами, виходячи з сучасних умов ефективного функціонування національної економіки.

Провідну роль в розвитку Чорноморського регіону має відігравати економічний сектор. При цьому першочерговими завданнями мають бути такі: створення єдиних або взаємозалежних транспортних, комунікаційних і енергетичних систем, які у свою чергу мають активізувати співпрацю у сфері торгівлі, туризму, екології. Срід зазначити, що загальний стан інфраструктури держав-членів ЧЕС, на жаль, на даний час не відповідає високим вимогам Євросоюзу. Виходячи з цього, пріоритетними завданнями країн ОЧЕС в найближчий період є:

- забезпечення сприятливих умов для виходу країн-членів ОЧЕС на світові ринки;

- підтримка вітчизняних експортерів;

- створення ефективної банківської і кредитної систем, гарантування прав власників валютних коштів їх вільного використання;

- створення інфраструктури зовнішньої торгівлі і нової системи її інформаційного забезпечення;

- стимулювання розвитку малих підприємств з виробництва товарів з місцевої сировини і сприяння їх виходу на зовнішні ринки;

- реалізація режимів вільної торгівлі між країнами СНД і ЧЕС.

Слід зазначити, що серед інтеграційних об'єднань Європи (СНД, ЄЕП, ЄС-25, ГУАМ) ОЧЕС посідає передостаннє місце за обсягами торгівлі - 7%.

Значне місце в рамках діяльності ОЧЕС посідають двостороння співпраця з країнами чорноморського басейну, зокрема з Туреччиною. Оскільки Росія займає окреме місце в зовнішній торгівлі України, то при розгляді співпраці України з країнами чорноморського басейну ми виключаємо Росію в деяких сферах. Експорт України в країни ОЧЕС у 2002 - 2004 рр. складав: Туреччина - 50,2%, Румунія - 13,4%, Молдова - 13,1 %, Болгарія - 12, 2 %, Греція - 5,8 %, Азербайджан - 4,3 %, Грузія - 0,3 %, Вірменія - 0,1%.

В 2002 - 2004 рр. на Туреччину припадало 11% від інвестицій із країн ЧЕС (разом з Росією - 59 %).

Імпорт в Україну із країн ОЧЕС в 2002-2004 рр. (без врахування Росії) складав: із Туреччина - 46,2%, Молдова - 15,2%, Болгарія - 13,9 %, Греція 9,9 %, Румунія - 7,1 %, Грузія - 4,2 %, Вірменія - 2,0 %, Вірменія - 2,0 %.

Таким чином, наведені дані свідчать, що після Росії Туреччина є головним партнером України в ОЧЕС.

СЕСІЯ ІІ. Проблеми безпеки в Чорноморському регіоні в контексті українсько-турецьких відносин

Дергачов Володимир Олександрович - д. географ.н., професор, головний науковий співробітник Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАНУ.

Тема виступу: Україна і Туреччина в контексті геополітичних трансформацій в басейні Чорного моря.

"Майбутнє Причорномор'я залежить від геополітичної обстановки на Балканах, Південно-східній Європі і Кавказі. Замість того, щоб створити в цих регіонах комунікаційний міст для прискорення оборотності торговельного, фінансового і промислового капіталу на кордонах цивілізацій, тут впродовж тривалого періоду утверджується розмежування за етнічною ознакою, що небезпечно непередбачуваними наслідками. Тенденції консолідації мусульманського світу супроводжуються посиленням слов'янської дезинтеграції. Велика небезпека загострення етнонаціональних і етноконфесійних територіальних проблем в регіоні.

Не розв'язана проблема остаточного статусу невизнаної Придністровської Молдавської республіки. Придністровський напрямок зовнішньої політики України став випробуванням для помаранчевої влади України, що взяла курс на боротьбу з корупцією і криміналом. Кримінал не можливо перемогти, якщо під боком залишиться невизнана територія кримінально-корумпованої орієнтації, де є інтереси українського "сімейного" та іншого бізнесу, а Одеса залишатиметься кримінальними воротами Придністров'я в зовнішній світ.

Не доведені до логічного завершення українсько-румунські переговори про делімітацію кордону і статусу острова Зміїний. Ця невизначеність негативно позначається на інвестиційному кліматі в Українському Причорномор'ї.

В Причорномор'ї відбувається зіткнення інтересів крупних геополітичних гравців (США, ЄС і Росії). Більшість держав регіону орієнтована на Європу. Спроби США витіснити Росію з регіону за рахунок посилення ролі України і перетворення її в регіональну державу поки не увінчалися успіхом. Проте відсутність у Росії послідовної і твердої чорноморської політики може призвести до втрати геополітичних позицій в регіоні. Для України виключно важливим є вивчення досвіду Туреччини в збереженні реального суверенітету і гідності в геополітичному просторі, що трансформується.

Відсутність в української влади геополітичного мислення дозволяє використовувати Україну як пішака в чужій геополітичній грі. Це може привести разом з руйнуванням східного і західного геополітичного вектора до втрати державності. Україні потрібна сильна президентська влада, стратегічне бачення і політична воля для державного будівництва.

В основі турецької моделі лежить концепція створення "мосту" відкритої економіки між Заходом і Сходом. Туреччина претендує на роль регіональної держави. Цьому сприяє геоекономічне положення на перетині трансконтинентальних комунікацій, що з'єднують Європу з Азією і Черномор'я з Середземномор'ям. Туреччина з населенням близько 70 млн. чоловік є асоційованим членом Європейського Союзу. З 1952 року країна входить у військово-політичний блок НАТО, має численну армію (630 тис. солдатів і офіцерів) і наймогутніший в регіоні модернізований військово-морський флот. Вперше за останнє сторіччя Туреччина здійснила економічну експансію в Південно-східній Європі. Країна реально домінує або успішно конкурує з Китаєм на місцевих ринках в Центральній Азії, а також в Грузії і Азербайджані.

Поза сумнівом, для України має виключно велике значення досвід Туреччини в проведенні економічних реформ, спробах європейської інтеграції і членство в НАТО. Необхідно відзначити, що Туреччина раніше Західної Європи сформувала мерітократію (якість еліти), що сприяло 600-річному існуванню Османської імперії. Цей досвід виключно важливий для України, де політична еліта відрізняється низькою якістю і являє загрозу національної безпеки. Туреччина володіє не менш важливим досвідом взаємодії з європейською цивілізацією. Бездумна вестернізація Порти призвела до загибелі імперії. Слід зазначити і актуальність діалогу для держав, що належать до різних культур і конфесій. Проте економічне співробітництво між двома державами не одержало належного розвитку. Турецькі інвестиції в Україну складають залишаються незначними. Світська турецька держава, де більшість громадян сповідує іслам, не може дозволити розкіш тісної співпраці з країною, де процвітає корупція. Привертає увагу і особливості членства Туреччини в НАТО. Турецька влада зберігає суверенну гідність в цьому військово-політичному блоці, на території країни немає "чисто" американських військових баз і Анкара може сказати ні Вашингтону в тих випадках, які суперечать національним інтересам".

Дубовик Володимир Алімович - к.пол.н., директор Центру міжнародних досліджень Одеського національного університету.

Тема виступу: Українсько-турецьке співробітництво в контексті проблем безпеки в Чорноморсько-Каспійському регіон.

"Те, що відбувається з українсько-турецькими відносинами в останні роки, я, на жаль, не схильний розглядати дуже оптимістично. На жаль, я бачу негативну динаміку: від перших проявів та очікувань стратегічного партнерства назад просто до сусідства.

Для покращення ситуації ми повинні співпрацювати з Туреччиною в різних сферах. Ми повинні продовжувати розвивати торгівлю між нашими країнами, що, слідуючи логіці неофункціоналізму, зблизить Україну та Туреччину.

Хоча ми спостерігаємо, що Туреччина та Росія співпрацюють в енергетичній сфері дуже часто за рахунок українських інтересів, все ж таки є потенціал і для українсько-турецької співпраці в енергетичній сфері. Крім того, ми повинні співпрацювати чи хоча б обмінюватись досвідом по питанню інтеграції в ЄС, в чому Туреччина демонструє велику наполегливість.

Крім того, потрібно вказати і регіональні ініціативи. Саме наші дві країни виступили за те, щоб зробити ОЧЕС дійсно ефективною та функціональною, а не просто форумом. Що стосується Blackseafor, Україна підтримує цю ініціативу. Але в той же час нам в Україні хотілося б бачити, що Туреччина підтримує більш сильну позицію НАТО в регіоні. Нам не хотілося б, щоб Туреччина вважала, що для Чорноморського регіону достатньо і Blackseafor. На мою думку, розширення НАТО в Чорноморському регіоні, вступ України, Молдови, Грузії до цієї організації стануть основою для створення стабільної архітектури безпеки в Чорноморському регіоні. Нам хотілось б бачити домовленість та погоджену позицію Туреччини та України конкретно по цьому питанню.

І останнє, ми повинні пам'ятати, що безпеку не можна звести до звичайних озброєнь. Є багато прикладів, коли Туреччина та Україна співпрацюють по проблемам soft security - нелегальна міграція, контрабанда зброї та наркотиків і т.д. Ми повинні визнати дуже активну турецьку позицію щодо привертання уваги всіх держав Великого Чорноморського регіону до цих проблем.

Стосовно Криму, Туреччина та Україна хочуть бачити його стабільним, процвітаючим та в рамках України. Тому що будь-який неспокій у Криму, що, на жаль, є одним із можливих сценаріїв розвитку подій, був би дуже небезпечний для інтересів обох держав".

Камалов Ільяс - експерт з питань України, Євразійський центр стратегічних досліджень.

Тема виступу: Україна - Туреччина: від сусідства до стратегічного партнерства.

У 1922 році Ататюрк так висловився з приводу відносин між Туреччиною і Україною: "Якщо подивитися на географічне положення двох країн і на мить собі уявити, що Чорного моря як такого не існує, то можна сказати що Туреччина і Україна є сусідами. Дружні відносини важливі для обох сторін."

Стратегічне положення, економічні і торгові можливості перетворюють Україну на одного з найважливіших акторів Східної Європи. Демократична Україна, яка до того ж перебуває в хороших відносинах із Заходом, є важливим союзником в забезпеченні стабільності в Причорномор'ї і на Кавказі. Туреччина в свою чергу виконує ключову роль для України в Середземномор'ї і на Близькому Сході.

Інтереси і напрями зовнішньої політики двох країн мають дуже багато параллелей. Основи зовнішньої політики двох країн схожі або однакові. Прикладом тому є інтеграція в ЄС, багатовекторна регіональна співпраця.

Послідовно розвивається співпраця України і Туреччини в рамках ОЧЕС. Туреччина і Україна також співробітничають в рамках таких міжнародних організацій як ООН, Рада Європи, ОБСЄ. Співпраця у військовій сфері продовжується як в рамках Ради Україна-НАТО, так і в рамках Чорноморської групи військово-морської співпраці (BLACKSEAFOR). Окрім цього, Туреччина підтримує членство України у Всесвітній Торговельній Організації.

Одним з пріоритетів зовнішньої політики України є НАТО. Президент України В. Ющенко та інші державні діячі не раз заявляли, що метою зовнішньої політики України є інтеграція в НАТО і ЄС. Якщо у випадку з НАТО, Туреччина може поділитися своєю практикою і може підтримати Україну в процесі інтеграції в НАТО, то теж саме не можна сказати про ЄС. На жаль, на шляху європейської інтеграції і Туреччина, і Україна стикаються з однаковими проблемами. Географічне положення Туреччини, її 70-мільйонне мусульманське населення, економічні показники є перешкодою на шляху Туреччини в ЄС. З політичних та економічних причин, ЄС також не готовий прийняти до своїх лав і Україну. У цьому плані можемо сказати, що долі Туреччини і України схожі.

З другого боку, можна припустити, що подальші кроки знехтуваних Євросоюзом України і Туреччини також будуть схожі. Тобто, і Україна, і Туреччина можуть спрямувати свої погляди на Росію. Кожного разу, коли Туреччина стикається з новими вимогами ЄС і переговори заходять у глухий кут, дискусії про необхідність розвитку динамічніших відносин з Росією, включаючи і створення Євразійського Союзу, посилюються.

Волович Олексій Олексійович - к.і.н., директор Одеського філіалу НІСД.

Тема виступу: Україна і Туреччина в контексті американсько-російського суперництва в Чорноморсько-Каспійському регіоні.

"Останнім часом США і ЄС помітно виявляють зростаючий інтерес до регіону. Передусім це пояснюється зацікавленістю Заходу отримати доступ до каспійських енергоносіїв і прагненням забезпечити шляхи їх транспортування. Після терактів 11 вересня 2001 року головна загроза, на думку стратегів Пентагону, виходить від Близького Сходу, який межує з Чорним морем. Виходячи з цього, США планують скорочення американських військ в Німеччині і їх розміщення на військових базах в Західному Причорномор'ї - на території Болгарії і Румунії, які стали членами НАТО у 2004 р. На одній із майбутніх американських баз поблизу Констанци - планується розмістити штаб-квартиру так званої Східноєвропейської оперативної групи Пентагону. США також розглядають можливість створення військових баз на території Азербайджану і Грузії.

Очевидно, США були змушені вдатися до цього кроку після того, як Туреччина, член НАТО з 1952 року, не дозволила американським військам використовувати військову базу НАТО Інджерлік у війні проти Іраку. Серед інших чинників, які спонукають США проявляти підвищений інтерес до Чорноморського басейну, є проблема охорони шляхів транспортування енергоносіїв із Каспійського регіону і Центральної Азії, а також встановлення контролю над Іраном і його ядерною програмою. Все це призвело до переміщення зони стратегічних інтересів Вашингтона в Південно-Східну Європу, зокрема в басейні Чорного моря.

Американці передадуть Румунії і Болгарії сучасні кораблі, які по своїм ТТХ значно перевершуватимуть російські. Крім цього в Чорному знаходяться потужні ВМС Туреччини. Таким чином, уже сьогодні співвідношення сил на Чорному морі між НАТО і Росією складається на користь НАТО 1 до 5. Створення американських військових баз в східноєвропейських країнах з великим занепокоєнням сприймається у Москві, яка, за словами міністра оборони Росії С. Іванова залишає за собою "законне право вжити всі необхідні заходи для надійного забезпечення своєї національної безпеки".

Іншим фактором, який сприяв посиленню позицій США в Чорному морі, став прихід до влади в Україні, Грузії і Молдові прозахідних політичних сил, стратегічним курсом зовнішньої політики яких є європейська інтеграція і вступ до НАТО. Україна ставить питання про виведення російської військово-морської бази із Севастополя до 2017 року. Таким чином, Чорне море перестає бути "російським озером".

Схоже, що сьогодні Східна Європа знову, як і кілька десятиліть тому, стає зоною протистояння між Росією і Заходом. Якщо в роки "холодної війни" східноєвропейські країни були мішенню ядерних ракет НАТО, то сьогодні, в часи "холодного миру", вони можуть стати мішенню російських носіїв ядерної зброї. За цих умов питання ймовірного вступу України до НАТО стає особливо чутливим і проблематичним, а перспектива залишатися позаблоковою державою видається більш оптимальною. На наш погляд, Україна має достатній потенціал для того, щоб залишатися самою собою і не ставати сателітом ні Заходу, ні Росії. Нам не потрібні ні російські, ні американські бази. Ми маємо звести до мінімуму навіть гіпотетичну ймовірність стати ареною протистояння гігантів - США і Росії - не лише у військовій сфері, а також в політичному і економічному вимірах. Надзавдання українського керівництва зберегти баланс інтересів у відносинах з Росією і Заходом. Зберегти цей баланс нам допоможе співпраця з Туреччиною в ОЧЕС, Blackseafor, а також активізація діяльності ГУАМ і СДВ".

Маначиниський Олександр Якович - директор Програми воєнно-стратегічних досліджень Українського центру євроатлантичної інтеграції.

Тема виступу: Військово-політична та і екологічна ситуація в басейні Чорного моря.

"Україна зробила ставку на регіональну і європейську систему безпеки. Але американці запропонували спільну боротьбу з тероризмом. Зрозуміло, що авіаносцями і бомбардувальниками з тероризмом не борються. А США доводять, що можна. Судіть самі по операціях в Югославії, в Афганістані і Іраку. Та і Чорне море, яке є внутрішнім морем країн, розташованих на його берегах, перетворюється на мілітаризований простір. Того, що керівництво Брюсселя веде політику нарощування військового потенціалу по периметру наших кордонів, не приховаєш. Якщо НАТО як і раніше в Росії бачить ворога, то нам від цього не легше.

Альянс прямує на схід. Яворівський і Широколанівський полігони стали для "миролюбних" військ НАТО рідним домом, і до болю люблять вони Крим. Авіабаза Когалнічеану в Румунії, що розташована поблизу чорноморського порту Констанца, займає 320 га. До червня 2003 р. її використовували американці для підготовки військових формувань перед їх відправкою до Афганістану і Іраку. У Румунії планується розмістити на постійній основі 2,3 тис. американських солдатів. У Болгарії з'являться три військові бази США: дві авіабази - Безмер і Граф Ігнатьево, а також тренувальний полігон і склади в Ново Село. В Болгарії буде розміщений військовий контингент чисельністю близько 2,5 тис. американських солдатів, які можуть бути використані для здійснення оперативних ударів по країнах Близького Сходу. Вашингтон вже практично умовив Софію відмовитися від права забороняти проведення операцій в третіх країнах з трьох американських баз, які функціонуватимуть на болгарській території відповідно з угодою, підписаною в кінці квітня ц.р. під час візиту в Болгарію держсекретаря США К. Райс.

Богданович Володимир Юрійович - професор кафедри національної безпеки Національної академії державного управління при Президентові України.

Тема виступу: Динаміка соціально-політичного напруження в Україні і його вплив на стабільність в басейні Чорного моря.

"На стабільність в Чорноморському регіоні істотно впливає внутрішньополітична стабільність в державах регіону, і в першу чергу в Україні. Останнім часом спостерігається досить тривожне зростання рівня соціальної напруженості, при якому істотно підвищилася вірогідність втрати стабільності в українському суспільстві. При цьому найважлвішим видається вживання невідкладних заходів, спрямованих на нейтралізацію найважливіших загроз, перш за все в політичній та економічній сферах, які на даному часовому інтервалі є найкритичнішими в плані підтримки соціально-політичної стабільності держави. Під тиском внутрішніх і зовнішніх чинників Україна може опинитися на межі втрати державності. Одним з таких чинників може стати Крим.

Погіршення соціально-економічної обстановки, багаторічна тяганина з рішенням насущних проблем призводить до того, що обстановка в Криму з кожним роком розпалюється.

Навколо півострова переплелися геополітичні інтереси Росії, Туреччини, США, західної, славяно-православної і ісламської цивілізацій. Там же зосереджені інтереси політичних сил, що ведуть боротьбу за владу усередині України.

Аналітики виділяють чотири комплекси недозволених проблем, кожна з яких може негативно вплинути на розвиток політичних процесів в АРК:

1) недостатня врегульованість відносин між Центром і автономією;

2) розвиток внутрішньої політичної ситуації в АРК;

3) облаштування депортованих народів, складна міжконфесійна і міжнаціональна ситуація на півострові;

4) наявність зовнішніх чинників дії "по трьох основних напрямах: російському, турецькому і ісламському".

Відмічені вище аспекти аналізу ситуації в Криму не дають достатніх підстав для оптимізму щодо зниження рівня конфліктного потенціалу в цьому регіоні. Насторожують деякі процеси в розвитку кримськотатарського суспільства, які можна тлумачити подвійно - як природні процеси кримськотатарського національно-культурного відродження, і як нарощування політичного потенціалу кримськотатарського етносу. Існує високий ступінь ризику паралельного розвитку місцевого кримського і кримськотатарського співтовариств громадян, що має реальну перспективу великомасштабного конфлікту, в який можуть бути втягнуті зовнішні сили.

Черговий виток ескалації конфліктного потенціалу в Криму, на наш погляд, слід чекати через декілька років. Це пов'язано з приходом нової політичної еліти, вихованої переважно в школах і вузах Туреччини".

Шишкіна Валентина Олександрівна - к.пол.н., старший науковий співробітник Науково-методичного центру військової освіти МО України.

Тема виступу: Стан і перспективи військово-технічної співпраці між Україною і Туреччиною.

"Військове співробітництво України з Турецькою Республікою здійснюється на основі Меморандуму про взаєморозуміння між Міністерством оборони України і Міністерством Національної оборони Турецької Республіки від 14 липня 1993 р., Угоди про співробітництво в галузі військової підготовки, технологій та науки від 27 липня 1994 р. та Угоди між Міністерством оборони України та Генеральним штабом Збройних Сил Турецької Республіки про двостороннє співробітництво в галузі військової освіти і підготовки військ від 28 січня 1997 р. Зазначена договірно-правова база на цей час у цілому відповідає задачам військового партнерства обох країн, передусім у сфері безпеки Чорноморського регіону.

У воєнно-політичній площині, починаючи з 1994 р., головною формою українсько-турецького співробітництва стали регулярні зустрічі на вищому рівні - міністрів оборони та начальників генеральних штабів. Їхня активізація припала на 1997-2003 рр., коли офіційний Київ активно пропагував свій курс на євроатлантичну інтеграцію.

Віховим у розвитку українсько-турецького військового партнерства став офіційний візит в Україну 12-15 травня 2003 р. міністра національної оборони Туреччини М.Гьонюля, що підбив підсумки першого десятиріччя співпраці двох держав у безпековій і оборонній сферах. В ході переговорів М.Гьонюль відзначив, що його країна ніколи не відступиться від своєї принципової позиції щодо підтримки України на всіх рівнях у всіх міжнародних організаціях. Турецький міністр зазначив, що військово-технічний потенціал України і Туреччини досить потужний, і якщо Київ і Анкара об'єднають свої зусилля, то досягнуть набагато кращих результатів.

Останніми роками помітно активізувалася й українсько-турецька співпраця за програмою "Партнерство заради миру". 6 квітня 2001 р. в рамках навчань "Морська зірка - 2001" в Одесу з триденним візитом прибули два фрегати Військово-Морських Сил Туреччини "Саліхрейс" та "Муавінет" під командуванням контр-адмірала М.Більгеля. Він мав зустріч з командувачем військами Південного оперативного командування Сухопутних військ України генерал-полковником О.Затинайком і міським головою Одеси Р.Боделаном. Щорічно в дусі програми "Партнерство заради миру" ВМС Турецької Республіки проводять у її територіальних водах міжнародні навчання "Чорноморське партнерство".

Один із найкрупніших танкових тендерів останніх десятиріч (4 - 4,5 млрд. дол.) офіційно почався 4 лютого 2000 р. і стосувався реалізації проекту зі спільного виробництва з Туреччиною 1000 танків. Причому бронетехніка мала виготовлятися в Туреччині з використанням технологій і комплектуючих поставника. Перші 250 танків, за розрахунками Генерального штабу турецьких Збройних сил, повинні були зійти з конвеєра не раніше 2006 р. Серед претендентів на перемогу в тендері було Харківське конструкторське бюро ім. Морозова. Танковий проект був включений до 30-річної програми модернізації Збройних сил Туреччини (1996-2025 рр.), на котру Анкара планує витратити 150 млрд. дол. Вартість виготовлення (не більше 2,5 млн. дол.) і компліментарність (як з натівською 120-мм гарматою, так і з українською 125-мм) робили український танк Т-84 найвигіднішим варіантом.

Паралельно 2 січня 2001 р. стартував новий турецький тендер (більше 1,5 млрд. дол.) на виробництво восьми патрульних корветів типу MILGEM. Активну участь у тендері від України взяли миколаївський Казенний дослідно-проектний центр кораблебудування та суднобудівельний завод "Океан". Але помірковані ціни на українську бойову техніку і успішні результати її випробувань не стали головними факторами успіху. При ухваленні рішення турецький Генштаб керувався переважно політичними мотивами, а тендери супроводжуються великим політичним торгом і закулісними інтригами.

Таким чином, військове співробітництво між Україною й Турецькою Республікою перетворилося у важливу складову двостороннього партнерства й виступає органічним доповненням політичного діалогу на міждержавному рівні. У цій якості воно спирається на засади прагматизму і взаємної економічної вигоди, а в регіональному сенсі слугує підґрунтям і базовим елементом системи колективної безпеки в Причорномор'ї.

У 1993 р. Україною була висунута ініціатива щодо розроблення та впровадження у життя багатосторонньої домовленості політичного характеру, спрямованої на зміцнення довіри і безпеки у військово-морській галузі між причорноморськими державами - Україною, Болгарією, Грузією, Росією, Румунією й Туреччиною. Зі свого боку Туреччина у квітні 2007 року також висунула ініціативу про створення багатонаціонального оперативного з'єднання ВМС "за викликом" у Чорному морі - BLACKSEAFOR. Урочиста церемонія підписання Угоди про створення Чорноморської групи військово-морського співробітництва відбулася у Стамбулі 2 квітня 2001 р.

Чорноморська група військово-морського співробітництва формується з одного флагманського корабля і 4-6 суден від шести чорноморських держав, які діють під єдиним командуванням. Кораблі знаходяться тільки в оперативному підпорядкуванні командира з'єднання і можуть бути відкликані у будь-який час за рішенням міністерств оборони своїх країн. Діяльність Групи не спрямована проти жодної країни і не має на меті створення будь-якого військового союзу проти будь-якої держави або групи держав.

Політичні аспекти діяльності BLACKSEAFOR і керівні політичні принципи роботи Комітету командувачів ВМС на Чорному морі (BSNC) розглядаються на щорічних зустрічах глав зовнішньополітичних або оборонних відомств держав-учасниць. Ці зібрання уповноважені також затверджувати програму діяльності Групи на черговий рік і на основі консенсусу ухвалювати рішення щодо членства в Групі нових держав.

Успішний старт діяльності BLACKSEAFOR завдяки поглибленню українсько-турецького військового партнерства відкрив шлях до довгоочікуваного підписання керівниками зовнішньополітичних відомств причорноморських держав 25 квітня 2002 р. у Києві Документа про заходи зміцнення довіри і безпеки у військово-морській галузі на Чорному морі.

Інтенсифікація українсько-турецької військової співпраці не лише сприяє зміцненню клімату довіри й безпеки у двосторонніх взаєминах та в Чорноморському регіоні, але й цілком узгоджується з курсом України на євроатлантичну інтеграцію, наповнює його реальним змістом і відкриває нові конструктивні перспективи.

З огляду на суттєву й багато в чому вирішальну роль турецьких військових у політичній системі "Третьої республіки", конструктивна співпраця двох держав у воєнній сфері сртяє їх порозумінню й на міжнародній арені, передусім, у справі гарантування миру і безпеки в Чорноморському регіоні. Попри певні політичні обмеження й зобов'язання, зумовлені членством Туреччини в НАТО, Анкара зацікавлена в поглибленні військового співробітництва з Києвом, розглядаючи його в якості однієї з базових структур безпеки в регіоні".

СЕСІЯ ІІІ. Україна - Туреччина: співпраця на рівні регіонів. Роль турецької діаспори у розвитку зв'язків між Туреччиною та Україною.

Безікович Галина Анатоліївна, начальник Головного управління економічного розвитку і європейської інтеграції Одеської Облдержадміністрації.

Тема виступу: Стан і перспектив співпраці Одеської області з регіонами Туреччини.

"Шановні учасники конференції, вітаю вас від імені керівництва Одеської облдержадміністрації. Ми цінуємо співпрацю з Туреччиною, яка почалося у 2002 році, з підписання договору між Одеською облдержадміністрацією і Губернаторством Стамбулу про торговельно-економічну, науково-технічну і гуманітарну співпрацю. У 2003 році у рамках дії Договору були підписані Додатковий протокол про створення постійно діючої двосторонньої Робочої групи і Програма співпраці на 2003-2004 роки. Згідно з протоколом, групи дітей соціально незахищених категорій і діти-інваліди з Одеси відпочивали в Стамбулі, а діти із Стамбулу - в Одесі.

Окрім, того в рамках договору про співпрацю, налагоджуються дружні відносини між р. Білгород-Дністровський і районом Емміненю (м. Стамбул), що підтверджується підписанням Протоколу про наміри встановити побратимські відносини.

Ми із задоволенням відзначаємо збільшення зовнішньоторговельного обороту області з Туреччиною за результатами І кварталу поточного року на 14,6% до 91,6 млн. дол. При цьому, загальний об'єм експорту виріс майже на 30% (51,8 млн. дол.), імпорту - залишився на рівні І кварталу 2005 року (39,8 млн. дол.).

За об'ємом експорту товарів в Одеську областьТуреччина займає І місце серед іноземних партнерів області, на неї припадає 23,2% товарного експорту області (43,1 млн.дол.). По імпорту товарів - ІІ місце, 10,4% (37,7 млн.дол.).

Експорт області до Туреччини на 95,5% складається з продукції Одеського припортового заводу: 58,8% складає карбамід (130,6 тисяч тонн на суму 25,3 млн.дол.) 36,6% - аміак (62,3 тисяч тонн на суму 15,8 млн.дол.).

В імпорті товарів області з Туреччини переважають: цитрусові (майже 21% товарного імпорту), текстиль і вироби з текстиля (19,7%), товари, придбані в портах (17%), мінеральні продукти, механічні і електричні машини, полімерні матеріали і пластмаси.

Експорт послуг збільшився на 31,8% (до 8,7 млн.дол.США). 96,7% складають транспортні послуги. Імпорт послуг зменшився в 2,8 рази в порівнянні з І кварталом 2005 року (до 2,1 млн.дол.США), 90,4% - транспортні послуги.

Турецькі інвестори за підсумками І кварталу поточного року вклали інвестиції в 41 підприємство Одеської області на суму близько 7,5 млн.дол.США, що складає 1,2% об'єму іноземних інвестицій в область.

76% турецьких інвестицій вкладено в підприємства переробної промисловості (5,7 млн.дол.США), 19% - в підприємства оптової і роздрібної торгівлі, торгівлі транспортними засобами (1,4 млн.дол.США), окрім цього, інвестиції залучені в транспорт і зв'язок, будівництво та послуги.

Деякі фірми і фізичні особи з Туреччини створювали на території області підприємства, не вкладаючи інвестицій. Таких підприємств достатньо багато, але вони займаються тільки торгово-посередницькою діяльністю.

Користуючись, хочу запросити вас взяти участь в ІІІ Міжнародному форумі інвестицій і інновацій, який відбудеться 1-3 червня ц.р. в Одесі. Головною подією форуму стане виставка-презентація інвестиційних та інноваційних проектів підприємств регіону, на якій будуть представлені кращі пропозиції по таких пріоритетних напрямах розвитку області, як морегосподарський комплекс, транспорт і зв'язок, будівництво, сільське господарство, високі технології, туризм і рекреація. Інвестиційний потенціал Одеської області складає 4,5 млн. дол. Вперше в Україні буде представлений унікальний проект електронної карти земельних ділянок для реалізації інвестиційних проектів, який готується до видання Одеською обласною державною адміністрацією".

Рассоха Людмила Леонідівна - старший науковий співробітник Одеського філіалу НІСД.

Тема виступу: Роль регіонів в розвитку двосторонньої співпраці між Україною і Туреччиною на прикладі Одеської області.

"У листопаді 2001 року в Одесі було відкрито Генеральне Консульство Туреччини. З 1 жовтня 2005 року обов'язки Генерального консула Турецької республіки в Одесі виконує турецький дипломат пан Ренан Шекероглу. Під час зустрічі з Одеським міським головою, що відбулася у жовтні минулого року, Генеральний консул запевнив, що робитиме все можливе для активізації співпраці і пошуку партнерів в українському причорноморському місті.

В Одесі успішно працюють турецькі будівельні фірми, що займаються зведенням житлових будинків та інших об'єктів. Турецькі компанії брали участь у будівництві автобазу Київ-Одеса. Взагалі, в Україні працюють близько двадцяти відомих турецьких будівельних компаній. Висока якість і більш низькі ціни, у порівнянні з європейськими, є їхньою основною перевагою при укладанні контрактів в Україні.

Міська влада Одеси взяла на себе зобов'язання створювати сприятливі умови для діяльності українсько-турецьких підприємств. Мер Одеси Е. Гурвіц висловив сподівання, що інвестиції турецьких бізнесменів будуть вкладатися у реалізацію перспективних проектів, зокрема, реконструкцію Міжнародного аеропорту Одеса. В нашій країні працюють 297 компаній з турецькими інвестиціями, більшість з них діє саме в Одеській області.

Як країни, що мають вихід до Чорного моря, Україна і Туреччина мають опікуватись його екологічним станом. Свої зобов'язання щодо охорони та використання ресурсів Чорного моря причорноморські держави підтвердили 7 квітня 1993 року в Одесі у так званій Одеській Декларації - документі, ухваленому міністрами охорони навколишнього середовища України, Туреччини та низки інших країн. Вище зазначена декларація містить перелік акцій, спрямованих на об'єднання зусиль з метою збереження й захисту довкілля Чорного моря".

Коробов Володимир Кузьмич - к.соц.н., доцент, завідувач кафедри філософії і соціології Херсонського національного технічного університету. Тема виступу: Роль регіонів в розвитку двосторонньої співпраці між Україною і Туреччиною на прикладі Херсонської області.

"Херсонська область є давнім і надійним партнером Турецької Республіки. Місцеві органи влади і управління традиційно сприяють налагодженню і зміцненню двосторонніх торговельно-економічних і культурних зв'язків між Херсоном і турецькими партнерами. Практично щорічно з використанням механізмів міжрегіональної співпраці здійснюється обмін офіційними делегаціями, проводяться різноманітні бізнес форуми, обміни культурними колективами т.п.

Влада регіону активно співпрацює з Генеральним консульством Республіки Туреччина. Як один з актуальних напрямів співпраці розглядається можливість упровадження спільного проекту по розведенню осетрових риб на базі Херсонського підприємства "Осетровий завод". Географічно і економічно для Херсонської області цікаві північні провінції Турецької Республіки, особливо крупні торгові і промислові центри Анатолійського узбережжя.

За станом на даний час підписані і діють двосторонній Договір про побратимські відносини Херсона з турецькими містами Сипін і Зонгулдак. Одним з перших значних досягнень стало відкриття поромної переправи Скадовськ - Зонгулдак. У контексті розвитку дружніх зв'язків 21-22 липня 2004 року відбувся візит в Херсонську область представницької турецької делегації провінції Зонгулдак на чолі з губернатором провінції Явузом Еркменом. Через рік представники Херсонської області взяли участь у відкритті і роботі Зонгулдакської торговельно-промислового ярмарку. У листопаді 2003 року був відкритий Центр турецької мови і культури при Херсонському державному університеті.

У 2004 році зовнішньоторговельний оборот області з турецькими партнерами склав 28,304 млн. дол., (9,4% від загального зовнішньоторговельного обороту області), порівняно з 2003 роки він збільшився на 53,6%. У 2005 р. Об'єм зовнішньоторговельного обороту товарів області з Туреччиною склав 35,989 млн. дол. (10,8% від загального зовнішньоторговельного обороту області). Порівняно з 2003 роком він збільшився на 27,2%. При цьому об'єми експорту товарів до Туреччини складають 19,2 млн. дол. (8,2%), а імпорту - 16,789 млн. дол. (16,8%).У регіоні зареєстровано понад 26 українсько-турецькі підприємства, але успішно займаються торгівлею і виробничою діяльністю лише 6. Це спільне українсько-турецьке підприємство "Джарілгач ЛТД", Суспільство "простір", ЗАТ "Турпак" та інші. У першому кварталі 2006 р. в економіку області вкладено 5 млн. дол., що на 28% більше порівняно з відповідним періодом минулого року. Приріст турецького капіталу в 1 кварталі 2006 р. склав 0,1 млн. дол.

Боєва Світлана Юріївна - заступник директора Департаменту зовнішніх зв'язків Одеської міської ради.

Тема виступу: Співпраця України і Туреччини в рамках міжнародного Чорноморського клубу, побратимські зв'язки Одеси і Стамбула.

"Подальше просування як України, так і Туреччини на шляху інтеграції до Європейського Союзу неможливе без посилення ролі міст у даних процесах. Дружні стосунки між спорідненими містами сприяють розвитку європейських норм економічної кооперації й вдосконаленню демократичних засад самої місцевої влади. Одеса має 24 міста побратими та 14 міст партнерів з 31 країни світу. Стамбул є містом-побратимом Одеси з 1997 року. Нещодавно нами було презентоване у Одесі та Стамбулі нове видання Українського видавничого консорціуму "Україна-Туреччина. Мости дружби". У одному з розділів цього видання ми розповіли про співробітництво Одеси та Стамбула за зазначений період. На жаль, результати не задовольняють - спорадичні контакти у сфері культури та спорту, участь у конференціях та декілька офіційних візитів. Дотепер жодного реалізованого серйозного проекту.Договір про побратимство міст був підписаний з боку Одеси міським головою Е. Гурвіцем та колишнім лорд-мером Стамбула паном Р. Ердоганом, який зараз є прем'єр-міністром Туреччини.

Міста Одеса та Стамбул з'єднані за допомогою авіа і поромного сполучення. З 1999 року авіакомпанія "Турецькі авіалінії" здійснюють авіасполучення Одеси з багатьма куточками світу через місто-побратим Стамбул. Крім "Турецьких авіаліній" на Стамбул з міжнародного аеропорту Одеси здійснюються рейси українських авіакомпаній. На лініх Одеса-Стамбул працюють декілька поромних ліній: "Каледонія" та нова лінія - "Південна Пальміра".

Деякий час тому нами вже були направлені до керівництва міста конкретні пропозиції щодо поновлення побратимських зв'язків та висловлені побажання зосередити роботу на таких напрямках, як туризм, культурний обмін та вантажопасажирські перевезення між нашими містами. Також обговорювались можливі заходи підчас святкування 10-річчя побратимства, зокрема, співробітництво учбових закладів, кооперація у галузі будівництва, обмін досвідом. Як на мене, дуже цікавим є досвід роботи турецької сторони у діяльності муніципалітетів та їх зовнішніх зв'язків, у стратегічному плануванні, європейській інтеграції, веденні міського господарства та ін.

Міжнародний Чорноморський Клуб (МЧК) був заснований 5 грудня 1992 року на Першій Асамблеї, що проходила в нашому місті. першим президентом Клубу став Едуард Гурвіц. МЧК - Регіональна неурядова й некомерційна організація, що має статус спостерігача при Організації Чорноморського Економічного Співробітництва (ОЧЭС) і консультативний статус при Економічній і Соціальній Раді Організації Об'єднаних Націй (ЭКОСОС ООН). МЧК є також членом міжнародного Союзу місцевої влади і Європейської Ради Малого Бізнесу. Клуб створений для зміцнення й розвитку ділового співробітництва між містами-портами країн Чорноморського басейну. До складу Міжнародного Чорноморського Клубу входять 24 міста дев'яти держав Чорноморського басейну. З боку Туреччини до МЧК приєдналися Ізміт, Самсун та Трабзон.

У листопаді 2005 року представницька делегація Одеської міської ради взяла участь в 16-й Асамблеї МЧК, що проходила в м. Трабзоні (Туреччина). Одним з результатів Асамблеї стало рішення про відкриття в Одесі Регіонального представництва МЧК, необхідного для координації діяльності міст із країн СНД, що є членами даної організації. Крім того, нами ведеться підготовка масштабного видання "Чорноморський Енциклопедичний Словник", що буде містити вичерпну інформацію про чорноморські країни. Наступна, XVIІ Асамблея Міжнародного Чорноморського Клубу відбудеться 2-3 червня поточного року у м. Одесі. На Асамблеї обговорюватимуться питання подальшої роботи клубу та перспективи співробітництва міст Причорноморського регіону, будуть визначені цілі й завдання роботи Клубу на найближчий період часу. Президентом МЧК на даний час є мер турецького міста Трабзон пан Волкан Джаналіоглу".

Кемаль Осджан - представник ТІКА в Одесі, співробітник Центру турецької мови і культури при Одеському національному університеті.

Тема виступу: Діяльність Турецького агентства з співробітництва та розвитку (TIKA) на Півдні України.

"Після розпаду Радянського Союзу та Югославії в Туреччині у 1992 році при Міністерстві закордонних справ було створено Турецьке агенство з співробітництва та розвитку (ТІКА), яке пізніше стало підпорядковуватись адміністрації прем'єр-міністра. ТІКА є єдиною організацією технічної допомоги Турецької Республіки, що функціонує на 3 материках та в 37 країнах. ТІКА функціонує згідно із стандартами Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСD) та Комітету допомоги розвитку (DAC) в рамках "Порядку денного тисячоліття", задекларованого ООН у вересні 2000 року та затвердженого 189 країнами.

ТІКА, центральна штаб-квартира якої знаходиться в Анкарі, має координаційні офіси в 17 країнах. В країнах, де немає таких офісів, діяльність здійснюють офіси країн-сусідів. Метою ТІКА є допомога країнам, що розвиваються, в першу чергу тюркомовним країнам та країнам-сусідам, а також розвиток співробітництва із цими країнами в економічній, торгівельній, технічній, соціальній, культурній та освітній сферах за допомогою проектів та програм. Координаційні офіси ТІКА знаходяться в таких країнах: Афганістані, Албанії, Азербайджані, Боснії та Герцеговині, Ефіопії, Палестині, Грузії, Казахстані, Киргизії, Косові, Македонії, Монголії, Молдові, Узбекистані, Таджикистані, Туркменістані та Україні.

Діяльність ТІКА в Україні робить позитивний вклад у відносини між двома країнами. Діяльністю ТІКА в Україні керує Кримський Координаційний офіс, що знаходиться в Сімферополі. Цей офіс був створений 22 листопада 1995 року в рамках протоколу, підписаного організацією Програма Розвитку ООН (UNDP) та Координаційним органом Програми інтеграції та розвитку Криму (CIDP). 14 листопада 2002 року між урядом Турецької республіки та урядом України в Києві був підписаний Договір про технічну та фінансову допомогу.

Діяльність ТІКА в Україні спрямована на інтеграцію та забезпечення добробуту кримських татар, які спершу були депортовані з їх батьківщини в 1944 році і з 1989 року повертаються в Крим. Один із найголовніших проектів, що здійснюється в цьому відношенні, є проект будівлі житла для кримськотатарського народу. З 1997 році ТІКА придбала та розподілила серед кримських татар близько 1000 помешкань.

Іншим проектом з гуманітарної допомоги, який здійснюється в Криму, є проект із забезпечення питною водою районів, які потрепають від нестачі водних ресурсів. В рамках цього проекту, загальна вартість якого становить 2 мільйона доларів, на сьогоднішній день вже здійснено дев'ять. Завдяки цим проектам більше 25 тисяч людей були забезпечені питною водою та водою для зрошення. Без сумніву, цією допомогою користується не тільки кримськотатарська громада, але й усі громадяни України, що проживають в цьому регіоні.

Серед інших видів діяльності, здійснюваних ТІКА, важливе місце займає підтримка татарських шкіл у Криму, надання їм технічної та матеріальної допомоги, сприяння розвитку кримськотатарських громадських організацій.

ТІКА реалізує в Україні також низку інших проектів у сфері освіти, професійної підготовки. Одним із найважливіших є проект тюркології, що має на меті представлення турецької мови та культури, їх ефективне вивчення, поширення загальнолюдських цінностей, реставрацію історичних пам'яток. В рамках цього проекту в престижних університетах України відкрито п"ять Турецьких культурних центрів. Приміщення, які видають університети під центри, ремонтуються, оснащуються необхідним технічним обладннням і сотні студентів починають вивчати турецьку мову та культуру. Наряду з місцевими викладачами, до навчання турецької мови залучаються також вчителі із Туреччини. Для успішних студентів, що навчаються в цих центрах, ТІКА пропонує незабутню освітню та розважальну програму в Туреччині, яка проводиться кожного літа протягом місяця. В минулому році в цій програмі взяли участь 5 чоловік з Одеси, 4 з Херсона, 8 з Криму, 1 з Києва (загальна кількість 18 студентів). Вказана програма продовжиться і в цьому році.

В рамках культурної допомоги ТІКА забезпечила фінансову підтримку Міжнародному культурному фестивалю, що проходив 8-11 вересня 2005 року в Криму, та Конференції гагаузької культури, мови та літератури, що проводилась в Одесі у 2005 році. 31 травня - 4 червня 2004 року ТІКА провела в Криму I Міжнародний симпозіум з тюркології, сприяла публікації матеріалів симпозіуму через рік.

Не має сумнівів, діяльність ТІКА робить в найвищій мірі позитивний вклад у ззміцнення відносин між двома державами. Мені приємно бачити, що в Україні, в якій я працюю вже 10 років, кардинально змінилось на краще ставлення пересічних українців до Туреччини".

Гоманюк Микола Анатолійович - старший викладач кафедри філософії і соціології Херсонського національного технічного університету.

Тема виступу: Проблеми соціальної адаптації та інтеграції турків-месхетинців в українське суспільство на Півдні України.

"На початку 2005 року уряд Грузії активізував свою діяльність з питань репатріації месхетинських турків, що знову привернуло міжнародну увагу до долі цього народу. Як відомо, до цього моменту, попри грузинські зобов'язання перед Радою Європи десятирічної давнини, питання відновлення історичної справедливості по відношенню до депортованого в радянські часи народу фактично не було вирішено. Україна є однією з країн, в якій турки-месхетинці після трагічних ферганських подій знайшли притулок. Місцями компактного проживання турків-месхетинців є Херсонська, Миколаївська та Одеська області.

Аналіз результатів Всеукраїнського перепису населення 2001 року свідчить, що даними стосовно чисельності турків і турків-месхетинців треба користуватися вельми обачливо. За даними перепису 2001 року в Україні проживало 8844 турки та 336 турків-месхетинців. Існують підстави вважати, що переважна більшість зареєстрованих турків є саме турками-месхетинцями. Це викривлення виникло внаслідок використання більшістю турків-месхетинців в якості самоназви етноніму "турки", а не "турки-месхетинці".

Можна констатувати, що в економічній сфері турки-месхетинці змогли швидше і ефективніше пристосуватися до нових економічних умов, що склалися в сільському господарстві і торгівлі. В умовах економічної кризи в аграрному секторі саме орендарі, серед яких багато турків-месхетинців, зуміли створити значну кількість робочих місць, певною мірою наситити ринок продукцією овочівництва та баштанництва, пожвавити торгівлю в області. Серед негативних наслідків соціо-економічної адаптації окремо слід згадати міжнаціональне напруження, що частково виникло внаслідок конкуренції у престижних видах економічної діяльності: торгівлі та землеробстві на зрошувальних землях, яких внаслідок руйнації зрошувальної системи стало менше.

В політичній і громадський сферах також спостерігаються процеси, які свідчать про інтеграційний напрямок адаптації турків-месхетинців. Активна електоральна позиція турків проявляється у активній участі на виборах і в якості виборців, і в якості кандидатів у депутати. В Херсонській області турки-месхетинці представлені у низці сільських рад сіл, де проживають турки-месхетинці. В області діють два національно-культурних товариства (Херсонська обласна організація Всеукраїнського національно-культурного товариства "Ватан" і Херсонський обласний культурно-просвітницький центр "Ахалцихе"), які тісно співпрацюють з органами влади.

В освітній сфері також існують свої здобутки і недоліки. Існуюча освітня система функціонує практично без врахування потреб цієї національної меншини. В Херсонській області, де компактно проживає більшість українських турків-месхетинців є лише єдина школа, де факультативно вивчається турецька мова. Звичайно, що у представників цього етносу, рідною мовою яких є турецька мова, виникають об'єктивні труднощі під час навчання в україномовних школах. Їм важко конкурувати з учнями інших національностей на олімпіадах, конкурсах, під час вступу до вузів. Але, порівняно з початком 90-х, частина українських турків-месхетинців почала продовжувати навчання у світських і духовних вищих навчальних закладах в Україні і в Туреччині. Підвищення освітнього рівня серед турецько-месхетинської молоді стосується також і дівчат, освітніх рівень яких був нижчим, ніж у хлопців.

В умовах, що склалися в Чаплинському районі, можна запропонувати низку заходів, скерованих на поліпшення стану міжнаціональних відносин. Це моніторинг стану міжнаціональних відносин в місцях компактного проживання турків-месхетинців, проведення заходів скерованих на корекцію етнічних стереотипів (які багато в селах, де живуть турки), підвищення рівня взаємної толерантності та сприяння інтеграції мігрантів в українське суспільство.

Мухамедов Казим - Імам Херсонської області Духовного Управління мусульман України.

Волков Петро Георгійович - голова Одеського обласного гагаузького національно-культурного товариства.

Тема виступу: Роль і місце гагаузької національної меншини в Одеській області в розвитку двосторонніх відносин на регіональному рівні.

Нетеса Світлана Вікторівна - аспірантка Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАНУ.

Тема виступу: Кримсько-татарський чинник двосторонніх українсько-турецьких відносин.

"Туреччина завжди підтримувала політику України, спрямовану на відновлення прав депортованих кримських татар і повернення їх на Батьківщину і надавала відповідну допомогу. Саме про це йдеться в спільному плані дій урядів України і Туреччини з розширення співробітництва. Відповідно до цього плану, сторони забезпечуватимуть виконання угоди про технічне і фінансове співробітництво, що забезпечує законодавчу базу для постійного надання допомоги кримським татарам.

Туреччина сприймає кримських татар як вірних громадян України та спільноту, що забезпечить свій внесок у дружбу між двома країнами. Турецький уряд схвально ставиться до намагань, яких докладають державні органи України та Автономної Республіки Крим, попри обмежені можливості, до інтеграції кримських татар та інших народів, що повертаються із заслання.

Туреччина нині стала країною-донором, що активно допомагає кримськитм татарам. Сума допомоги, яку вона надала на сьогодні, в рамках с тановить всього близько 4 мільйонів доларів. Відверто кажучи, небагато.

Кримські татари та інші мусульмани, які почали повертатися в Крим в кінці 80-х, не побачили жодної діючої мечеті. На сьогодні у Криму зареєстровано 186 мусульманських громад, діє 75 мечетей. Більшість мечетей - пристосовані будівлі. Здійснюється будівництво нових мечетей. Цим займаються переважно одновірці татар з Туреччини. Фінансування також надходить від різних мусульманських благодійних фондів.

Допомогу в підготовці духовенства надає міністерство у справах релігії Туреччини. У Криму постійно працюють його представники. У релігійних ліцеях Туреччини навчалося декілька десятків татар. Згідно із новим законом Туреччини про освіту, релігійні ліцеї були перепрофільовані. Практично всі кримські татари вважають себе мусульманами. Релігійна грамотність у той же час залишається на дуже низькому рівні.

Необхідно також відзначити вагомий внесок у процес облаштування кримських татар на півострові голови об'єднання кримськотатарських організацій Туреччини, голови товариства дружби "Туреччина-Україна" доктора Ахмета Іхсана Киримли. Завдяки сприянню доктора Ахмета Іхсана Киримли, у Криму викуплено, відремонтовано та забезпечено необхідним устаткуванням лікарні, привезено 20 машин з медикаментами, відкрито амбулаторію, прислано дві міні-друкарні, проводиться робота з підготовки кримськотатарських видань латинською графікою, надані кошти для чотирьохсот кримськотатарських студентів, що навчаються в учбових закладах Туреччини, зведено 12 мечетей та понад 250 будинків для кримських татар, що повернулися в Крим.

Туреччина та Україна займають ключове положення у такому важливому регіоні як Причорномор'я, взаємовідносини цих двох держав є зразком співробітництва і велике значення у цих відносинах має Крим - частина території України, яка найближче розташована до Туреччини. Кримські татари, яких було депортовано 60 років тому, нині - громадяни України і Туреччина робить свій внесок у справу інтеграції кримських татар в українське суспільство. А численні приклади допомоги з боку Туреччини зайвий раз засвідчують важливість українсько-турецьких відносин для прискорення процесу культурної адаптації кримських татар на своїй історичній Батьківщині.

СЕСІЯ IV. Українсько-турецькі гуманітарні зв'язки, співпраця у сфері освіти і культури.

Мурат Більхан - президент Центру стратегічних досліджень при Міністерстві закордонних справ Туреччини.

Тема виступу: Роль України і Туреччини в процесі взаємодії християнської і мусульманської цивілізацій.

"Абсолютно невірно пов'язувати тероризм з мусульманами, тому що фундаменталісти та екстремісти є серед представників всіх релігій, не тільки монотеїстичних. Я маю на увазі, що фундаменталісти, екстремісти, часом криваві та дуже жорстокі фанатики, є в індуїзмі, китайських релігіях, синтоїзмі, шаманізмі. В Ісламі також є фанатики та екстремісти. Існують фанатики і серед представників всіх гілок Християнства, включно з Православ'ям. Виникнення Протестантизму в цьому сенсі було своєрідною відповіддю на невірне використання релігії з боку католиків. Так само ми можемо побачити фанатиків і серед представників єврейської релігії - Іудаїзму. Вони кожного дня вбивають мусульман. Тому, серед представників кожної релігії ви можете знайти фанатиків, екстремістів, терористів. У цьому сенсі, я вважаю, що релігії, коли мова йде про політику, розділяють, в той час, як секуляризм поєднує, тому що він потребує рівновіддаленості від релігій.

Держава є однаково віддаленою від усіх релігій, тому вона поєднує. Секуляризм та світська державна система - це спільний знаменник. Але ж державна система, відокремлена від релігії, не є молодою. Секуляризм - це традиція вірити самому та не втручатися у релігію інших людей, тому що ти не маєш на це права. Релігія та віра - це особиста справа людини, це право та необхідність вірити. Тим не менш, секуляризм не є атеїзмом. Це рівновіддаленість від релігій та повага до них. Повага до всіх релігій. Але повага також означає невтручання у віру людини або громадянина в тому числі у формі запитань: "Яку віру ти сповідуєш?". Ніхто не має права питати мене , у що я вірю, так само, як я також не можу питати будь-яку людину, у що він або вона вірить. Це - особлива сфера життя, приватна справа, щось, що відбувається між Богом та людиною. Віра - це таємниця, ніхто не повинен втручатися, навіть мати та батько. Тому що всі три монотеїстичні релігії стверджують, що після смерті людина одна потрапляє на Великий Суд Господа, і ні священик, ні будь-які інші люди, включаючи батьків, тебе не супроводжують. Навіть відповідно до священних книг, це є індивідуальним правом. В цьому сенсі це має те ж значення, що і втручання держави або суспільства у приватне життя людини. Це - моє власне визначення. Якщо ми погодимось із цим визначенням, не буде існувати більше проблеми між релігіями, зіткнення релігій. Жодна релігія більше не буде називатися терористичною або звинувачена у будь-якому злі, що зараз домінує у світі. Настане згода, постійний мир між релігіями, стане можливим їхній діалог.

Стосовно культур і традицій. Як я вже зазначав, ми маємо різні традиції у різних частинах світу. Але існують добрі та погані традиції. Не слід завжди поважати традиції, тому що деякі з них можуть бути по-справжньому поганими, наприклад, я маю на увазі ставлення до жінок у різних частинах світу. Вони не поважають жінок та їхні права, а також не сприймають статеву рівність в багатьох частинах світу. Факт полягає у тому, що існує статева нерівність, нерівноправ'я, і це не Божий наказ, це було створено людиною. Ці традиції є поганими, і їх треба змінювати. Як же ми можемо змінити традиції? Це нелегко, я знаю, тому що історично вони глибоко укоренилися в життя людини, її виховання та освіту, соціальне життя. Це має зазнати змін. Жінки в африканських країнах та деяких інших країнах зазнають тортур. Це дико, жорстоко і неприпустимо за будь-якими стандартами. Але це продовжується, і це погана традиція, яка має бути змінена.

А тепер, що стосується "вбивств честі" чи вбивств із помсти в Туреччині та інших країнах, більшість з яких є мусульманськими. Це неприпустимо, це має бути змінено, тому що є кримінальною справою та має бути покарано. Я маю на увазі, що таких прикладів безліч. Тому я пропоную, щоб людська раса все ж таки прийняла певні високі загальнолюдські цінності включно з рівноправ'ям чоловіків та жінок, правами людини у всіх їхніх аспектах, демократією, багатопартійною системою, я маю на увазі, різноманітність та повагу до різноманітності. Ми повинні навчитися тому, як жити разом, маючи різні погляди, різні життєві стилі та шляхи. Ми маємо прийняти цей факт, інакше кривава боротьба буде продовжуватись кожного дня, ні в чому неповинні люди будуть продовжувати вмирати кожного дня, і безцінні людські життя будуть ціною цього. Саме тому я вважаю, що ми маємо прийняти певні цінності і зробити це разом".

Юнус Сонмез - спеціаліст по міжнародним відносинам Муніципального Союзу регіону Мармара (Туреччина).

Тема виступу: Будівництво міжнаціонального діалогу: внесок сусідніх держав, що належать до різних цивілізацій.

"Протягом останньої декади концепція взаємодії "цивілізацій" активно обговорювалась вченими на різних форумах. Хоча робота Самуеля Хангтінгтона "Зіткнення цивілізацій" і започаткувала широку дискусію навколо цієї теми, до нього було чимало інших вчених, котрі систематично досліджували цю тему. У своєму виступі я хотів б поставити чотири основні питання. По-перше, ми хотіли б визначити сам термін "цивілізація" на основі досліджень Арнольда Тойнбі і Самуеля Хангтінгтона. По-друге, ми намагаємось зрозуміти, чи є взагалі зафіксовані характеристики поняття цивілізацій? Виходячи з цих характеристик, ми хотіли б зрозуміти - які тенденції переважають у розвитку цивілізацій - протистояння чи діалог? Відповідь на це питання пов"язане з визначенням поняття цивілізацій. Третє питання: яку роль відіграють сусідні країни з різними цивілізаціями в процесі взаємодії цивілізацій? Ми розглядаємо сусідні країни як точки дотику між різними цивілізаціями. Виходячи з цього теоретичного підгрунтя, ми намагалися проаналізувати відносини між Україною і Туреччиною в рамках взаємодії цивілізацій і запропонувати кілька практичних заходів для розвитку відносин між двома державами".

Сіновець Поліна Андріївна - старший науковий співробітник Одеського філіалу НІСД.

Тема виступу: Україна-Туреччина : діалог цивілізацій.

"Я хотіла б дещо сказати про оцінку наукових підходів щодо взаємодії між цивілізаціями, які існують в межах окремих держав або регіонів. Сьогодні велика увага приділяється критиці ідеї "конвергенції цивілізацій", якої дотримується сучасна американська адміністрація. Сьогодні також висувається думка про необхідність формування структури міжцивілізаційного діалогу виходячи із тези про взаємну зацікавленість. Тут розглянуто декілька рівнів аналізу - внутрішньо український, метою якого є формування єдиної політичної української нації, та міжнародний, згідно із яким Україна та Туреччина можуть виступати у ролі єдиного міжцивілізаційного моста. Остання ідея підкреслюється розглядом практичного співробітництва між Україною та Туреччиною".

Туранли Ферхад - к.і.н., доцент кафедри тюркології Інституту філології Київського національного університету ім. Т. Шевченка.

Тема виступу: Роль університетів у культурному співробітництві між Україною і Туреччиною.

Розглядаючи це питання слід сказати про те, що університети мають не абияке значення у налагоджені міжнародного культурного співробітництва, зокрема у формуванні та розвитку інтелектуальної системи знань, яке також є предметом обговорення міжнародної конференції.

Слід зазначити, що зростання ролі університетів у розвитку названої системи є важливим, зокрема для цієї мети необхідне використання науково-культурних центрів, які створені при університеті за сприянням посольств різних держав в Україні. Наприклад "Турецького центру інформації та досліджень (далі: ТЦ)", який був створений за ухвалою Міжнародної наукової конференції присвяченій 10-ій річниці відновленню дипломатичних взаємин "Туреччина -Україна: минуле, сучасне та майбутнє, Київ, 14-15 травня, 2002 р.). відкриття цього центру відбулося 19 червня 2003 року під час офіційного візиту президента Туреччини Мегмеда Сезера в Україну. Мета цього офіційного та наукового форуму, - науково дослідити та обмінятись думками з приводу нових можливостей для майбутнього взаємних стосунків двох держав сусідів на порозі нового етапу політичних, економічних, культурних взаємин.

Особливої уваги заслуговує співробітництво в галузі науки та культури. Для цього необхідно об'єктивно досліджувати історичні взаємозв'язки на науковому рівні. Першими заходами, спрямованими на практичну реалізацію ідей міжнародної конференції - відкриття спеціальностей "Тюркологія" та "Українознавства" у вищих навчальних закладах обох країн, відкриття Всеукраїнського центру тюркологічних досліджень та інформації з питань археології, археографії, історії, етнографії, філології та культурології з метою об'єктивного наукового вивчення контактів між двома народами, які тисячоліттями живуть поруч.

У свою чергу ці заходи сприятимуть правдивому висвітленню міждержавних стосунків у засобах масової інформації, розробці нових навчальних програм, підручників, посібників для навчальних закладів з метою об'єктивного висвітлення історії й культури двох народів.

Організаторами заходу, виступили Посольство Туреччини в Україні, Інститут археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського НАН України, Інститут філології та Центр українознавства, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Стамбульський міжнародний університет.

Для участі в конференції були запрошені понад 200 осіб, серед яких були провідні вчені, дипломати, громадські діячі з багатьох країн: України, Туреччини, Азербайджану, Німеччини, Польщі, Японії, Монголії, Аргентини, Греції, Болгарії, Італії Іспанії та інших.

Прийнято рішення проведення подібних заходів раз в два-три роки в Туреччині та в Україні, заснування Всеукраїнського центру тюркологічних досліджень та інформації, видання збірнику матеріалів конференції, заплановано організація різних тематічних виставок та заснування музеїв у обох країнах, обмін студентами, учнями, науковими дослідниками між провідними навчальними закладами з метою розвитку двохсторонніх взаємин.

Вугар Іманов - науковий співробітник відділеня політичних наук і міжнародних відносин Університету в провінції Мармара.

Тема виступу: Відображення України і українців в турецьких мас-медіа.

У своїй доповіді турецький дослідник розглядає сучасний стан відносин між Україною та Туреччиною крізь призму взаємного сприйняття народів, яке формується під впливом національних ЗМІ. Проаналізувавши близько сотні турецьких статей, присвячених Україні та українцям, В. Іманов наводить їх класифікацію за наступними критеріями: щодо формування позитивного та негативного образу нашої держави, політичні новини (висвітлення українських виборів та, зокрема подій помаранчевої революції), економічні, спортивні, культурні та соціальні (проблема кримських татар) новини. Дослідник приходить до висновку про загалом позитивний погляд на Україну з боку турецьких ЗМІ, втім, визнає, що масштаби зацікавленості Україною хоча й збільшилися в останній час, все ж таки є доволі обмеженими.

Брийовська Ірина - аспірант IV року навчання кафедри психології ЛНУ ім. І. Франка.

Тема виступу: Соціально-психологічний аналіз цінносних орієнтацій турків та українців.

Нічого не можна зрозуміти в історії, якщо не маєш постійно на увазі, що різні раси не можуть ні відчувати, ні мислити, ні чинити однаковим чином, і тому важко інколи порозумітися. Хоча деякі людські потреби й універсальні (щастя, здоровя, кохання і т. д.), у різних культурах вони набувають різної вагомості. Тому актуальними є дослідження особливостей інших народів з метою пошуку стійкого підґрунтя для спільного діалогу, в основі якого лежатиме взаємне розуміння та толеранція.

Турецьку культуру здавна описують як колективізовану культуру з сильною віддаленістю влади (Гофстеде, 1980). Згідно з дослідженнями Шварца (1994) у шкалі параметрів цінностей культурного рівня, що вибудувалася при дослідженні 34 культур, Туреччина стояла вище середнього за такими цінностями, як консерватизм (12-та), ієрархія (5-та), дотримання рівноправності (13-та) та гармонія (16-та).

В рамках дослідження GLOBE нещодавно було проведено широкомасштабне дослідження турецької культури. За допомогою цього дослідження виявили дві домінуючі тенденції Туреччини до колективізму в межах групи та віддаленості влади у порівнянні з 62 культурами. За рейтингом суспільної культури між країнами дослідження GLOBE Туреччина знаходиться на рівні нижче середнього в плані ґендерної рівності (56-е місце), уникання невизначеності (49-е), зорієнтованості діяльності (45-е), суспільного колективізму (42-е), зорієнтованості на людину (37-е) та зорієнтованості на майбутнє (36-е), тоді як вона має вищий рівень в плані колективізму всередині групи (4-е місце), віддаленості влади (10-е) та напористості (12-е). У підприємницькому житті Туреччини переважають приватні родинні холдингові компанії, а також державні економічні підприємства (Кабасакал і Бодур, 1998).

Турецькі організації відзначаються централізованим прийняттям рішень, значною мірою персоніфікованим, сильним лідерством та обмеженими повноваженнями (Ронен, 1986). Так само серед 38 держав у Туреччині, як виявили Тромпенаарс і Гемпден-Тернер (1998), найчіткіша ієрархія в структурі організації, яка визначає підпорядкованість працівників

керівникам. Для турецьких керівників характерне опікунство, яке виявляється у тому, що турецькі менеджери та керівники виявляють опікунче ставлення до своїх підлеглих (Канунґо та Айкен, 1997; Фікрет-Паса, 1999).

Підсумовуючи, хочемо зазначити, що на вибір цінностей впливають як культурні, так і ґендерні чинники. Жінки значно частіше вибирають цінності особистої сфери, чоловіки - із професійної. Цікаво, що у нашому дослідженні українські чоловіки "виглядають" менш маскулінними у порівнянні з турецькими чоловіками, бо частіше цінують "кохання", "розваги, задоволення", "акуратність", "виховані діти". Турецькі працівники (будучи свободолюбним народом) більше цінують незалежність і волю, на відміну від українських працівників. Спільними найважливішими цінностями для досліджуваних з української та турецької культури виявилися духовні цінності, такі як "вірність" та "доброзичливість", чесність". Жінки-керівники і жінки-службовці обох культур, маючи вищий загальний рівень самоактуалізації, частіше обирають професійні моральні та духовні цінності у порівнянні із робітницями обох культур. Загалом, дослідження засвідчило більшу схожість ціннісних орієнтацій двох культур, ніж відмінність, що також може свідчити про те, що існують загальнолюдські, базові цінності - ідеали і норми - які були вироблені людством у процесі свого цивілізованого поступу".

Волков Петро Георгійович - голова Одеського обласного гагаузького національно-культурного товариства "Бірлік".

Тема виступу: Діяльність Одеського обласного гагаузького національно- культурного товариства "Бірлік".

Гагаузи - тюркський народ, який компактно проживає на території Молдови і в Одеській області. Основна його частина, більше 153 тисяч, проживає в Буджакському районі на півдні Молдови. У 1994 році було створено автономно-територіальне утворення "Гагауз Ері". Серед більш ніж 130 національностей України гагаузи на 18 місці за чисельністю - 31923 чоловік за переписом 2001 року.

Як показують останні дослідження, гагаузи дійсно єдиний народ із стародавніх тюркських племен, в самоназві яких збереглася назва далеких предків огузів. Відомо, що тюркські народи прийшли до Європи двома шляхами: південним - з Середньої Азії територію нинішньої Туреччини, при цьому всі вони прийняли іслам, і північним - по причорноморських степах. З нащадків трьох великих тюркських племен: печенігів, огузів і половців, що переселялися на Балкани саме цим шляхом, вижили лише огузи - гагаузи. Решта розчинилася серед інших народів. Саме в цей період гагаузи стали православними християнами.

Гагаузька мова, що відноситься до огузської групи мов, остаточно склалася в ХIY-ХYII століттях в тісній взаємодії з румунською, грецькою, південно- і східно-слов'янськими мовами і багато що увібрала від них. Після втрати стародавньої писемності до середини ХХ століття гагаузька мова залишалася без свого алфавіту. Лише в 1957 році був створений новий алфавіт на основі російської графіки. З 1958 по 1961 роки в школах велося навчання гагаузькою мовою, проте згодом її викладання було припинене. Було згорнуте видання газет, припинені радіопередачі гагаузькою мовою. Лише у 1989 році у ряді шкіл поновилося вивчення гагаузької мови. Однією із задач першорядної ваги на даному етапі є необхідність переходу з кирилиці на латинську графіку, оскільки гагаузи Молдови (Гагауз-Ері) з 1995 року перейшли на латинську графіку.

Одеське обласне гагаузьке національно-культурне товариство "Бірлік" (Єдність) створене на установчій конференції гагаузів Одеської області 27 червня 1998 року. Засновником і першим головою Товариства був кандидат юридичних наук, доцент Одеської Національної юридичної академії Ілько Каракаш, уродженець села Виноградівки Болградського району Одеської області. Я тоді був обраний членом правління Товариства. З 20 жовтня 2000 року по теперішній час я маю честь бути головою Товариства "Бірлік". Крім того, я є членом Ради представників національних культурних товариств при голові Одеської обласної адміністрації і такої ж Ради при Президенті України. Сьогодні ми працюємо над створенням Всеукраїнського НКО гагаузів України з центром в Одесі.

Недарма наше товаритство назване "Бірлік", що в перекладі на українську мову означає "Єдність". Цим ми підкреслюємо, що розкиданий по багатьох державах гагаузький народ є єдиним по своїй мові, культурі, традиціям і звичаям. Наше Товариство єдине, яке в належній мірі може представляти гагаузів України на всіх рівнях.

У 2001 році Товариство відкрило обласний центр Гагаузької культури, де розміщене правління Товариства, працює недільна школа, формується гагаузька бібліотека, музей, архів, видаватиметься гагаузька газета "Ана-Тарафим". У обласному центрі для членів Товариства працює безкоштовна юридична консультація, проводяться круглі столи, семінари.

Товариство"Бірлік", в основному, веде культурно-просвітницьку діяльність, але у важливі для України періоди ми не залишаємося в стороні від політичної діяльності. На останніх парламентських виборах у березні 2006 року депутатами в Одеську обласну Раду обрано двоє гагаузів:мене та Ілька Каракаша. В місцях компактного проживання гагаузів головами сільських Рад і головами районних Рад вибрані гагаузи.

Наші відносини з Туреччиною дружні і добросусідські. Гагаузи України є "містком" між Туреччиною і Україною і нам би хотілося, щоб рух по цьому містку був двостороннім і постійно зростав з року в рік. Туреччина могла б брати участь в газифікації, водопостачанні для гагаузьких сіл, а також будівництві доріг, вирощуванні і переробці сільгосппродукції. Також турецькі бізнесмени могли б взяти участь в розвитку виноградарства, побудові і ремонті будинків культури, шкіл, магазинів в гагаузьких селах.