Хотілося б спочатку прокоментувати першу презентацію пана Скиби. Якщо ви пам'ятаєте, перший слайд був відносно акторів книжкового ринку і хто пам'ятає там бібліотеки десь внизу по окремому віконцю. Мені хотілося б, щоб у свідомості не лише учасників "круглого столу", а й всіх, долучених до тих проблем, які обговорюються сьогодні, бібліотека посіла те центральне місце, де у вас були літературні критики, оскільки автори, видавці і читачі, а посередині - бібліотека. Бібліотека - це, власне, по-перше, той комунікатор і медіатор, де відбувається популяризація книжки. По-друге, виконує в суспільстві функцію кумулятивну і функцію збереження, власне, через бібліотеку книжка може бути донесена до наступних поколінь, бібліотека - місце, той меморіал, де будуть зберігатися книжки на довгі роки, якщо не на віки.

Мені дуже приємно було прочитати карту, яку було складено паном Афонічним: проблеми бібліотек якнайкраще описані і повністю відповідають реальності тій ситуації, яка зараз є у бібліотечній сфері. Найголовніша проблема, яка стосується нас усіх і має бути вирішена передусім - це проблема придбання і поповнення бібліотечних фондів українськими книгами і подолання тих перешкод, які нині ставить Закон "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти". Бібліотеки формують свої фонди саме за державні кошти і вони не можуть прямо купити книжку, оскільки Закон прирівнює книжки до шафи, стільця і дозволяє її вимірювати в кілограмах чи в штуках, не звертаючи уваги на те, що книга є, власне, продуктом інтелектуальної праці і не визначена в Законі як предмет специфічних закупівель. Тому бібліотеки проходять тендерні процедури, які є дуже важкими, дорогими. Поки ці процедури тривають, книга зникає з книжкового ринку, і таким чином немає жодних шансів даній книги потрапити до книжкових фондів. Вона втрачається для читачів, майбутніх поколінь назавжди.

Друга проблема, яка є в бібліотеках і має вирішуватися спільно, - це проблема книгорозповсюдження. За радянських часів існували такі структури, як бібліотечні колектори, через які відбувалося замовлення книжок і далі їх розповсюдження через бібліотеки. Ця структура була поза бібліотечних мереж, це окремі самостійні одиниці. Бібліотечні колектори займалися технічними питаннями розміщення замовлень у видавництвах за попередніми та тематичними планами видавництв, формували, власне, кількісний і якісний репертуар того, що видають видавництва, і займалися проблемами доведення, суто технологічними і технічними питаннями. Таким чином, бібліотекам було легко вирішувати за допомогою бібліотечних колекторів.

Зараз бібліотечні колектори майже не збереглися, їх залишилося одиниці в областях і фактично, на думку фахівців і з огляду на ті економічні умови, які є в державі, реанімувати цю систему бібліотечних колекторів майже неможливо. Хіба що долучиться Інститут стратегічних досліджень або окремо будуть визначено в цих положеннях чи документах, які нині нам представлено як проекти, окремим пунктом реанімація саме чіткої мережі бібліотечних колекторів.

Ще одне питання мені хотілося б зачепити. Це те, що бібліотеки дійсно займаються популяризацією книги. Це є однією з їхніх функцій: виховна, освітня і комунікативна. Бібліотеки популяризують ті книги, які є в їхніх фондах. Ми не можемо сказати, що бібліотеки не популяризують, вони не популяризують сучасної нової української книги не через те, що не хочуть популяризувати, а через те, що вони їх здебільшого не мають у своїх фондах. Остання стаття в "Урядовому кур'єрі" наводить приклад бібліотек Вінниччини, говориться, що бібліотеки змушені популяризувати ті книги, які в них є. Наприклад, книга про життя Володі Ульянова. Є така книга, то вони її популяризують.

Звичайно, можна дорікати: фаховим чи не фаховим є такий підхід, але бібліотекарі-освітяни, як сказала пані Галина Родіна, це такі особливі люди. Тому ми можемо сказати, що це не завжди професійний підхід, але з точки зору своїх професійних орієнтацій бібліотекарі роблять те, до чого вони покликані. Я вважаю, що ми спільно будемо вирішувати цю проблему.