100 ДНІВ УКРАЇНСЬКОГО УРЯДУ: УСПІХИ, ПРОБЛЕМИ, ПЕРСПЕКТИВИ

Підведення підсумків перших 100 днів роботи уряду – складне завдання. Насамперед - через відсутність чітких критеріїв, які дозволили б надати відповідні оцінки.

Макроекономічні підсумки січня-лютого 2008 р. засвідчили продовження стійких тенденцій економічного зростання, притаманних українській економіці з 2000 року. Проте ця динаміка не може вважатися результатом діяльності уряду – лаг впливу рішень у сфері економічної політики зазвичай більший.

Перші 100 днів роботи уряду Ю.Тимошенко слід розглядати насамперед як етап визначення кола завдань та викликів, які постають перед урядовою політикою, та формування механізмів забезпечення максимальної дієвості цієї політики.

Слід наголосити, що урядом Ю. Тимошенко нинішнього «скликання» було враховано загрозу різкого погіршення очікувань суб’єктів господарювання внаслідок інформаційних інтервенцій щодо перегляду прав власності, які мали місце в 2005 р. Натомість у 2008 р. одним з основних акцентів стала налаштованість уряду на конструктивну роботу, залучення широкого кола експертів, налагодження діалогу з бізнесом.

От чому чи не найважливішим досягненням уряду Ю. Тимошенко стало те, що одним з найперших його пріоритетів, які було проголошено та реалізовано, стала підготовка програми його діяльності. Програма діяльності «Український прорив: для людей, а не політиків» надає у комплексному вигляді основні стратегічні завдання, які має бути реалізовано урядом у сфері соціально-економічних перетворень та забезпечення умов для стабільного соціально орієнтованого розвитку економіки на підґрунті зміцнення її конкурентоспроможності.

З нашої точки зору, Програма дозволяє стверджувати про усвідомлення урядом повноти комплексу проблем, які потребують вирішення. Водночас, документ залишився значною мірою звичайною «інвентаризацією» завдань, які мають бути виконані. Щодо багатьох із положень в Програмі не вміщено належної деталізації механізмів їх реалізації, бракує визначеності щодо послідовності, пріоритетності завдань, термінів їх реалізації. Зрештою, залишаються незрозумілими сама суть поняття, основні засади та логіка «Українського прориву», оскільки цей термін не вживається ніде, окрім назви Програми.

Програма залишає поза увагою низку стратегічно важливих завдань, вирішення яких є першочерговим завданням уряду та доручалося органам виконавчої влади відповідними Указами Президента України та рішеннями РНБОУ. Це, зокрема, такі важливі питання як:

- визначення принципів та механізмів державного регулювання ринків природних монополій,

- реформування сфери житлово-комунальних послуг;

- зменшення енергетичної залежності України;

- розвиток національної інноваційної системи та інноваційна політика держави;

- стимулювання розвитку сільгосппідприємств і фермерських господарств;

- стратегія щодо реформування власності в сільському господарстві та впровадження ринку землі;

- реформування ринку праці та системи заробітної плати;

- міграційна політика.

Водночас на підґрунті Програми вже підготовлено та прийнято низку важливих рішень у сферах соціальної політики, підтримки сільського господарства, налагодження діалогу бізнесу з владою тощо. Ці рішення здебільшого стосуються визначення механізмів, які мають забезпечити в подальшому реалізацію напрямів економічної політики. Практична реалізація заявлених цілей безпосередньо залежатиме від своєчасності фінансування державних програм, оперативності та кваліфікованості дій відповідних відомств щодо їх виконання. проте загалом прийняття достатньо виваженої та місткої Програми діяльності сприяло послабленню негативних очікувань щодо ймовірних несприятливих урядових рішень у сфері економічної політики – в цьому полягає внесок нинішнього уряду в економічну динаміку.

Головним викликом українській економіці в аналізованому періоді стало утримання високих темпів інфляції. Інфляція насамперед засвідчила наявність в економіці значних суперечностей та диспропорцій, які є успадкованими нинішнім урядом і формувалися протягом не одного року. Яким є внесок в інфляцію нинішнього уряду?

По-перше, розкриття комплексу нагромаджених інфляційних чинників та посилення інфляційних процесів стали можливими завдяки продовженню урядом експансивної фіскальної політики. За січень-лютий реальний приріст доходів Держбюджету склав 21,5 %, більш ніж втричі перевищивши темп приросту реального ВВП. Враховуючи, що переважну більшість видатків бюджету складають витрати, орієнтовані на забезпечення поточного споживання, доречним видається висновок про те, що збільшення рівня фіскального перерозподілу ВВП стало вагомим чинником збільшення інфляції в Україні.

По-друге, на думку багатьох експертів, до третини інфляційного показника січня-лютого було забезпечено суто за рахунок зростання інфляційних очікувань суб’єктів ринку: продавців і покупців. Поряд з іншим, такі очікування посилювалися:

- «змаганням» політичних сил, які увійшли до урядової коаліції, та опозиції в намірах збільшення соціальних видатків бюджету наприкінці 2007 року;

- практичним збільшенням обсягів бюджетних видатків на потреби поточного споживання у перші місяці 2008 р. та передбаченими Законом про держбюджет-2008 наступними підвищеннями основних соціальних стандартів;

- практичним здійсненням і декларованими намірами щодо додаткових виплат, насамперед – відшкодування знецінених заощаджень в Ощадбанку (реально сплачені трохи більше 3 млрд грн. завдали інфляційного впливу, але значно менше, аніж розбурханими спекуляціями навколо цього очікуваннями);

- очікуваннями перегляду бюджету-2008 в бік збільшення дохідної та видаткової частин;

- підтриманням урядом відверто нереалістичних прогнозних орієнтирів інфляції на 2008 рік – тим самим уряд не надає сигналів щодо своєї готовності послабити фіскальну експансію.

Урядом досі не вживалось активних практичних дій в антиінфляційній сфері. Насамперед тому, що «класичні» антиінфляційні інструменти у вигляді підвищення жорсткості фіскальної політики, обмеження доходів та монетарних стиснень надто неприйнятні політично. Відтак провідним суб’єктом антиінфляційних заходів залишається Нацбанк, який, втім, неспроможний досягти належного успіху через системність чинників інфляції.

В розробленому спільно Мінекономіки, Мінфіном на НБУ плані антиінфляційних заходів зроблено акцент на адміністративному контролі над ціноутворенням й активнішому використанні монетарних заходів, а також проголошується намір адміністративними методами стримувати ціни на соціально значущі товари і послуги Варто наголосити що подібні заходи не усувають власне підстав інфляції, а лише перекладають на майбутнє інфляційні втрати.

Головним реальним пріоритетом діяльності Уряду протягом перших 100 днів його діяльності слід вважати прийняття рішень у сфері соціальної політики. Урядом повною мірою продовжено тенденцію до випереджаючого соціального розвитку, притаманну українській економіці протягом останніх 4-5 років. Першою ж в новому році Постановою КМ було передбачено провести у 2008 році виплату громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень. Наступними урядовими рішеннями в соціальній сфері, які приймалися здебільшого на виконання Закону України про Держбюджет-2008, було здійснено низку підвищень заробітних плат в бюджетній сфері, пенсій, низки соціальних допомог. Наведені заходи сприяли визначенню шляхів пом’якшення низки суттєвих проблем соціальної сфери, що особливо важливо в умовах високої інфляційної динаміки. Проте соціальна політика уряду залишається екстенсивною – орієнтованою на кількісне підвищення розмірів соціальних виплат. Реалізацію завдань якісного структурного удосконалення соціальної сфери з метою підвищення ефективності соціальних видатків поки що не розпочато. За таких умов кількісне збільшення соціальних виплат та заробітної плати в бюджетній сфері дедалі активніше працює як один з чинників прискорення інфляції.

На сучасному етапі перед урядом постає двоєдине завдання: послаблення дії поточних ризиків та диспропорцій соціально-економічного розвитку – й забезпечення стабільного соціально орієнтованого розвитку національної економіки у довгостроковій перспективі. Це вимагає чіткого узгодження короткострокових антикризових дій із стратегічними орієнтирами, визначеними Програмою діяльності КМУ.

Зокрема, на сучасному етапі при здійсненні антиінфляційної політики слід враховувати низку імперативів:

- підтримання відносно високих темпів економічного зростання, від чого критично залежить стабільність банківського сектору та фіскальної сфери – це обмежує застосування рестрикційних заходів у монетарній сфері (демонетизації економіки);

- недопущення зниження добробуту населення, від чого критично залежить суспільно-політична стабільність в державі – це обмежує застосування фіскальних рестрикцій та важелів обмеження зростання доходів;

- підтримання в прийнятних межах платіжного балансу, від чого критично залежить стабільність національної валюти, яка украй важлива в контексті високого співвідношення зовнішньоторговельного обороту до ВВП – це обмежує застосування курсових важелів (як штучної ревальвації, так і лібералізації курсоутворення) та інструментів лібералізації імпорту.

Дотримання цих обмежень складне, проте можливе в разі застосування принципів «адресності» в застосуванні традиційних антиінфляційних заходів у монетарній та фіскальній сферах, які мають бути зосереджені на їх найбільш «інфляціогенних» складових.

Що стосується корекції положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік…», передбаченої Прикінцевими положеннями цього Закону, вона могла б бути здійснена насамперед з точки зору поліпшення його регуляторних положень, підвищення ефективності витрачання бюджетних ресурсів, посилення його адресності, стимулювання економічної активності при максимально можливій відмові від збільшення видаткової частини.

Найбільш доречним виходом із становища, що склалося, могло б стати перенесення терміну можливого внесення змін до бюджету-2008 на 2-3 місяці із визначенням за цей період більш чітких тенденцій розвитку економіки та конкретних шляхів посилення регуляторних функцій бюджету в економічній та соціальній сферах.

При цьому серед головних стратегічних пріоритетів, навколо реалізації яких має бути зосереджена політика уряду у найближчій та середньостроковій перспективах та які мали б бути покладені в основу уточнення пріоритетів діяльності міністерств і відомств у 2008 році, варто наголосити на наступних:

- здійснення системних заходів щодо гальмування інфляційних тенденцій та раціоналізації рівня інфляції (тобто зниження її до рівня, який обумовлений об’єктивними процесами зростання собівартості та модифікації структури останньої;

- ринкове реформування сільськогосподарської сфери з метою залучення до села фінансових потоків, підвищення прибутковості сільгоспвиробництва та створення підґрунтя для ефективного впровадження ринку землі;

- здійснення заходів щодо підтримки та удосконалення структури експортної діяльності та запобігання надмірному зростанню імпорту (з метою послаблення проблеми дефіциту торговельного балансу) в контексті адаптації національної економіки до членства в СОТ;

- забезпечення пріоритетного розвитку системи довгострокового фінансування інвестиційних та інноваційних проектів, що має сприяти поліпшенню структури експорту та підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних виробництв, зростанню їх ефективності, насамперед – продуктивності праці, створенню нових високопродуктивних робочих місць;

- впровадження в якості спеціального пріоритету загальнодержавної політики енергозбереження, яка має забезпечити адаптацію економіки та споживачів до довгострокового тренду подорожчання енергоресурсів шляхом суттєвого підвищення ефективності використання енергетичних ресурсів у виробництві та побуті, зменшення непродуктивних втрат енергоресурсів;

- розширення можливостей реалізації громадянами України свого трудового потенціалу, розгортання процесів реформування системи соціального захисту та соціальної сфери, спрямованого на підвищення адресності соціальних видатків, мінімізацію їх інфляційного ефекту, радикальне посилення впливу соціальної політики на формування сучасного конкурентоспроможного людського капіталу нації.

Я.Жаліло