ПРЕС-РЕЛІЗ

до засідання круглого столу

«100 днів українського уряду: успіхи, проблеми, перспективи»

 

Національний інститут стратегічних досліджень, 25  березня 2008 р.

 

Економіка України початку 2008 р. демонструє досить суперечливі тенденції. З одного боку, зберігаються відносно високі темпи економічного зростання, продовжується випереджаюче збільшення номінальних та реальних доходів населення, фіксуються значні успіхи у фіскальній сфері. З іншого боку, утримання високих темпів інфляції засвідчує наявність значних суперечностей, які можуть стати на заваді подальшому стійкому розвитку національної економіки та суспільства. Серйозні виклики в економічній сфері випробовують здатність уряду до подолання кризових явищ та забезпечення стійкої економічної та соціальної динаміки.

Тривала невизначеність політичної ситуації, яка була притаманна становищу в Україні у 2007 році, обумовила песимістичність очікувань багатьох суб’єктів господарювання щодо майбутнього підприємницького та інвестиційного клімату. Слід наголосити, що урядом Ю.Тимошенко було враховано досвід 2005 р. щодо погіршення очікувань суб’єктів господарювання внаслідок інформаційних інтервенцій уряду щодо перегляду прав власності та заходів «ручного» втручання в ринкові процеси, як це мало місце у 2005 р. Натомість у 2008 р. одним з основних акцентів висловлювань урядовців, підкріпленим також ухваленими Кабміном програмними документами, стала налаштованість уряду на конструктивну роботу, залучення широкого кола експертів, налагодження діалогу з бізнесом. Це сприяло послабленню негативних очікувань бізнесу щодо урядової економічної політики.

Макроекономічні підсумки січня-лютого 2008 р. доводять продовження стійких тенденцій економічного зростання, притаманних українській економіці з 2000 року. Проте нагромадження суттєвих суперечностей та загроз подальшої дестабілізації ситуації, яке знаходить вияв у грошово-валютній сфері, засвідчує необхідність змін моделі соціально-економічного розвитку країни та відповідних програмних орієнтирів соціальної та економічної політики держави.

Схваливши Програму діяльності Кабінету Міністрів «Український прорив: для людей, а не політиків», уряд декларував свої стратегічні орієнтири, цілі та завдання щодо їх досягнення. А відтак, надав можливість оцінити й ступінь спрямованості практичних кроків на реалізацію положень цієї програми. З нашої точки зору, Програма дозволяє стверджувати про усвідомлення урядом комплексу проблем, які потребують вирішення. Зокрема, слід відзначити велику увагу, яка приділена в Програмі поліпшенню підприємницького клімату в країні (в т.ч. – щодо зниження податкового навантаження на підприємства та населення, забезпечення стабільності податкової системи), посиленню спрямованості бюджетної політики на цілі розвитку (в т.ч. – щодо скорочення або реструктуризації видаткової частини бюджету, зв’язку збільшення доходів бюджету зі збільшенням бюджетних видатків на цілі розвитку), заохоченню інвестиційної та інноваційної діяльності (в т.ч. – щодо фіскального стимулювання реінвестування доходів, інвестиційного кредитування з боку комерційних банків), адаптації національної економіки до членства в СОТ та зростання її відкритості (в т.ч. – розробка програми адаптації, оволодіння сучасним інструментарієм захисту внутрішнього ринку, впровадження механізмів підтримки експортної діяльності), ефективному забезпеченню гарантій прав власності тощо.

Водночас, документ значною мірою залишився «інвентаризацією» завдань, які мають бути виконані. Щодо багатьох із положень в Програмі не вміщено належної деталізації механізмів їх реалізації, їм бракує встановлення пріоритетності завдань, термінів їх реалізації. Програма залишає поза увагою низку стратегічно важливих завдань, вирішення яких є першочерговим завданням уряду та доручалося органам виконавчої влади відповідними Указами Президента України та рішеннями РНБОУ. Серед найважливіших з таких невирішених питань:

-         визначення принципів та механізмів державного регулювання ринків природних монополій,

-         реформування сфери житлово-комунальних послуг;

-         зменшення енергетичної залежності України;

-         механізми формування системи будівництва доступного житла в Україні;

-         розвиток національної інноваційної системи та інноваційна політика держави;

-         реформування ринку праці та системи заробітної плати;

-         стимулювання розвитку сільгосппідприємств і фермерських господарств;

-         міграційна політика;

-         стратегія щодо реформування власності в сільському господарстві та впровадження ринку землі.

Поза сумнівом, дійсним головним пріоритетом діяльності Уряду протягом перших 100 днів його діяльності слід вважати прийняття рішень у сфері соціальної політики. Урядом повною мірою продовжено тенденцію до випереджаючого соціального розвитку, притаманну українській економіці протягом останніх 4-5 років. Низка вжитих заходів та прийнятих рішень сприяли визначенню шляхів пом’якшення суттєвих проблем соціальної сфери. Проте соціальна політика уряду залишається екстенсивною – орієнтованою на кількісне підвищення розмірів соціальних виплат. Реалізацію завдань якісного структурного удосконалення соціальної сфери з метою підвищення ефективності соціальних видатків поки що не розпочато.

Значне збільшення рівня фіскального перерозподілу ВВП та прискорення темпів підвищення реальних доходів населення при сповільненні темпів економічного, зокрема – промислового зростання обумовили випереджаюче зростання споживчого попиту. Це створило сприятливе підґрунтя для розкриття комплексу нагромаджених інфляційних чинників та посилення інфляційних процесів. Високі темпи інфляції стали найважливішим викликом для уряду. Проте головним суб’єктом антиінфляційної політики в перші місяці року став Національний банк, здійснюючи обмежувальну політику у монетарній сфері. Уряду не вдалося зупинити підвищення цін, що розпочалося у другій половині 2007 р. В січні-лютому 2008 р. продовжився «розігрів» інфляційних тенденцій. Відсутність активних дій уряду в антиінфляційній сфері обумовлена насамперед значною обмеженістю його можливостей щодо здійснення антиінфляційної політики та політичною неприйнятністю застосування «класичних» антиінфляційних інструментів у вигляді підвищення жорсткості фіскальної політики та надмірних монетарних стиснень. Напрямки антиінфляційної політики уряду, з певною затримкою, знайшли відображення в розробленому Мінекономіки разом з Мінфіном та НБУ Плані антиінфляційних заходів на 2008 рік. Між тим, в плані зроблено акцент на адміністративному контролі над ціноутворенням й активнішому використанні монетарних заходів, а також проголошується  намір посилення адміністративного впливу на ціни.  Варто наголосити що подібні заходи не усувають власне підстав інфляції, а лише перекладають інфляційні витрати на майбутнє.

Серед інших важливих рішень, уряду, які завдали, або мають завдати помітного впливу на економічну та соціальну ситуацію в країні, варто згадати: розширення сфери діяльності Ради інвесторів при КМУ, відновлення Ради підприємців при КМУ,  розширення механізмів підтримки агропромислової галузі тощо. Прийняті урядом рішення здебільшого стосуються визначення механізмів, які мають забезпечити в подальшому реалізацію напрямів економічної політики. Практична реалізація заявлених цілей безпосередньо залежатиме від своєчасності фінансування державних програм, оперативності та кваліфікованості дій відповідних відомств щодо їх виконання.

Знаковою подією, яка продемонструвала готовність та наполегливість уряду у досягненні власних програмних установок, став перегляд існуючих домовленостей з Російською Федерацією про розвиток відносин у газовій сфері. Таким чином, завдяки досягнутим домовленостям, Україна повністю забезпечила власний баланс газу на поточний рік, зберігши ціну у 179,5 дол. за 1000м3; з українського ринку усунуто комерційного посередника ЗАТ «Укргаз-Енерго», НАК «Нафтогаз України» повернула собі приблизно 2/3 ринку промислового споживання. Між тим, умови угоди не дали однозначної відповіді щодо перспектив діяльності посередника – RosUkrEnergo, посилили позиції «Газпрому» на українському ринку, не закладають основ для переговорів щодо вартості газу, транзиту та зберігання у 2009 та наступних роках.  

Між тим, ключем до успіху уряду і країни в цілому має стати спроможність оптимально поєднувати стратегічні орієнтири і тактичні завдання. На жаль, доводиться констатувати, що посилення фіскального навантаження на економіку та очікуване подальше збільшення обсягів бюджетних видатків за відсутності визначеності в реформуванні ринку праці та соціальної сфери все ж перешкоджають поширенню позитивних оцінок майбутнього бізнес-клімату та сприяють посиленню інфляційних очікувань як суб’єктів господарювання, так і споживачів.

Отже, перші 100 днів роботи уряду Ю.Тимошенко слід розглядати насамперед як етап визначення кола завдань та викликів, які постають перед урядовою політикою, формування механізмів забезпечення максимальної дієвості цієї політики. Перед урядом постає двоєдине завдання: послаблення дії поточних ризиків та диспропорцій соціально-економічного розвитку – та забезпечення стабільного соціально орієнтованого розвитку національної економіки. Це вимагає уточнення визначених рішеннями уряду стратегічних пріоритетів, навколо реалізації яких має бути зосереджена політика органів виконавчої влади у найближчій та середньостроковій перспективах. З нашої точки зору, такими пріоритетами мають стати наступні.

-          здійснення системних заходів щодо гальмування інфляційних тенденцій та раціоналізації рівня інфляції (тобто зниження її до рівня, який обумовлений об’єктивними процесами зростання собівартості та модифікації структури останньої;

-          ринкове реформування сільськогосподарської сфери з метою залучення до села фінансових потоків, підвищення прибутковості сільгоспвиробництва та створення підґрунтя для ефективного впровадження ринку землі;

-         здійснення заходів щодо підтримки та удосконалення структури експортної діяльності та запобігання надмірному зростанню імпорту (з метою послаблення проблеми дефіциту торговельного балансу) в контексті адаптації національної економіки до членства в СОТ;

-          забезпечення пріоритетного розвитку системи довгострокового фінансування інвестиційних та інноваційних проектів, що має сприяти поліпшенню структури експорту та підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних виробництв, зростанню їх ефективності, насамперед – продуктивності праці, створенню нових високопродуктивних робочих місць;

-          впровадження в якості спеціального пріоритету загальнодержавної політики енергозбереження, яка має забезпечити адаптацію економіки та споживачів до довгострокового тренду подорожчання енергоресурсів шляхом суттєвого підвищення ефективності використання енергетичних ресурсів у виробництві та побуті, зменшення непродуктивних втрат енергоресурсів;

-          розширення можливостей реалізації громадянами України свого трудового потенціалу, розгортання процесів реформування системи соціального захисту та соціальної сфери, спрямованого на підвищення адресності соціальних видатків, мінімізацію їх інфляційного ефекту, радикальне посилення впливу соціальної політики на формування сучасного конкурентоспроможного людського капіталу нації.

Оргкомітет