"ПРОБЛЕМИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ЕКОНОМІКИ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ: РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ"

Поглиблення міжнародної інтеграції України після вступу до СОТ та розширення ЄС, якісно новий етап євроінтеграції у процесі підготовки та реалізації нової посиленої Угоди про вільну торгівлю між Україною та ЄС актуалізує проблему конкурентоспроможності економіки як на національному, так і на регіональному рівні. Вичерпання потенціалу екстенсивного економічного розвитку, домінування рентоорієнтовної поведінки економічних агентів, їх граничної схильності до споживання в противагу схильності до заощаджень та інвестування в реальний сектор, нерозвиненість інституцій та структурні деформації в економіці зумовлюють втрату позицій нашої країни в світових рейтингах конкурентоспроможності. Звідки виникає необхідність виявлення головних переваг та загроз конкурентоспроможності регіонів, особливо промислових областей України, обґрунтування пріоритетів та засобів: реалізації моделі структурно-інноваційного розвитку; покращення еколого-техногенної ситуації в регіонах на основі інновацій; реструктуризації "старопромислових" галузей з урахуванням досвіду країн ЦСЄ; удосконалення міжбюджетних відносин; посилення ролі і відповідальності регіональних органів державного управління в розв'язанні цих завдань.

ПРОБЛЕМИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ РЕГІОНІВ В УМОВАХ ПОГЛИБЛЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ

Європейська інтеграція надає нові можливості для України та її регіонів. Разом з тим, інтеграція України у європейський економічний простір може завдати суттєвих негативних соціально-економічних наслідків для тих регіонів, які не виробили власної стратегії конкурентоспроможності та не забезпечили формування відповідної суспільної ідеології конкурентоспроможності. Особливо вагомим є це завдання в умовах загострення глобальної конкуренції, нав'язування інтеграційних правил поведінки, застосування загальних для всіх суб'єктів конкурентної боротьби принципів, правил і норм.

Cучасна економіка є надзвичайно динамічною й багатогранною системою відносин, в якій важливе місце посідають ринки середньо- та довгострокових фінансових ресурсів, а також ринки засобів виробництва (будівель, споруд, машин, обладнання, транспортних засобів тощо). У регіонах Україні відбуваються інтенсивні ринково-орієнтовані трансформаційні процеси, і питання розвитку ринку капіталів, технічного переоснащення економіки з метою підвищення безпеки та конкурентоспроможності економіки, зростання продуктивності праці, структурна політика тощо повинні стати ключовими у стратегічних документах розвитку регіонів країни.

Міжнародна конкурентоспроможність економіки регіонів визначається такими чинниками: здатністю витримувати поточну конкуренцію на ринках товарів і послуг (за допомогою переваг у витратах виробництва, забезпеченості природними ресурсами, якості продукції); адаптацією до постійно змінних зовнішніх умов; її стійкістю і здатністю до саморозвитку; конкурентоспроможністю її сукупного потенціалу (загальноекономічного, експортного, науково-технічного).

Конкурентоспроможність регіонів визначається показниками чотирьох груп: макроекономічна динаміка; ефективність органів місцевого самоврядування та державної регіональної політики; ефективність бізнесу, зокрема у приватному секторі; розвиненість інфраструктури.

Подальші дослідження конкурентоспроможності регіонів країни потрібно зосередити на: прогнозуванні зростання конкурентоспроможності; вивченні кількісного впливу основних факторів на посилення конкурентних позицій товаровиробників; формах і способах допомоги та сприяння державних органів управління утвердженню вітчизняних суб'єктів господарювання як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

Потреба у суспільній ідеології конкурентоспроможності та у розробці стратегії і тактики її забезпечення на мезорівні в умовах сучасного етапу процесу європейської інтеграції обумовлює доцільність реалізації викладених нижче заходів.

1. Інтенсифікація інституціонально-структурних реформ через ефективну протидію тінізації і криміналізації економіки та суспільства, відмова у процесі подальшої приватизації від критерію максимальної вартості продажу, узгодження приватизаційних проектів з регіональними програмами структурної перебудови конкретних галузей з чітким акцентуванням на економічних інтересах регіону, підкріплених інституційними заходами та економічними стимулами і солідарною участю держави на передприватизаційному етапі у підвищенні вартості об'єктів, у тому числі приватизованих за участю зарубіжних інвесторів.

2. Запровадження економічно обґрунтованої системи інвестиційних стимулів та засобів державної підтримки структурних зрушень на регіональному рівні (податкові, митні преференції, субсидії в сфері науково-дослідних робіт, інноваційної діяльності, розвитку інфраструктури, підготовки і перекваліфікації вітчизняного персоналу) з урахуванням поглибленого аналізу результатів функціонування спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку, їх впливу на реструктуризацію економіки на мезорівні (регіональному, галузевому) та мікрорівні.

3. При обґрунтуванні інвестиційно-інноваційних преференцій та заохочень необхідно передбачити їхню орієнтацію на досягнення змін в структурі економіки регіону - усунення диспропорцій в інноваційній та експортній структурі виробництва, територіальній структурі, співвідношенні малих, середніх і великих підприємств, структурі зайнятості (територіальній та галузевій) тощо. Системний характер заохочень передбачає збалансованість інтересів інвестора та регіону на основі стабільності та ефективності наданих стимулів, транспарентності діяльності економічних агентів, контролю за виконанням зобов'язань держави та інвестора, а також солідарної участі держави в зменшенні інвестиційних ризиків - фінансування передінвестиційних робіт, інвестицій у покращання якості людського капіталу (перекваліфікація, навчання виробничого вітчизняного персоналу та менеджерів), розвиток ринкової та фізичної інфраструктури (технологічних центрів, стратегічних послуг).

4. Інституційне закріплення системи стимулювання структурних змін як на загальнодержавному (законодавча та нормативно-розпорядча база, цільові і галузеві програми), так і на регіональному рівні (галузеві, секторні, субрегіональні програми структурних реформ, програми реструктуризації великих підприємств). Інституційні реформи повинні передувати здійсненню заходів структурних реформ і охоплювати також взаємовідносини між суб'єктами економічних відносин (споживачами, економічними агентами, органами державного управління, недержавними організаціями). У сукупності система заходів структурних змін та їх інституційного базису покликана забезпечити конкурентоспроможність регіону на зовнішніх ринках.

5. Стратегічними пріоритетами інституціональних та структурних змін на регіональному рівні слід визнати: формування інституційного базису структурних реформ з використанням можливостей держави, політичних партій, громадянського суспільства та духовно-релігійного чинника; забезпечення дотримання формальних і неформальних правил економічного життя та взаємовідносин між елементами економічної структури; усунення домінування у владі представників олігархічно-інсайдерських груп та "старих" галузей, що зумовлює консервування структурної недосконалості економіки, неможливість ініціювання та здійснення структурних реформ на рівні законодавчої і виконавчої влади; надання внутрішньої підтримки структурним змінам через інститути громадянського суспільства (у т.ч. церкву, що є інститутом найвищої суспільної довіри) для нівелювання посилення настроїв соціальної апатії і зневіри - після виборів 2006 р.; формування інституційної бази структурних реформ під впливом зовнішніх чинників, насамперед політики Європейського Союзу щодо України (стаття 51 Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС), виконання Плану дій Україна - ЄС та вимог СОТ, імплементації acquis communautaire та підготовки посиленої Угоди про вільну торгівлю між Україною та ЄС.

6. Зниження рівня монополізації економіки та державного протекціонізму стосовно окремих галузей і підприємств. Ця проблема має розглядатися в регіональному контексті, адже монополізація проявляється на цьому рівні найбільш яскраво. Підхід до реформування засад економічного порядку та запровадження в його систему традицій відкритої конкуренції полягає, в першу чергу, у демонополізації регіональних ринків, що має знизити впливовість монополій у регіонах, і сприятиме зміні існуючої суспільної психології та дозволить ефективніше реалізовувати стратегію європейської інтеграції України.

7. Сприяння адаптації підприємств регіону до змін, які відбудуться у процесі інтеграції у світове співтовариство, подальшого вступу до СОТ шляхом забезпечення активної участі у цьому процесі регіональних органів державного управління, роль яких полягатиме у: розробці механізму конкурентної політики; захисті конкуренції; обмеженні монополізму виробництва, реалізації товарів і послуг; зменшенні надмірної концентрації економічних і фінансових ресурсів; налагодженні системи постійного державного моніторингу стану товарних ринків для недопущення цінових диспропорцій, маніпуляцій цінами та неефективного використання ресурсів; стимулюванні та підтримці інноваційного процесу; заохоченні виробництва продукції, створеної із застосуванням нових технологій та матеріалів.

8. Адаптація економіки регіонів України до членства в СОТ має відбуватись за наступними напрямами: модернізація системи захисту внутрішнього ринку відповідно до вимог СОТ; поступова структурна перебудова національної економіки та підвищення її конкурентоспроможності відповідно до вимог міжнародної конкуренції; підтримка експортних виробництв та удосконалення структури експорту; підвищення якості суспільних інституцій та інфраструктури; зростання якості і вартості людського капіталу; активізація генерації та впровадження новітніх технологій.

9. Підвищення рівня ефективності використання енергоресурсів, як визначального складника конкурентоспроможності регіонів України об'єктивно актуалізує потребу в: обґрунтуванні та реалізації стратегічних і тактичних засад розвитку атомної та вугільної (теплової) складових енергетичного сектора; розвитку національної енергетики на засадах енерго- й ресурсозбереження; проведенні масштабної політики когенерації з одночасним виробленням як теплової, так і електричної енергії; державного інвестування проектів розробки нових родовищ нафти та газу; створення великих паливних і енергетичних об'єктів; залучення недержавних інвестицій як у реконструкцію, так і в будівництво нових об'єктів генерації теплової й електричної енергії, у видобуток вугілля, нафти, природного газу; концентрації інвестиційних ресурсів; удосконалення чинного законодавства з розвитку та функціонування енергоринку, удосконалення орендних, концесійних форм, заохочення як недержавних, так і державних компаній до вертикальної інтеграції підприємств.

10. Посилення соціальної компоненти конкурентоспроможності державної регіональної політики передбачає дотримання таких принципів:

1) програмно-цільового підходу до технології формування та реалізації соціальної політики, що дозволить враховувати пріоритети державної соціальної політики, а також реалізувати комплексний підхід при формуванні внутрішньої регіональної соціальної політики;

2) забезпечення диференційованого підходу при формуванні та реалізації соціальної політики відносно соціально слабких верств населення та економічно орієнтованої соціальної політики, спрямованої на відтворення трудових ресурсів (це уможливить використання субсидування та дотування з бюджетних джерел і позабюджетних фондів, а для реалізації економічно орієнтованої соціальної політики - застосування системи субсидіарних механізмів участі органів місцевої влади як організатора, координатора та гаранта);

3) аналіз "включеності" кожного регіонального утворення в соціальну політику (з метою визначення "слабких місць" та їх усунення, а також для більшої диференційованості механізмів, вживаних в конкретних регіональних утвореннях).

Дотримання цих принципів дозволить сформувати цілісну програму, реалізація якої забезпечить значне посилення соціального складника конкурентоспроможності регіонів України.

11. Механізм державної політики зайнятості має бути направленим на регулювання ринку праці регіону, чого можна досягнути за рахунок реалізації таких заходів: розробка і впровадження цільової комплексної програми соціального захисту населення; запобігання перетворенню безробіття на довгострокове, постійне; приведення законодавства України у відповідність до міжнародних стандартів; легалізація "тіньової" зайнятості, стимулювання попиту на працю і трудової активності населення; проведення аналізу відповідності реальних потреб регіону в працівниках певного профілю та пропозиції на ринку праці; проведення моніторингу освітнього потенціалу на макрорівні; розрахунок прогнозних балансів трудових ресурсів в якісному та кількісному вимірі; розробка програми підготовки кадрів "на перспективу".

12. На регіональному рівні має бути сформована належна система інвестиційної підтримки якості людських ресурсів. Досягнення цієї мети обумовлює необхідність комплексного підходу до організації інвестиційної підтримки якості персоналу підприємств регіону за участі регіональних органів влади, підприємців та безпосередньо працівників. До заходів у цьому напрямі видається доцільним включити: ефективне використання системи перепідготовки та підвищення кваліфікації персоналу з метою адаптації знань трудових ресурсів до умов ринку праці, які змінюються; активізація регіональних заходів соціальної політики на ринку праці з надання допомоги працівникам нерентабельних підприємств, які знаходяться під загрозою звільнення; розробка та реалізація регіональних програм сприяння підприємцям щодо підготовки та перепідготовки персоналу.

13. Розробка і впровадження регіональними органами державного управління та місцевого самоврядування стимулюючих заходів щодо підвищення рівня конкурентоспроможності на мікрорівні ієрархії управління повинні стати невід'ємними засадами регіональної політики в умовах євроінтеграції держави. Складовими конкурентоспроможності підприємств в існуючих умовах повинні стати: забезпечення переоснащення та оновлення основних фондів підприємств, впровадження результатів науково-технічного прогресу у виробництво, розширення матеріально-технічної бази підприємств малого і середнього бізнесу і на цій основі підвищення конкурентоспроможності регіонів за рахунок їх лізингу. Рівень конкурентоспроможності регіону визначається обсягами і характером випуску сучасної високоякісної продукції; інноваційністю технологічного і суспільного розвитку; високим рівнем спеціалізації регіонального ринку праці в поєднанні з його еластичністю. Регіони стають конкурентоспроможними завдяки проведенню довготривалої, комплексної політики соціально-економічного розвитку, який забезпечує набуття економічних, інноваційних, технічних та суспільних переваг.

14. Недостатня забезпеченість розвитку регіонів інвестиційними ресурсами ставить перед ними завдання більше уваги приділяти використанню всіх переваг лізингової діяльності і, в першу чергу, міжнародного лізингу. У відповідності з існуючою світовою практикою у контексті зміцнення конкурентоспроможності регіонів в Україні необхідно: посилити законодавче забезпечення міжнародної лізингової діяльності; забезпечити надання достатньої інформації іноземним інвесторам про існуючі лізингові проекти; більш активно співпрацювати з Leaseurope та національними лізинговими асоціаціями; централізувати систему реєстрації лізингових контрактів; сприяти розвитку страхових послуг по лізингових операціях; переглянути податкове законодавство, врахувавши особливості укладення угод з міжнародного лізингу; продовжити укладання двосторонніх угод з країнами, з якими українські підприємства здійснюють лізингові операції, з метою уникнення подвійного оподаткування. Лише за умов формування належного ринку середньострокових та довгострокових фінансових ресурсів (ринку капіталів) можливий успішний розвиток інвестиційного механізму лізингу. Важливу роль у розвитку лізингу на регіональному рівні відіграє: 1) інвестиційно орієнтована податкова політика; 2) створення надійної сучасної системи забезпечення прав кредиторів; 3) розвинений вторинний ринок засобів виробництва; 4) належний рівень професійної підготовки працівників лізингових компаній; 5) обізнаність потенційних лізингоодержувачів з питань лізингу. Інвестиційний механізм лізингу став складовою державної стратегії фінансування інвестицій у передових країнах з перехідною ринковою економікою. Це підтверджують показники співвідношення лізингу та капітальних інвестицій: у країнах з розвиненою ринковою економікою дане співвідношення складає від 9 % до 31 %, а в країнах з перехідною економікою - від 6 % до 38 %.

15. Підвищення рівня адаптації вітчизняних підприємств в умовах євроінтеграції України за рахунок удосконалення планування діяльності, обліку та калькулювання собівартості продукції, внутрізаводського економічного аналізу для прийняття управлінських рішень; забезпечення розвитку підприємств на засадах диверсифікації, підвищення показників ефективності при повному використані ресурсів; використання сучасних методів менеджменту якості; запровадження моніторингу конкурентоспроможності продукції, визначення корисного ефекту від використання продукції на одиницю виробничих витрат, здійснення вартісної оцінки необхідних витрат і прибутків від небуття екологічних переваг продукції.

16. Реалізація заходів, направлених на зміцнення економічної безпеки підприємництва та декриміналізації підприємницького середовища регіону через: розробку та реалізацію методологічних основ стратегії легалізації підприємницької діяльності; запровадження дієвих нормативно-правових документів протидії тінізації економіки; побудова стратегії протидії на засадах "багатофокусного" стратегічного менеджменту з використанням як економічних, так і адміністративних методів фокусного впливу на фактори конкурентоспроможності легального та іллегального секторів; системний підхід до легалізації економіки в умовах глобального господарства.

17. Адекватне оцінювання конкурентних переваг підприємств регіону забезпечує досягнення таких результатів: визначення та ідентифікація можливого середовища пошуку джерел конкурентних переваг; введення стандартного набору критеріїв та показників відповідно до галузевої специфіки, за якими здійснюється аналіз джерел потенційних конкурентних переваг і подальше групування підприємств у стратегічні групи; можливість проведення сфокусованого аналізу джерел конкурентних переваг як в статичному, так і в динамічному розрізах для конкретного підприємства галузі або всієї стратегічної групи; ранжування виявлених потенційних конкурентних переваг для визначення найсильніших та їх використання при формуванні основних положень конкурентної стратегії для кожної стратегічної групи підприємств на перспективу; забезпечення зіставності даних аналізу за різні періоди часу за рахунок єдиного набору параметрів та використання індексного методу; можливість використання методики у практичній діяльності планово-економічних служб галузевого об'єднання на регіональному рівні або окремого підприємства.

18. Підвищення рівня адаптації вітчизняних підприємств до євроінтеграції України та забезпечення сприятливого інвестиційного клімату за рахунок удосконалення нормативно-правової бази планування, бухгалтерського обліку та аудиту відповідно до законодавства Європейського союзу і міжнародних стандартів; забезпечення розвитку підприємств на засадах диверсифікації, підвищення показників ефективності при повному використані ресурсів; використання сучасних методів менеджменту якості; запровадження моніторингу конкурентоспроможності продукції, визначення корисного ефекту від використання продукції на одиницю виробничих витрат, здійснення вартісної оцінки необхідних витрат і прибутків від придбання екологічних переваг продукції.

ПРІОРИТЕТИ ТА ЗАСОБИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

1. При розробці інноваційної політики держави та регіону необхідно спиратися на концепцію технологічного динамізму, якої дотримуються більшість розвинених країн на сьогоднішній день. Важливим показником інноваційності економіки є обсяги і структура зовнішньої торгівлі. Частка вітчизняної наукомісткої продукції на світовому ринку становить близько 0,01 %, що не відповідає як науково-технічному потенціалу регіонів України, так і провідним тенденціям розвитку сучасної світової економіки.

Важливою ціллю інноваційної політики повинно бути підвищення взаємозв'язків між наукою, технікою, ринком, державними адміністраціями всіх рівнів, неурядовими організаціями, освітою. При розробці власної інноваційної і промислової політики необхідно аналізувати і використовувати позитивний досвід країн з високим рівнем інноваційного розвитку (Японія, США, країни ЄС, Китай). Технологічний розвиток і сильні конкурентні позиції країни на світовому ринку можна забезпечити через: збереження і відтворення науково-технологічного потенціалу: інтеграцію та мобілізацію приватного і публічного капіталу; інвестиції в основний капітал; високий рівень науково-освітньої системи; перехід від трудомістких до наукоємних виробництв.

2. Розширення ЄС актуалізує міжнародне інноваційне співробітництво як засіб економічного зростання прикордонних регіонів та інтеграції України у європейський науково-дослідницький простір. З метою створення належного інституційного забезпечення та раціоналізації науково-технічної співпраці регіонів з країнами ЄС доцільно запровадити інноваційну модель транскордонного співробітництва, що являє собою сукупність економічних суб'єктів, органів державного управління, недержавних організацій територій різних країн, діяльність яких спрямована на розробку, впровадження, комерціалізацію інновацій.

Функціонування виробничого комплексу в умовах ринкових відносин та посилення інтеграційних процесів передбачає: залучення на регіональному рівні до взаємовигідної співпраці спеціалізованих ринкових інститутів; поступову корпоратизацію підприємств; посилення регулюючого впливу органів влади різних рівнів, що прискорить оборотність капіталу, активізує інноваційні процеси, дозволить сформувати прозорий ринок продукції та підвищити рівень мотивації працівників до інноваційної діяльності.

3. З метою підвищення ефективності фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності регіонів доцільно, поряд з коштами банків та страхових установ, залучати кошти венчурних, інвестиційних та пайових фондів. Диверсифікація джерел фінансування дозволить знизити високий ризик інноваційної діяльності за рахунок його розподілу між усіма учасниками. Готовність держави брати частину ризику інвестування у науково-технічну сферу створить належні умови для розвитку науково-технічного, інноваційного підприємництва та сприятиме залученню позабюджетних коштів у наукомісткі інноваційні проекти. Розвиток інтелектуального капіталу є однією із ключових компонент стратегії конкурентоспроможності регіону в сучасній економіці. Побудова сучасної регіональної економіки, де людський та інтелектуальний капітал стають найважливішими чинниками конкурентоспроможності, включає не лише реформу освіти і збільшення інвестицій у цей сектор, а також реформування управління та здійснення довгострокових інвестицій у систему охорони здоров'я й охорони навколишнього середовища.

Перспективи відтворення інтелектуального потенціалу передбачають: впровадження "економіки знань" в усі сфери життєдіяльності; забезпечення населення високоякісними та доступними освітніми послугами; дотримання законів щодо розвитку освіти і науки; зміцнення матеріально-технічної бази освіти і науки; формування нової динамічної моделі фінансування освіти і науки. Основними напрямами підвищення якості освіти на регіональному рівні мають стати: підвищення якості роботи викладачів; залучання практиків до розробки курсів; посилення спеціальної підготовки студентів; підвищення рівня підготовки студентів з іноземних мов; розвиток організації навчального процесу; проведення конференцій і семінарів; покращення організації проходження студентами виробничої практики на підприємствах; виконання дипломних робіт з конкретної практичної проблеми; організація міжнародних студентських проектів, у тому числі проходження практики за кордоном.

4. Дослідження доводять необхідність розробки наукового підходу до управління розвитком соціально-виробничого комплексу промислового регіону, заснованого на створенні інституту соціального партнерства підприємств, населення, органів місцевого самоврядування, урахуванні інтересів та взаємних очікувань всіх елементів соціально-виробничого комплексу, проведенні оцінки ефектів взаємного впливу бізнесу та регіонального середовища. У зв'язку з цим стає актуальним: виявлення та систематизація взаємозв'язків між елементами соціально-виробничого комплексу міст регіону (підприємств, населення, органів місцевого самоврядування); дослідження механізмів формування взаємодії цих елементів з метою їх комплексного розвитку; формування моделі створення соціального партнерства підприємств, жителів міста, муніципальних органів влади; удосконалення технологій управління розвитком соціально-виробничого комплексу міст, які забезпечують синтез соціальної та економічної політики.

5. Для кожної області, виходячи з наявного інноваційного потенціалу, необхідно спланувати формування мережі інституцій, які б виконували не лише інформаційно-консультаційні функції, але й мали б у своєму розпорядженні кошти для надання фінансової підтримки інноваційним підприємствам. Створення подібних фондів регіонального розвитку повинно відбуватися за участю органів місцевого самоврядування, що забезпечить їх відповідальність за успішне втілення регіональної інноваційної стратегії. Держава за посередництвом таких інституцій могла б здійснювати управління регіональними програмами підтримки інноваційного підприємництва та контролювати розподіл і використання коштів державного бюджету.

МІЖБЮДЖЕТНІ ВІДНОСИНИ В УМОВАХ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ

Важливим чинником підвищення конкурентоспроможності економіки регіонів України в умовах євроінтеграції є перехід від пострадянської до європейської системи міжбюджетних відносин, ґрунтованої на децентралізації влади та втіленні у життя принципу субсидіарності. Основними чинниками, покликаними сприяти досягненню поставлених перед Україною у цьому контексті орієнтирів є підвищення ролі, рівня фінансового забезпечення та суспільної ваги органів місцевого самоврядування, а також перехід до європейської моделі адміністративних стосунків між центром, регіонами та місцевими громадами.

1. Основними пріоритетами на цьому шляху виступають: суттєве збільшення частки бюджетних ресурсів, які закріпляються за місцевими бюджетами, з відповідним скороченням питомої ваги бюджетних асигнувань, що формують дохідну базу державного бюджету; створення двоканальної системи акумулювання бюджетних коштів із чітким закріпленням різних видів податків за державним або місцевими бюджетами; запровадження науково-обгрунтованої системи побудови балансу фінансових ресурсів і витрат держави, спрямованої на підвищення ефективності державних інвестицій, забезпечення рентабельної роботи з удосконалення матеріально-технічної бази, поповнення резервних фондів та створення в державі інноваційного фонду розвитку; зниження фіскального навантаження на підприємницьке середовище і громадян з одночасним підвищенням ролі конкуренції в процесі функціонування регіональних ринків та національної економічної системи.

2. Для ефективного втілення у життя запропонованих підходів, необхідно привести у відповідність з європейськими стандартами систему фінансового контролю, бухгалтерського обліку та звітності як на рівні підприємств, так і в контексті фінансової діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування. Для цього пропонується:

- запровадити систему стандартизації бухгалтерського обліку бюджетних установ України в контексті гармонізації вітчизняної національної облікової системи до міжнародних положень і передових надбань теорії та практики;

- реформувати систему бухгалтерського обліку бюджетних установ, в тому числі на основі запровадження механізму публічного обговорення та висвітлення результатів їх фінансової діяльності в засобах масової інформації.

- створити систему підвищення кваліфікації (сертифікації) бухгалтерів за участю професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів відповідного напряму та визнаних професійною спільнотою відповідних громадських організацій з подальшою видачею диплома (сертифіката).

- досягнути зближення методик формування податкового та бухгалтерського прибутків на основі створення передумов для обчислення прибутку підприємств до оподаткування за даними відповідного бухгалтерського обліку;

- запровадити механізм регресивного оподаткування прибутку підприємств, спрямованого на стимулювання суб'єктів підприємництва до підвищення прибутку та легалізації доходів.

- змінити методику розрахунку розміру відрахувань з ПФУ на компенсаційні виплати з метою звільнення в майбутньому держави від фінансування додаткових виплат працівникам шкідливого виробництва.

- розмежувати для цілей бухгалтерського обліку майнові права на об'єкти права інтелектуальної власності, права користування ними та права власності на їх примірник з метою підвищення аналітичності системи бухгалтерського обліку, підвищення об'єктивності інформації про наявні нематеріальні активи підприємства у фінансовій звітності, а також обґрунтованості прийняття управлінських рішень відповідними користувачами.

НАПРЯМИ ПОКРАЩЕННЯ ЕКОЛОГО-ТЕХНОГЕННОЇ СИТУАЦІЇ В РЕГІОНАХ ІЗ "СТАРОПРОМИСЛОВИМИ ГАЛУЗЯМИ"

Прагнення України долучитися до основних тенденцій цивілізаційного розвитку у фарватері євроінтеграційних процесів одним із першочергових своїх завдань передбачає формування нової стратегії еколого-техногенного розвитку регіонів на сучасному етапі. Основним пріоритетами у цьому контексті виступають:

усунення суперечностей між стратегічними цілями розвитку національної економіки на інноваційних засадах та практичними інтересами розвитку "старопромислових" підприємств в регіональних господарських комплексах;

удосконалення технології виробництва та збуту сільсько-господарської продукції з урахуванням європейських екологічних стандартів;

усунення існуючих перешкод на шляху переходу України до загальної екологізації економічного розвитку, як на загальнодержавному рівні, так і на рівні окремих регіонів;

втілення у життя національних і регіональних програм, спрямованих на ефективне використання та розвиток науково-технічного потенціалу України;

техніко-технологічне переоснащення і структурна перебудова виробничо-господарських комплексів "старопромислових" регіонів, спрямовані на стимулювання розвитку в них галузей нової економіки, ґрунтованих на екологічно безпечних та енергоощадних технологіях.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ "СТАРОПРОМИСЛОВИХ" ГАЛУЗЕЙ ТА ПІДХОДИ ДО ЙОГО ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ НА МЕЗОРІВНІ УПРАВЛІННЯ

Внутрішньоекономічні проблеми України та політика інтеграції у європейський економічний простір обумовлюють необхідність вироблення нових підходів до реструктуризації та розвитку "старопромислових" галузей, які тривалий період часу визначали конкурентоспроможність регіонів нашої країни.

1. Для зміцнення конкурентоспроможності підприємств "старопромислових" галузей в існуючих умовах видається доцільним реалізувати такі заходи:

підвищення інтелектуального та кадрового потенціалу підприємств;

дотримання принципу об'єктивного підходу до розробки стратегії функціонування і розвитку підприємств, врахування впливу маркетингу не лише при розробці стратегій, але й формуванні їх організаційно-технічного рівня;

врахування впливу регіональних аспектів на розвиток організаційно-технічного рівня підприємства;

застосування нових вдосконалених підходів до побудови оптимізаційних моделей управління виробничими ресурсами із урахуванням існуючих особливостей їх використання у вугільній галузі, що сприятимуть побудові моделей, найбільш адекватних умовам відпрацьовування запасів вугілля при нинішній інвестиційній політиці;

акцентування уваги на питаннях управління персоналом підприємств як одним з визначальних факторів підвищення їх конкурентоспроможності;

розвиток та поширення аграрного страхування з метою забезпечення стабільності сільськогосподарського виробництва та доходів сільгоспвиробників, розробка індивідуального підходу до кожного підприємства при установленні страхових тарифів і рівнів франшиз, який би враховував якість посівного матеріалу, досвід діяльності підприємства, якість ґрунту, внесення добрив, технологію виробництва, меліорацію земель тощо.

2. До стратегічних заходів в контексті зміцнення конкурентних позицій українських експортерів металургійної продукції слід віднести:

- залучення вітчизняних виробників металопродукції до масштабних інвестиційних програм в рамках підготовки до проведення чемпіонату з футболу Євро-2012, які передбачають будівництво автострад, стадіонів, готелів тощо;

- інтенсивне використання можливостей розширеного доступу до європейського ринку в умовах вступу України до СОТ, зміцнення конкурентоспроможності підприємств шляхом підвищення якості продукції і отримання вигод від ефекту масштабу;

- стимулювання виробничої кооперації українських та зарубіжних металовиробників з метою координації їх дій і, на цій основі, - пом'якшення негативних наслідків жорсткої конкуренції;

- розробка нових механізмів комплексної оцінки інвестиційної привабливості металургійних підприємств, що передбачає використання кількісних і якісних оцінок з метою покращення обґрунтованості інвестиційних рішень та залучення ресурсів для інноваційної діяльності;

- посилення орієнтації освітніх послуг на потреби ринку шляхом формування регіонального замовлення на підготовку спеціалістів для економіки області, а на основі регіональних замовлень - державного замовлення, що в умовах дефіциту професіоналів на динамічному ринку праці сприятиме вдосконаленню системи підготовки кадрів та збільшенню зайнятості.

МОДЕЛЮВАННЯ СКЛАДНИХ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ В НЕСТАБІЛЬНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

1. Ключове завдання інвестиційної політики держави має полягати в тому, щоб адаптувати сучасну модель інвестування до конкретних умов перехідного періоду, коли внутрішніх принципів самоорганізації ринкової економіки явно недостатньо для вирішення проблем, що виникають в результаті порушення диспропорцій функціонування внутрішнього ринку загалом і реального сектора національної економіки, зокрема. Для цього потрібні мобілізація позабюджетних джерел інвестиційного фінансування, за рахунок яких в розвинених країнах забезпечується основна частина капіталовкладень у народне господарство та удосконалення бюджетної інвестиційної політики.

Дієвість бюджетного інвестування повинна базуватися на якісному зростанні шляхом оптимізації структури інвестиційних видатків із врахуванням необхідності забезпечення узгодження програм соціально-економічного розвитку та бюджетної політики держави на користь формування "бюджету розвитку". Вагомим елементом державної інвестиційної політики має стати стабілізація ситуації на внутрішньому ринку шляхом стимулювання інвестиційного попиту загалом та диверсифікація джерел спрямування бюджетних коштів для стимулювання реальної економіки.

2. Основним пріоритетом розвитку певної галузі повинно стати посилення її інноваційного спрямування. Просте відтворення наявної технологічної бази не зможе забезпечити довгострокового економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності виробництва. Структурно-інноваційне вдосконалення виробництва має стати визначальним фактором розвитку кожної галузі.

Для підвищення результативності діяльності підприємства найбільш актуальними на сьогодні є такі заходи: раціоналізація ресурсоспоживання, зниження виробничих витрат (собівартості продукції); впровадження ресурсозберігаючих технологій, проведення результативної роботи по забезпеченню якості продукції на стадії проектування; прискорення оборотності оборотних активів.

При цьому важливо врахувати: ресурсні резерви; організаційно-технічні; резерви підвищення якості продукції; резерви покращення основних узагальнюючих результатів діяльності підприємств машинобудування.

3. Для вдосконалення стратегії зменшення витрат підприємства та диференціації товарів необхідно активно використовувати логістику, що дозволяє формувати ефективну політику для формування конкурентних переваг. Основна ідея логістики полягає в тому, щоб всі стадії виробництва, транспортування та збуту розглядати як єдиний безперервний процес трансформації і руху продуктів праці та пов'язаної з ними інформації. Застосування логістичних операцій підприємствами дозволить покращити якість продукції/послуги за рахунок зміни одного з аспектів якості - логістичної якості.

4. Провідну роль при вирішенні проблеми безпеки надання банківською установою позичальнику грошових коштів можуть відіграти кредитні бюро, діяльність яких має такі позитивні результати: вони підвищують рівень обізнаності суб'єктів ринку фінансових послуг щодо потенційних позичальників; дають змогу точніше прогнозувати повернення кредиту, внаслідок чого кредитори зможуть ефективно визначати напрям і ціну кредиту, зменшуючи ризик виникнення проблеми несприятливого вибору; забезпечують зменшення вартості отримання інформації, що стимулюватиме діяльність позичальників; виступають дисциплінуючим механізмом для позичальників. Цей механізм стимулюватиме позичальника до повернення кредиту, зменшуючи ризик несумлінної поведінки.