КОРУПЦІЯ ЯК СУСПІЛЬНЕ ЯВИЩЕ І

«ХВОРОБА» ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ

 

Як зазначив Президент України В.А.Ющенко: «За оцінками впливових міжнародних організацій, Україна нині знаходиться серед найбільш корумпованих держав, у яких корупція має загально національний системний характер і справляє визначальний вплив на українську політику, економіку та інші сфери суспільного життя»[1].

Масштаби поширення цього явища в Україні становлять загрозу не лише для ефективного функціонування державних інститутів, але й для національної безпеки країни. Згідно результатів загальнонаціонального опитування громадської думки «Стан корупції в Україні», в 2007 році проблема корупції в органах влади викликає занепокоєння майже 90,5% респондентів. Корупція в Україні продовжує набувати масштабів соціального явища.

Світовий досвід засвідчує – ефективна антикорупційна політика держави базується на комплексному застосуванні примусових, попереджувальних та просвітницьких заходів. Це, у свою чергу, потребує співучасті у цьому процесі органів влади та інститутів громадянського суспільства.

Для обговорення учасниками «круглого столу» запропоновано питання:

1.      Суспільство і корупція: «за», «проти», «утримались» (громадська думка в Україні щодо корупції).

2.      Корупція як проблема ефективності державної влади.

3.      Реформа політичних інститутів як механізм протидії корупції: ключові напрями.

*   *   *

До основних факторів, що сприяють поширенню корупції в Україні можна віднести зубожіння широких верств населення та дисбаланс у розподілі прибутків і низький рівень системи соціального захисту. Разом з тим, вітчизняна «модель корупції» має свої специфічні риси, відмінні від інших країн, Зокрема, як наслідок антагонізму радянської системи, з моменту проголошення державної незалежності, суспільство та влада в Україні перебувають у перманентному протистоянні. Відтак, громадяни намагається вирішувати свої злободенні проблеми «самостійно», уникаючи взаємодії з державно-бюрократичними структурами.

З огляду на те, що корупція є складним і багатоаспектним (економічним, політичним, правовим, моральним) соціальним явищем, на неї впливає багато різних факторів. Вона є породженням не однієї чи кількох, а цілої системи різних за характером, силою детермінуючого впливу та сфер прояву соціальних передумов, причин та умов. Неправильно все зводити лише до низької зарплати чиновників, хоча висока зарплата стимулює до добросовісного виконання службових обов’язків і, головне, до того, що чиновник дорожить своєю посадою. Неправильно рівень корупції пов’язувати лише з неефективною діяльністю правоохоронних органів, хоча дієва їх протидія корупції за наявності інших заходів здатна істотно вплинути на розвиток корупційних процесів в державі.

В Україні діє цілій комплекс причин поширення корупції:

По-перше, новим носіям влади не вдалося розірвати органічний зв’язок зі своїми попередниками, які культивували корупційні способи управління державою. Цей зв’язок їх поєднував в економічній та особистісній площинах – зовні (для людей) вони виглядали як політичні суперники, навіть – вороги, а насправді багато з них було споріднено бізнесом та іншими приватними справами. Вони вийшли з одного кореня, владу та гроші здобували в однаковий спосіб, владні повноваження розглядали приблизно однаково – як засіб подальшого збагачення та забезпечення власної безпеки. По-друге, не відбулося роз’єднання влади та бізнесу: влада значною мірою так і залишалася найприбутковішим бізнесом, а бізнес забезпечував доступ до ресурсів влади. По-третє, на базовому рівні, в основі своїй не було здійснено заміни принципів стосунків у політиці, економіці, соціальній сфері, діяльності правоохоронних органів. Сталися лише певні зрушення у цьому напрямі. Були задекларовані абсолютно правильні антикорупційні речі, але в більшості вони залишилися не реалізованими до кінця через вказані причини.

При цьому однією з базових причин є втрата реального і дієвого контролю з боку народу за інститутами публічної влади та за конкретними носіями такої влади. Наскільки втрачений такий контроль, настільки й поширеною і впливовою є корупція в конкретній державі. За цим критерієм можна оцінити ситуацію й в Україні.

Поширена думка про причини зростання корупції в Україні є наступною: «Управлінці використовують свої посади як інструмент для отримання власної користі, а контроль над їхніми діями з боку правоохоронців недостатній». Поширення корупції як соціального явища обумовлюють економічна нестабільність, висока вартість життя та медичного обслуговування, низький рівень правової та політичної культури самого населення.

Найбільш корумпованими, на думку громадян, є інститути державної влади: Верховна Рада України (54,2%), Кабінет міністрів України (44,9%), Державна автомобільна інспекція (57,5%), міліція (54,2%), суди (49%), прокуратура (42,9%), митна і податкова служби (40,3%). А також: медичні (54%) і вищі навчальні заклади (46,3%). Найменш корумпованими на сьогоднішній день з-поміж державних установ громадяни вважають органи місцевого самоврядування (32,4%) та Президента України (36,8%)[2].

Останнє, в свою чергу, свідчить про те, що саме інститут президентства з-поміж усіх інших органів влади найбільшою мірою відповідає суспільним очікуванням щодо ініціювання антикорупційних заходів. Зокрема, 61% громадян вважає, що боротьба з корупцією є прерогативою Президента України. Водночас, лише 11% респондентів поінформовані про президентські антикорупційні ініціативи і практично невідомими широкому загалу є антикорупційні заходи, ініційовані Парламентом та Урядом України[3].

Щодо шляхів реагування на прояви корупції – значна частина населення скептично ставиться до правових засобів захисту своїх порушених прав. Лише 20,7% громадян вважають реальними свої звернення у правоохоронні органи та суд.

Окрім того, як свідчать результати дослідження громадської думки, понад дві третини (67,6%)[4]

респондентів переконані, що органи виконавчої влади не докладають значимих зусиль до боротьби з корупцією, а 77% опитаних вважають, що з 2004 року рівень корупції залишився незмінним або зріс.[5]

Жодна із соціально-політичних і економічних систем не мала, не має і не може мати повного імунітету від корупції – змінюються лише її обсяги та прояви, а також можливості її впливу на соціальне життя. Відмінність різних держав у цьому плані полягає не у наявності чи відсутності корупції як такої, а в її масштабах, характері корупційних проявів, впливі корупції на економічні, політичні, правові та інші соціальні процеси.

Феномен корупції у світі характеризується по-різному, оскільки є різні за своїм розвитком, рівнем демократії, станом правопорядку держави. Так, є країни, де корупція має мінімальне поширення і абсолютно незначний вплив на суспільне життя. До таких країн вже традиційно відносять, наприклад, Фінляндію та Швецію. Там прояви корупції трапляються не часто і за своїм характером вони не становлять великої небезпеки для держави та людей. Є країни, де корупція присутня більше але має, так би мовити, «поміркований» вплив на політичні, економічні та соціальні процеси. До цієї групи відносять більшість країн, які є найбільш розвинутими, що мають сталу демократію та сильну правову державу. Хоча у другій групі країн корупція поширена більше і прояви її мають більш системний та небезпечний характер, проте для них характерним є те, що там існує велика вірогідність своєчасного виявлення абсолютної більшості корупційних діянь, а головне – адекватне правове, а з ним політичне та соціальне реагування на них. До того ж, важливо, що у всіх цих країнах корупція більшістю населення однозначно сприймається як аномалія, як зло, як недопустимий спосіб життя.

Водночас, існують країни, де корупція носить масштабний, системний, організований характер і має визначальний вплив на політику, економіку та інші сфери суспільного життя. Там корупція із соціальної аномалії поступово перетворюється на правило і виступає звичним способом вирішення життєвих проблем, стає нормою функціонування влади і способом життя значної частини населення. У цих державах корупція є системним елементом управління, тому якщо цей елемент вилучити з управлінського процесу, управління державою буде втрачене.

Як наслідок поширення корупції, відбувається «переродження» державної влади: вона стає нездатною до самоочищення від корупціонерів і нищівно розправляється з тими, хто починає реально протистояти корупції. Тоді стає очевидним, що діяльність правоохоронних органів спрямовується не на протидію корупції, а на незаконне переслідування тих, хто викривав корупціонерів і добивався притягнення їх до відповідальності, а закон перестє бути виразником права і перетворюється у засіб політичної боротьби.

Корупція є соціальним явищем, яке постійно мімікрує. Вона видозмінюється, легко і швидко пристосовується до нових умов існування. Образно кажучи, корупція «залазить» у всі існуючі в державі шпаринки і використовує їх у власних цілях. Вона надзвичайно живуча. Секрет тривалості «життя» корупції, як, власне, її існування взагалі, в основному полягає у двох моментах: по-перше, у природі людини, у її передусім психологічній та соціальній недосконалості, у її бажанні задовольнити свої потреби за рахунок когось іншого, використовуючи при цьому владні повноваження; по-друге, у соціальній природі держави як публічній надбудові над суспільством, недосконалості держави як суспільної інституції, зрештою – у можливостях скористатися владою на власний розсуд.

Чинники протидії корупції відомі та успішно апробовані на міжнародному рівні. Це, насамперед, відкритість процесу підготовки та прийняття політичних рішень, свобода слова та незалежність засобів масової інформації, дієві механізми контролю за діяльністю владних інститутів з боку громадянського суспільства. За умов масштабної корупції акцент переноситься саме на усуненні причин, а не на боротьбі з конкретними проявами.

На сьогодні Україна підтвердила свою участі у низці антикорупційних програм, які здійснюються на міжнародному рівні:

1) у вересні 2003 року Україна приєдналася до Стамбульського плану дій по поротьбі з корупцією. Ним, зокрема, передбачається посилення участі громадськості у запобіганні корупції, та закріплення за державою обов’язку інформувати населення щодо антикорупційної політики;

2) у 2006 році Україна приєдналася до Групи держав Ради Європи проти корупції (GRECO). З-поміж іншого, пунктом 1 рекомендацій GRECO Україні запропоновано створити антикорупційний орган, куди мають увійти  представники від влади та громадянського суспільства. До функцій такого органу віднесено реалізацію національної антикорупційної стратегії та моніторинг її виконання;

3) окрім цього, Україна долучилася до фінансування антикорупційних заходів в рамках Порогової програми американської державної корпорації «Виклики тисячоліття», основною метою якої є реформа судоустрою, вдосконалення застосування етичних стандартів та залучення до боротьби з корупцією вітчизняних структур громадянського суспільства.

В Україні на антикорупційну тематику прийнято понад 70 нормативних документів, зокрема 12 законів, з яких два не набрали чинності, та 12 постанов Уряду (з них одна втратила чинність). Однак, аналіз виконання цих документів свідчить, що всі вони не дозволили досягнути кінцевої мети – подолання корупції[6].

В числі виданих останнім часом нормативних актів Президента України, які спрямовано на активізацію боротьби з корупцією, укази:

-        Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 листопада 2005 року «Про утворення Міжвідомчої комісії Ради національної безпеки і оборони України з комплексного вирішення проблем у сфері боротьби з корупцією».

-        Про деякі заходи щодо запобігання корупції в судах та правоохоронних органах[7].

-        Про Міжвідомчу робочу групу з питань протидії корупції[8].

-        Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 21 квітня 2008 року «Про заходи щодо реалізації національної антикорупційної стратегії та інституційного забезпечення цілісної антикорупційної політики»[9].

Корупція може бути причиною відставки як окремих посадових осіб, так і цілих урядів. Світова історія дає багато прикладів, коли лише оприлюднення фактів корупції або початок їх офіційного розслідування робили те, що не було під силу всенародним виборам, рішенням парламентів чи глав держав. А це може потягнути за собою суттєві зміни у внутрішній і зовнішній політиці держави.

На жаль, на відміну від країн Західної Європи, в Україні громадянське суспільство до цього часу не стало головним учасником боротьби з корупцією. Більшість громадян розцінюють організації громадянського суспільства як незначне джерело інформації про корупцію – їхніми послугами скористалися лише 2,5% респондентів і тільки 2,8% вважають їх відповідальними за боротьбу з цим явищем. Ефективність антикорупційних акцій, організованих суб’єктами громадянського суспільства в Україні, залишається на низькому рівні: лише 11,4% респондентів підтвердили свою обізнаність у таких заходах. Серед головних перешкод, які ускладнюють ефективний вплив громадянського суспільства в означеній сфері є брак матеріальних ресурсів (77% опитаних) та відсутність реакції (перешкоджання) з боку влади (43%)[10].

Головним засобом участі громадянського суспільства у боротьбі із корупцією є посилення громадського спостереження за корупцією в органах влади. Однією з головних цілей моніторингу є забезпечення підзвітності уряду та бізнесових структур перед громадянами. Об’єктом моніторингу є широке коло суб’єктів: структури виконавчої влади, приватні та фінансові установи, політичні партії, парламент, судові органи.

Важливим механізмом участі громадянського суспільства у процесі боротьби із корупцією є практика адвокасі – захист прав та інтересів населення. Досвід країн з усталеною демократичною системою свідчить, що даний вид діяльності дозволяє посилити вплив громадян на процедури прийняття рішень органами влади, створити сприятливе інформаційне поле та тиск на владу з боку ЗМІ, підвищити рівень довіри населення до власної спроможності захисту прав і свобод.

Можливими кроками політичного керівництва держави на шляху оптимізації даного процесу могли б стати наступні заходи:

          1) на законодавчому рівні:

-      визначення порядку участі громадських організацій та інших інститутів громадянського суспільства у запобіганні та протидії корупції;

-      чітке зобов’язання органів виконавчої влади центрального та місцевого рівня забезпечувати повне та своєчасне виконання вимог Закону України «Про інформацію» в частині надання інформації на інформаційні запити громадян;

          2) на інституційно-функціональному рівні:

-      прискорення процесу створення спеціального антикорупційного органу, відповідального за стан подолання корупції. Забезпечити його незалежний статус;

-      посилення впливу громадськості на процес прийняття рішень органами державної влади та контроль за конкурсним розподілом бюджетних коштів. З цією метою забезпечити регулярне та своєчасне проведення моніторингу витрачання бюджетних коштів на місцевом рівні;

-      забезпечення підготовки та оприлюднення на офіційних сайтах органів влади планів проведення консультацій з громадськістю, проектів державних і регіональних програм економічного, соціального та культурного розвитку, рішень щодо ходу їх виконання.

          на просвітницько-інформаційному рівні:

-        проведення низки інформаційних заходів з систематизації знань щодо явища корупції, зарубіжного досвіду боротьби з корупцією та адаптації міжнародного досвіду протидії корупції до українських реалій з метою підвищення спроможності неурядових організацій протидіяти поширенню корупції;

-        організація просвітницьких акцій та підготовка видавничо-інформаційних матеріалів антикорупційної спрямованості.

 

Президент України

вимагає посилити боротьбу з корупцією

 

«Ситуація, що склалася в сфері протидії корупції в Україні, нині є загрозливою і суперечливою», – сказав Президент України Віктор Ющенко, характеризуючи антикорупційну державну політику під час наради з питань боротьби з корупцією.

Глава держави акцентував відсутність консолідованих і послідовних антикорупційних кроків, недостатню нормативно-правову та інституційну базу для ефективності такої політики. За оцінкою Президента, проблема корупції становить виклик національній безпеці України. За його словами, надзвичайні масштаби корупції в Україні засвідчені міжнародними організаціями і експертними дослідженнями.

«За оцінками впливових міжнародних організацій, Україна нині знаходиться серед найбільш корумпованих держав, у яких корупція має загально національний системний характер і справляє визначальний вплив на українську політику, економіку та інші сфери суспільного життя», – сказав Президент.

Зокрема, індекс сприйняття корупції в Україні за 2007 рік склав 2,7 бала, в результаті чого країна посіла 118 місце в рейтингу «Трансперенсі Інтернешнл» (ТІ). Цей показник для нашої країни є традиційно низьким.

За оцінками Київського міжнародного інституту соціології, презентованими ще у травні 2007 року, громадяни України вважають найбільш корумпованими сфери медичних послуг та вищої освіти, міліцію, податкові та митні органи. За даними «Трансперенсі Інтернешнл», основними сферами поширення корупції є видача ліцензій та дозволів, оподаткування та митні процедури. Найбільш корумпованими також названо міліцію, прокуратуру, податкові органи, суди, медицину, освіту, а також парламент і політичні партії.

Наявність загрозливих тенденцій у цих сферах підтверджується результатами моніторингу України з боку Групи держав Ради Європи проти корупції (GRECO) та Стамбульського антикорупційного плану дій. «Важко назвати сферу, де немає корупції», – підсумував Глава держави.

Президент особливо наголосив на небезпечності політичної корупції, яка, зокрема, стала причиною парламентської кризи 2007 року. «Корупція ще більше прийшла у парламент,  вона квітне як у парламенті , так і в політичних процесах поза парламентом», – сказав він, назвавши, як приклад, практику продажу місць у списках партій і блоків на місцевому та загальнонаціональному рівнях. У цьому контексті Глава держави виступив за скасування депутатської недоторканності, яка, як імунітет від юридичної відповідальності, сприяє поширенню корупції.

Віктор Ющенко назвав негативні наслідки, які тягне за собою політична корупція. «Корупційні прояви у вищих політичних колах провокують корупцію у сферах економіки, державного управління та правосуддя». Зокрема, корупція перешкоджає реформуванню економіки та притоку інвестицій, розвитку середнього та малого підприємництва. Коментуючи економічні ефекти корупції, Президент вказав не недопустимість такої практики, коли через залученість державних службовців і суддів до корупційних схем здійснюються рейдерські захоплення підприємств.

«Такі акції втілюються через корупційні схеми за участю реєстраторів, працівників виконавчої служби, окремих суддів, прокурорів, працівників контролюючих і правоохоронних органів. Без державного службовця рейдерство неможливе», – констатував Віктор Ющенко, вказавши на пасивну реакцію на такі факти з боку правоохоронних органів. (У 2007 році за фактами протиправного захоплення підприємств порушено і розслідуються 6 кримінальних справ).

За словами Президента, корупція має такий соціальний аспект, як зростання бідності: корупція сприяє перетіканню ресурсів, зокрема бюджетних, на рахунки корумпованих осіб або груп. Поглиблюється соціальна нерівність громадян, збільшується соціальна напруга в суспільстві.

До основних причин поширення корупції Президент відніс недостатню зрілість державних та демократичних інститутів, атмосферу терпимості до проявів корупції. Недосконалим і застарілим є українське законодавство, яке передбачає лише адміністративну відповідальність за корупційні дії. «Читаючи цей закон, можна сказати, що в Україні влада не має наміру боротися з корупцією», – сказав Президент щодо Закону «Про боротьбу з корупцією».

Він зазначив, що за час чинності цього Закону з 1995 року до жовтня 2006 року не тільки не було прийнято жодного нового антикорупційного закону, а й не було внесено будь-яких суттєвих змін до законодавства України, які спрямовувалися б на протидію корупції. Національне законодавство до цього часу не приведено у відповідність до міжнародних конвенцій з протидії корупції. При тому, що Україна є учасницею Кримінальної Конвенції Ради Європи проти корупції та Додаткового протоколу до Кримінальної конвенції проти корупції, Цивільної конвенції про боротьбу з корупцією, Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції (Резолюція ООН від 31 жовтня 2003 р.). Ці документи встановлюють зобов'язання для країн розробляти та запроваджувати різноманітні запобіжні заходи, криміналізувати корупцію, розширити застосування оперативно-розшукових заходів.

З причин зволікання з прийняттям законів, запропонованих Президентом України, залишаються невиконаними міжнародні зобов'язання України щодо встановлення кримінальної відповідальності за корупцію для юридичних осіб, хабарництво осіб приватного сектора тощо. Не було внесено змін до законодавства щодо притягнення до відповідальності за корупцію осіб, захищених імунітетом. Нагальною проблемою залишається удосконалення визначення поняття «корупції» з урахуванням міжнародних стандартів.

Президент також вказав на недостатню ефективність зусиль уряду у боротьбі з корупцією, який у цій політиці грунтується на плані виконання Концепції подолання корупції в Україні «На шляху до доброчесності».

Аналізуючи причини слабкої антикорупційної політики, Президент також вказав на недоліки у роботі правоохоронних органів, уповноважених на боротьбу з корупцією і відсутність єдиного координаційного центру проведення такої політики та її моніторингу.

«Я звертаюся до МВС, Служби безпеки, Генеральної прокуратури – ми повинні найближчі три тижні присвятити формуванню найефективнішого за історію України плану боротьби з корупцією», – закликав Президент учасників наради.

Він анонсував Указ, яким створено Міжвідомчу робочу групу з питань розробки заходів протидії корупції з метою координації такої політики. Співголовами нового органу Президент призначив Генерального прокурора Олександра Медведька та в.о. голови Служби безпеки Валентина Наливайченка. За вимогою Президента, перше засідання цей робочий орган має провести у тижневий строк.

Окрім того, Віктор Ющенко закликав максимально підтримати закон, на підставі якого буде створено Національне бюро розслідувань – орган, уповноважений вести боротьбу з корупцією на найвищих рівнях влади.

http://www.president.gov.ua/news/9647.html

 

 

 

Антикорупційні ініціативи

Президента України

Президент України переконаний, що нині боротьба з корупцією має хаотичний, вибірковий, а інколи декларативний характер. Уряд та законодавча гілка влади не забезпечують захищеність населення від корупційних проявів. Причина - у відсутності системи протидії корупції.

У 2006 році Глава держави підписав Указ, яким затвердив Концепцію подолання корупції в Україні під назвою «На шляху до доброчесності». На виконання цього Указу Кабінет міністрів лише через рік затвердив заходи щодо реалізації зазначеної Концепції. Також кроки Президента у боротьбі з корупцією не були підтримані Верховною Радою: до парламенту були внесені три законопроекти, що не були прийняті.

В Україні на антикорупційну тематику прийнято понад 70 нормативних документів, зокрема 12 законів, з яких 2 не набрали чинності, та 12 постанов Уряду (з них одна втратила чинність). Однак аналіз виконання цих документів свідчить, що всі вони не дозволили досягнути кінцевої мети - подолання корупції.

Аналіз виконання антикорупційного законодавства свідчить про подальше поширення корупції в суспільстві. Ситуація ускладнюється тим, що корупціонерами стають не лише рядові чиновники та їхні безпосередні керівники, а й працівники правоохоронних органів. За даними загальнонаціонального соціологічного опитування, 67% українців вважають, що упродовж 2007 року вони були в тій чи іншій формі безпосередньо втягнуті в корупційні дії через неможливість вільної реалізації права на освіту, медичне обслуговування, зайняття підприємницькою діяльністю, захист у судах та правоохоронних органах.

Зважаючи на такі загрозливі тенденції та усвідомлюючи свою відповідальність перед власним народом за наявність у суспільстві корупції Президентом України висунуто ряд антикорупційних ініціатив:

ПЕРША ІНІЦІАТИВА

Скасувати недоторканість депутатів і суддів. Забезпечити умови, за яких політики, найвищі посадові особи в державі, а також судді, винні в корупційних правопорушеннях, також будуть притягуватися до відповідальності. В державі не повинно бути касти абсолютно недоторканних осіб, яких неможливо покарати за вчинені ними корупційні правопорушення.

ДРУГА ІНІЦІАТИВА

Запровадити щорічне декларування доходів та видатків осіб, які займають посади в органах державної влади, державних службовців, працівників правоохоронних, податкових та митних органів, суддів та членів сімей цих посадовців. Декларування видатків – необхідний елемент публічності влади, який забезпечує прозорість, чесність та відповідність заявленим морально-етичним принципам, сприятиме недопущенню проявів корупції та зловживання службовим становищем, конфлікту службових та особистих інтересів. У разі неподання або подання недостовірних відомостей зазначені особи не можуть бути призначені (обрані) на відповідні посади, а випадково призначені підлягатимуть негайному звільненню.

ТРЕТЯ ІНІЦІАТИВА

Відокремити бізнес від влади.

У випадку призначення (обрання) на державну посаду особи, яка займалася бізнесом, підприємницькою діяльністю, вона публічно передає управління бізнесом іншій особі.

ЧЕТВЕРТА ІНІЦІАТИВА

Створити єдиний антикорупційний державний орган, до компетенції якого має бути віднесено вироблення єдиної антикорупційної політики в державі та реалізація комплексу заходів протидії корупції.

П'ЯТА ІНІЦІАТИВА

Розв'язання проблеми доброчесності в органах виконавчої влади, виборних органах та органах судової влади.

Головним напрямом повинно бути вдосконалення інституту державної служби, а також адміністративних процедур у цих органах. Необхідно прийняти у новій редакції Закон України «Про державну службу» та інші нормативно-правові акти, необхідні для вдосконалення системи державної служби в Україні, зокрема Кодекс поведінки державних службовців, який повинен базуватись на положеннях Модельного кодексу Ради Європи, інших міжнародно-правових актів у цій сфері. Законодавчо слід закріпити більш високі вимоги до порядку підбору кандидатів на посади державних службовців і власне до кандидатів. Прийняти Кодекс адміністративних процедур, яким зокрема визначити чіткий порядок і умови надання державою адміністративних послуг громадянам, процедури управлінської діяльності, за яких буде зменшено обсяг безпосередніх контактів фізичних і юридичних осіб з державними службовцями, встановити порядок врегулювання конфлікту державних та приватних інтересів. Провести судову реформу.

ШОСТА ІНІЦІАТИВА

Законодавчо врегулювати процедуру оприлюднення в засобах масової інформації даних про факти притягнення до відповідальності посадових осіб підприємств, установ, організацій, державних службовців, суддів, політичних діячів, які визнані в судовому порядку винними у вчиненні корупційних правопорушень, з тим щоб вони зазнавали громадського осуду за ці дії.

СЬОМА ІНІЦІАТИВА

Створити єдиний державний реєстр осіб, які були притягнуті до адміністративної чи кримінальної відповідальності за корупційні правопорушення.

Використання інформації такого реєстру дасть змогу під час проведення спеціальної перевірки кандидатів на відповідні посади та осіб, які займають відповідні посади, виявляти осіб, які раніше притягалися до кримінальної чи адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення, тобто скомпрометували себе. Інформація ж про юридичних осіб, причетних до корупції, яка також повинна міститися у реєстрі, допоможе запобігти їх участі у виконанні закупівель за державні кошти.

ВОСЬМА ІНІЦІАТИВА

Привести чинне антикорупційне законодавство України у відповідність зі світовими стандартами попередження та боротьби з корупцією.

Необхідно чітко визначити перелік осіб, на яких поширюється антикорупційне законодавство. До відповідальності за корупційні правопорушення мають обов'язково притягуватися і посадові особи суб'єктів господарювання всіх форм власності, а за надання матеріальних та нематеріальних благ особам, уповноваженим на виконання функцій держави, – будь-які фізичні й юридичні особи. Юридичні особи насамперед повинні притягуватися до відповідальності за підкуп чиновників і суддів з метою ухилитися від сплати податків чи здійснити рейдерську атаку. За вчинення корупційних правопорушень, які не є злочинами, треба встановити більш суворі адміністративні санкції у вигляді зокрема значних штрафів і позбавлення певних прав.

ДЕВ'ЯТА ІНІЦІАТИВА

Надати широкі права громадськості щодо участі у заходах протидії корупції.

Створити ефективний механізм доступу громадян, неурядових організацій та ЗМІ до інформації про діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб. Це забезпечить прозорість у питаннях прийняття тих чи інших державних рішень, за які платять із своїх кишень платники податків. Для цього потрібно комплексно врегулювати питання щодо можливості віднесення лише дуже обмеженого обсягу інформації, пов'язаної з діяльністю державних органів, до категорії інформації з обмеженим доступом. Будь-яка інша інформація з цих питань має бути відкритою і доступною, що дасть змогу унеможливити випадки необґрунтованого втаємничення прийнятих управлінських рішень.

ДЕСЯТА ІНІЦІАТИВА

Формування у населення негативного ставлення до корупції. З цією метою ввести антикорупційне виховання в навчальні програми шкіл та інших учбових закладів. Популяризація прикладів успішної реалізації антикорупційних програм в інших країнах. Боротьба в засобах масової інформації з міфом приреченості України на корупцію. Стимулювання діяльності громадських організацій та засобів масової інформації, які моніторять практику і методологію корупції в Україні і розповсюджують отриману ними інформацію.

 


[1] http://www.president.gov.ua/news/9647.html

[2] Стан корупції в Україні: результати загальнонаціонального дослідження 2007 р // http://www.guds.gov.ua/document/69743/pace_ukr_katalog_small.pdf - С. 18.

[3] Там само - С. 8.

[4] Там само - С. 14.

[5] Там само - С. 6.

[6] http://www.president.gov.ua/content/anticorruption.html.

[7] http://www.president.gov.ua/documents/7725.html.

[8] http://www.president.gov.ua/documents/7767.html.

[9] http://www.president.gov.ua/documents/7833.html.

[10] Оцінка населенням України зростання політичної корупції за останні пвіроку (березень 2007 р.) – Київський міжнародний інститут соціології: http://www.kiis.com.ua/txt.doc.12042007/press120407ukrl.doc.