16 квітня 2008 р. відбувся "круглий стіл" "Енергетична безпека України: зовнішні та внутрішні виміри", організований Національним інститутом стратегічних досліджень та Європейським центром досліджень проблем безпеки ім. Дж. Маршалла. Зі вступним словом виступили Ю. РУБАН, директор Національного інституту стратегічних досліджень, та Дж. ПЕТТІТ, заступник Глави Місії Посольства Сполучених Штатів Америки в Україні.

На "круглому столі" були представлені та обговорені доповіді:

- Краківська ініціатива: перспективи міжнародного співробітництва України в енергетичній сфері (Б. СОКОЛОВСЬКИЙ, Уповноважений Президента України з міжнародних питань енергетичної безпеки);

- Проекти ЄС щодо диверсифікації джерел постачання енергоносіїв та партнерства у сфері енергетики з країнами Центральної Азії (Г. ГЛІСОН, запрошений лектор Європейського центру досліджень проблем безпеки ім. Дж. Маршалла);

- Енергетичні війни як виклик часу (М. ГОНЧАР, директор енергетичних програм Центру "НОМОС");

- Пріоритети України в енергетичній сфері в контексті її національних інтересів (О. ГУДИМА, радник Прем'єр-міністра України, народний депутат України, член Комітету Верховної Ради з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки);

- Енергоефективність як пріоритетний напрям зміцнення енергетичної безпеки та інвестиційний потенціал України у сфері енергозбереження (В. ОМЕЛЬЧЕНКО, провідний експерт Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова);

- Формування енергетичної політики України в контексті сучасних викликів і загроз та проблеми реалізації "Енергетичної стратегії України на період до 2030 року" (А. ШЕВЦОВ, директор Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень у м. Дніпропетровську).

Загальні підсумки

1. Формування сучасної енергетичної політики має бути орієнтованим, передусім, на подолання однієї з ключових проблем глобального характеру - забезпечення економіки та життєдіяльності населення необхідними енергоресурсами при мінімальному навантаженні на навколишнє середовище.

2. Україна і країни ЄС мають подолати спільні виклики в енергетичній сфері:

- скорочення запасів традиційних енергоносіїв і різке підвищення цін;

- неприйнятний рівень впливу енергетичного сектору на екологію довкілля.

3. Країни ЄС недооцінюють значення України в енергозабезпеченні Європи. Вона є ключовою енерготранзитною країною, без її систем забезпечення ЄС газом просто не є можливим: нові маршрути транспортування газу ("Голубий потік" ~ 16 млрд куб. м, "Південний потік" ~ 27,5 млрд куб. м, "Північний потік" ~ 30 млрд куб. м) , що розглядаються, непорівнянні з українськими (біля 170 млрд куб. м) і можуть бути лише додатковими. Дотепер, енергетична політика України була значною мірою підпорядкована саме інтересам країн ЄС та Росії, про що свідчать низькі ціни на енерготранзит та плата за використання підземних сховищ.

4. Україна і ЄС мають спільні інтереси в забезпеченні енергетичної безпеки, на яких необхідно акцентувати увагу, а саме:

- диверсифікація джерел і маршрутів транспортування нафти та газу (нафтопровід "Одесса-Броди-Плоцьк", газопровід "Набукко" та ін.);

- освоєння нових родовищ в Ірані, Катарі, Північній Африці;

- впровадження енергоощадних технологій та НВДЕ (економія газу в Україні - це додаткові ресурси для Європи!).

5. Україна має значні можливості стосовно сприяння виконанню вимог Кіотського протоколу для найбільш розвинутих країн. Ефект від спільних проектів (скорочення викидів) може передаватись в обмін на інвестиції. Потенційні обсяги таких проектів дуже значні.

6. Україна має значний експортний потенціал електроенергетики, який потрібно реалізувати шляхом приєднання єдиної енергосистеми України до європейської системи UCTE.

7. Енергетична політика України до цього часу була непослідовною, занадто "делікатною" та млявою. Необхідно перейти до більш наступальних заходів. Після подій останнього часу Україна має керуватися насамперед власними національними інтересами.

8. В основі енергетичної політики України - виконання "Енергетичної стратегії до 2030 року" через розробку короткострокових програм для її забезпечення. Основна увага повинна приділятися розробці економічних механізмів забезпечення моніторингу та розробці енергетичного балансу країни.