ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ГАЗУ В ІНТЕРЕСАХ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ КРАЇНИ

Анотація

Однією з найважливіших проблем забезпечення енергетичної безпеки держави є проблема реформування внутрішнього ринку природного газу. На сьогоднішній день ринок характеризується високим ступенем монополізації, недосконалою організаційною структурою, недостатньо розвинутою конкуренцією.

В даній аналітичній записці на підставі аналізу еволюції структури сучасних світових ринків природного газу, стану сучасного ринку природного газу України, поточної ситуації на цьому ринку та ситуації з забезпечення енергетичної безпеки держави зроблено спробу визначити основні напрямки реформування даного сектору енергетики в інтересах забезпечення енергетичної безпеки держави.

 

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ГАЗУ В ІНТЕРЕСАХ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ КРАЇНИ

Загальна характеристика проблеми

Природний газ на сучасному етапі розвитку економіки України залишається основним паливно-енергетичним ресурсом (ПЕР) держави (його частка в паливно-енергетичному балансі складає 41,0 %). Вважаючи, що власний видобуток природного газу є недостатнім і основні постачання здійснюються за рахунок імпорту, та враховуючи значну залежність економіки саме від цього ПЕР, що позначається і на рівні забезпечення енергетичної безпеки, нормалізація становища та розбудова сучасного та стабільного ринку природного газу є однією з першочергових проблем енергетичної політики країни.

Поточну ситуацію на ринку природного газу як в більшості країн світу, так і в Україні, можна вважати нестабільною: значні коливання ціни, обмеженість джерел постачання газу, політична нестабільність в деяких країнах-виробниках та країнах-транзитерах, недосконалість ринкових відносин в цьому секторі енергетики – все це створює певні перешкоди на шляху формування ринку природного газу та є загрозами енергетичній безпеці держави.

Еволюція структури сучасних ринків газу.

Сучасні моделі газового ринку визначають чотири етапи в розвитку організаційної структури газової промисловості: «зародження – зростання – розвиток – конкурентний ринок». Така модель передбачає, що з розвитком газоспоживання та розширення інфраструктури змінюється і організаційна структура газової галузі від монополії до конкуренції. Такий шлях передбачає поступову дезінтеграцію газового ланцюга постачань та зменшення ролі державного регулювання, перехід від довгострокових контрактних відносинах на незрілих ринках до більш гнучких короткострокових контрактів та прив'язки цін до біржових котирувань.

До недавно вважалося, що в умовах природно-монопольного газопостачання саме державне регулювання є основною формою забезпечення стабільності та енергетичної безпеки газової галузі. Саме в цей період інтенсивно розвивалася інфраструктура галузі. Втім, держава, яка володіє таким потужним важелем впливу на економіку та економічну безпеку – регульованою газовою галуззю – реалізує політику в двох основних варіантах:

·      утримує достатньо низькі ціни на газ для стимулювання зростання інших секторів економіки та забезпечення соціальної стабільності населення (саме такий варіант подій має місце в Україні), що, через певний час веде до дефіциту газу через нестачу інвестування;

·      утримує достатньо високі ціни на газ та перерозподіляє монопольні надприбутки на соціальні потреби, що можливе для країн з високо розвинутою економікою, яка за рахунок високої енергоефективності в змозі забезпечити конкурентоспроможність кінцевої продукції (що характерно для більшості країн ЄС і, в першу чергу, Німеччини);

·      обидва попередніх варіанти – низькі ціни для виробників, високі – для споживачів (характерне для Великобританії).

Найбільш вагомим недоліком такого регулювання є відсутність стимулів для підвищення ефективності газової галузі.

Для сучасної постіндустріальної економіки характерним є третій етап еволюції структури газового ринку (перехідний) – лібералізація. Саме наявність розвинутої інфраструктури, яка забезпечує множину вибору між постачальниками та споживачами, є об'єктивною передумовою переходу до конкурентної організації газового ринку. На цьому етапі відбуваються і кардинальні зміни інституційної структури ринку – відмова від державного регулювання цін виробників, приватизація та розподіл видів діяльності газових компаній, проведення дерегулювання значних споживачів, введення стороннього доступу до мереж. Передбачається, що розвиток конкуренції веде до появи спотових ринків газу (як це відбувалося і на ринках нафти) та превалюючому використанню короткострокових контрактів, при цьому зберігаються і довгострокові контракти, терміни яких поступово зменшуються, а прив'язка цін до альтернативних енергоносіїв змінюються на прив'язку до цін спотового ринку. Характерними прикладами є США (1984-1995 рр.), Великобританія (1985-1998 рр.), ЄС (1998-дійсний час), Японія (1998-дійсний час) тощо.

Останнім етапом еволюції ринкової інфраструктури газового ринку повинно стати створення конкурентного ринку. Головними особливостями такого ринку слід вважати:

·        конкуренцію в усіх ланцюгах постачання і, як наслідок, зниження маржі постачальників та цін для споживачів;

·        дезінтеграцію усіх ланцюгів постачання (вихід на конкурентний ринок усіх споживачів; окрім ринку фізичного постачання газу діють розвинуті фінансові ринки газу (ф'ючерси та опціони), які є орієнтиром для всіх інших контрактів);

·        мінімізацію державного регулювання (дію «невидимой руки» ринку забезпечує ефективність ринку).

Слід зазначити, що спочатку наслідки введення конкуренції були вагомими: за рахунок суттєвого збільшення кількості продавців та покупців на конкурентному ринку відбулося суттєве зниження цін на газ (у США з 1998 до 1995 р. оптові ціни знизилися на 26 %, у Великобританії з 1990 до 1999 р. для промисловості на 45 %, для побутових споживачів на 20 %), суттєво збільшилися обсяги споживання. Однак, події наступних років суттєво позначилися на конкурентних газових ринках: значно зросла волантильніть цін (у більшості випадків ціни на природний газ значно зросли), зменшився попит на газ (у США в 2002 році відбулося скорочення споживання газу промисловими споживачами в порівнянні з 1997 роком на 23 %), відбулася переорієнтація виробництва з значним використанням газу на інші країни.

Серед причин такого становища можна назвати:

·надлишок видобувних та транспортних потужностей, які були створені в період державного регулювання і завдяки якому було забезпечено зниження цін при проведенні лібералізації газового ринку, на сьогоднішній день для більшості країн майже вичерпаний;

·при значному зростанні попиту, в тому числі і завдяки низькій ціні на газ, можливості щодо нарощування власного видобутку вичерпані або значно обмежені; в той же час, необхідність нарощування імпортних постачань потребує значних інвестицій (як на транспортування з значно віддалених регіонів так і на створення відповідної інфраструктури);

·зростає потреба в значних інвестиційних коштах і на оновлення існуючої інфраструктури газового виробництва та транспортування.

Але ситуація не є безвихідною. На конкурентних ринках США, Великобританії, країн ЄС ідуть активні процеси вертикальної інтеграції та концентрації задля зниження ризиків (акумуляції інвестиційних коштів, використання ефекту масштабу для зниження витрат, диверсифікації постачальників). Створюються інтегровані структури з електроенергетикою та газовою промисловістю. Така інтеграція забезпечує як збільшення власних можливостей, так і розширення можливостей з залучення позикового капіталу.

Таким чином, вертикальна інтеграція забезпечує:

·    залучення фінансових та виробничих фондів, що веде до розширення виробничих можливостей таких компаній та підтримки інфраструктури;

·    зменшення ризиків за рахунок диверсифікації ринків та видів діяльності, що підвищує загальну фінансову сталість компанії;

·    скорочення трансакційних витрат та збільшення маржі (це є достатньо важливим стимулом для компаній в період лібералізації, який характеризується зменшенням ренти в усіх ланцюгах газових постачань);

·    максимізацію доданої вартості за рахунок інтеграції з електроенергетичними підприємствами (конвергенція);

·    глобалізацію енергетичних компаній (лібералізація та інтеграція дає змогу компаніям розширювати свою діяльність за межами країни).

Вільна конкуренція множини компаній призводить до ситуації, коли на місце колишніх регульованих національних монополій приходять нерегульовані вертикально-інтегровані компанії. В той же час:

·      спостерігається збільшення потреби в довгострокових контрактах (в умовах високих та нестабільних цін більшість споживачів бажають гарантувати собі необхідні обсяги постачання газу за прогнозованими цінами, теж саме відноситься і до транспортування газу);

·      в умовах загострення ситуації на газовому ринку та збільшення загроз енергетичній безпеці держава посилює свою роль.

Таким чином, в сучасних умовах процеси, що відбуваються на світових газових ринках, вимагають оптимального сполучення державного регулювання, яке забезпечує розширення основних фондів галузі, та конкуренції, яка забезпечує ефективність їх використання. При цьому відбувається поступове розширення ринків від локальних до державних, потім – континентальних і, нарешті, міжконтинентальних – при торгівлі скрапленим природним газом (СПГ) (див. Додаток).

Ситуація в Україні.

Україна є енергодефіцитною країною, тому імпорт енергоносіїв, особливо в період значних цінових коливань, значним чином впливає на її енергетичну безпеку і таку її складову, як енергетична незалежність. В такий ситуації цілком очевидно, що головним напрямком є скорочення обсягу імпорту енергоносіїв та збільшення власного видобутку. Але можливості держави тут досить обмежені наявним рівнем запасів енергоресурсів в країні та потребують значних фінансових коштів й часу.

В той же час в роботі МЕА [3] відзначається, що на сьогоднішній день газова промисловість є дуже регульованою. Уряд має багато прямих і непрямих методів контролю над процесами ціноутворення та встановлення тарифів, операціями імпорту та експорту, умовами доступу інвесторів та над самими процесами інвестування. Така ситуація породжує можливість політичного впливу.

Внутрішні ціни на газ для багатьох груп споживачів є нижчими за собівартість постачання і перехресно субсидіюються за рахунок більш високих цін для промисловості. Підвищення ціни на імпортований газ у 2006 р. та у подальші роки стало значним дестабілізуючим фактором для промисловості та населення країни, зважаючи на істотну залежність промислового та побутового секторів від природного газу. Донині економіка демонструвала певну стабільність, але ціни на газ продовжують зростати. З огляду на це уряд має запропонувати більш ефективні заходи для стимулювання довгострокової продуктивності та ефективності у нафтовому та газовому секторах та економіки в цілому. До сьогоднішнього дня відсутність конкуренції, значне адміністративне втручання зводять нанівець зусилля з підвищення продуктивності та ефективності.

Після підписання 12 березня 2008 р. угоди про розвиток відносин у газовій сфері між ВАТ «Газпром» і НАК «Нафтогаз України» ситуація на газовому ринку України є такою:

1.  З січня по грудень 2008 року Україна отримує природний газ середньоазійського походження в обсязі не менше 49,8 млрд м3 за ціною $ 179,5 за 1000 м3. Продавцем газу виступає трейдер компанія RosUkrEnergo AG (RUE) або ВАТ «Газпром». Покупцем газу на українському кордоні виступатиме безпосередньо НАК «Нафтогаз України», яка розмитнюватиме та реалізовуватиме середньоазійський газ на території України без права реекспорту.

2.  З квітня 2008 року НАК «Нафтогаз України» зобов’язується укласти зі створеною на території України дочірньою або афілійованою компанією ВАТ «Газпром» довгостроковий контракт купівлі-продажу газу середньоазійського походження у 2008 р. та наступних роках в щорічному обсязі не менше 7,5 млрд м3 для реалізації промисловим споживачам України з максимальною маржею $ 0,01 за 1000 м3.

3.  Поставки середньоазійського газу в січні-лютому в обсязі 5,2 млрд м3 мають бути повністю оформлені і сплачені відповідно до контрактів, раніше укладених з RUE і ЗАТ «Укргаз - Енерго». Додатково до обсягів середньоазійського газу НАК «Нафтогаз України» має оформити з RUE контракт купівлі-продажу російського газу, що був поставлений в Україну в січня-лютому 2008 р. за базовою ціною $ 315 за 1000 м3, розрахунки за яким можуть бути здійсненні і шляхом повернення відповідних об’ємів газу (1,4 млрд м3).

З Угоди від 12 березня 2008 року також виходить, що ставка транзиту російського природного газу по українській території до країн Європи залишатиметься незмінною – $ 1,7 за 1000 м3 на 100 км.

Таким чином, виходячи з Угоди:

‑   Україна повністю забезпечила власний баланс газу на поточний рік, зберігши ціну у $ 179,5 за 1000 м3;

‑   з українського ринку зникає комерційний посередник ЗАТ «Укргаз - Енерго»;

‑   НАК «Нафтогаз України» повертає собі приблизно 2/3 ринку промислового споживача. Решта промислових підприємств напряму закуповуватимуть газ у дочірньої або афілійованої компанії ВАТ «Газпром».

Оцінюючи загалом підписану угоду позитивно, слід висловити низку пов'язаних з цим невирішених проблем:

‑   посилилася позиція ВАТ «Газпрому» на внутрішньому ринку України завдяки отриманню прямого доступу до нього, причому, згідно Угоди, ВАТ «Газпром» сам вибирає собі промислових споживачів, що створює умови для проведення газовим монополістом власної «промислової політики» в економіці України;

‑   в Угоді передбачається укладення довгострокового договору між НАК «Нафтогазом України» та афілійованою структурою ВАТ «Газпрому», в той час як Угода діє тільки у 2008 році;

‑   передбачений продаж структурою ВАТ «Газпрому» «не менше 7,5 млрд м3» не виключає можливість суттєвого збільшення цього обсягу та витіснення НАК «Нафтогазу України» ще з частини ринків;

‑   Угода не вступить в силу, доки ВАТ «Газпром» не одержить всіх дозволів відносно його діяльності на внутрішньому ринку України, що надає ВАТ «Газпрому» можливості додаткового «торгу» за отримання певних привілеїв в обмін на введення вигідних для України умов газопостачання в дію;

‑   Угодою позначена нова ціна – $ 315 за 1000 м3 російського газу, яка може бути базовою в подальших переговорах, проте не призначені ні новий тариф для транзиту газу до Європи через територію України, ні тариф його зберігання в сховищах України, не визначено й умов для подальшого (на 2009 рік і далі) довгострокового співробітництва на основі поступового переходу України на європейські ціни і тарифи.

Ще однією тенденцією роботи НАК «Нафтогаз України», яка потенційно несе в собі загрозу енергетичній безпеці держави, є неконтрольована та необґрунтована кредитна політика компанії. НАК «Нафтогаз України» активно бере позики за кордоном. Компанія отримала 500 млн євро (приблизно 640 млн дол. США) від випуску Єврооблігацій (Eurobond) у Люксембурзі у 2004р. Вона також організувала кредитну лінію обсягом до 2 млрд євро (приблизно 2,6 млрд дол. США) з Deutsche Bank (хоча ця лінія була заморожена). Кредити використовуються, принаймні частково, для операційних цілей, таких як виплата прострочених податків та боргів. У червні 2006 р., згідно з повідомленнями преси, НАК «Нафтогаз України» шукав кредити на кілька сотень мільйонів доларів США для оплати свого зростаючого боргу за імпорт газу («Інтерфакс Україна», 2006). Дехто побоюється, що НАК «Нафтогаз України», занадто збільшивши цей борг, буде не в змозі виплатити ці кредити і технічно стане банкротом. Це викликає занепокоєння тому, що Україна може бути вимушена продати свої нафтові та газові активи, зокрема газопроводи, для погашення цього боргу, або стане перед необхідністю брати кредити під поруку для виплати боргу. Тим більше що російський «Газпром», діючи в руслі енергетичної стратегії Росії до 2020 року, давно прагне заволодіти газовими активами України і максимально проникнути на її внутрішній газовий ринок.

Україна оголосила своєю метою приєднання до Угоди про енергетичну спільноту, яка поширює законодавство ЄС на ринки електроенергії та газу для країн, що не є членами ЄС, у Південно-східній Європі. На початку 2006 р. Мінпаливенерго розробляло пропозицію щодо проекту закону про ринок природного газу. Цей проект закону фокусується на конкурентному ринку газу та приведенні українського законодавства у відповідність до основних директив ЄС – зокрема, до Директиви ЄС з газу 2003/55. На сьогоднішній день такий важливий закон так і не прийнято.

Ще однією загрозою енергетичній безпеці держави можна вважати  непродуманий метод поділу вітчизняного ринку за сортами споживачів газу, коли для одних створюються сприятливіші умови, що робить загальне конкурентне поле менш справедливим і дієздатним.

Ціни за природний газ для споживачів України і тарифи на транспортування і постачання встановлюються відповідно до регуляторних документів – методик застосування, затверджених НКРЕ. Ці методи передбачають додавання витрат, пов’язаних з розвідкою, транспортуванням і постачанням газу до загальних витрат з виробництва. НАК «Нафтогаз України» надсилає до НКРЕ ціни і їхні обґрунтування для поточного перегляду тарифів, а також перегляду тарифів на транспортування газу магістральними трубопроводами і постачання природного газу.

В рамках адаптації законодавства України в частині створення ринків природного газу необхідно передбачати такі основні засоби та механізми утворення ринку:

‑    створення умов для діяльності незалежного регулятора ринків, який регулює відносини між учасниками ринків;

‑    створення умов для незалежної діяльності операторів з транспортування та розподілу природного газу;

‑    запровадження регульованого (на основі встановлених регулятором однакових незалежно від форм власності та недискримінаційних тарифів) доступу до засобів транспортування та розподілу природного газу;

‑    запровадження справедливих, прозорих та недискримінаційних соціальних зобов’язань енергетичних компаній щодо надання послуг і захист найбільш незахищених категорій споживачів;

‑    створення умов для розвитку внутрішніх та міждержавних газопроводів з метою забезпечення надійності функціонування енергетичних ринків, здійснення експортно-імпортних операцій та транзиту газу.

Слід зазначити, що загальні очікування щодо зниження цін внаслідок лібералізації ринків не повинні інтерпретуватися як безумовний ціновий прогноз. Дія інших факторів, впливаючих на ціни внутрішнього ринку, таких як, наприклад, раптова зміна цін на паливо на світових ринках, в змозі змінити кінцевий напрямок руху цін. Саме такий період має місце в сьогодні. Значне підвищення цін на головні ПЕР в значному ступені превалюють над перевагами лібералізованого ринку та змушують країни експортери ПЕР суттєво підвищувати і внутрішні ціни на ПЕР. Такі тенденції стають на заваді сталому економічному розвитку в світі і, зокрема, України.

Висновки та рекомендації.

1.   Сучасна політика забезпечення енергетичної безпеки на ринку газу повинна відповідати і ринковим принципам (конкурентні умови діяльності, прозорість та передбачуваність ціноутворення, невтручання держави в економічну діяльність підприємств) і використанню механізмів державного регулювання (податкова та інвестиційна політика, ліцензування). Такий підхід повинен визначатися в Законі України «Про ринок природного газу», процес затвердження якого необхідно значно інтенсифікувати.

2.   Державна політика реформування газового ринку має базуватися на загальновизнаних принципах та стратегічних документах, в яких необхідно передбачити:

·      форму, структуру та основні механізми державного регулювання газової галузі;

·      довгострокові зобов'язання щодо механізмів оподаткування, інвестування та захисту прав власності;

·      визначення механізмів ціноутворення, виходячи з ринкових принципів (в той же час такий підхід не виключає адресних субсидій найбільш незахищеним верствам населення) та різних форм державного регулювання процесу ціноутворення (інвестування, оподаткування тощо);

·      комплекс заходів та реальних механізмів стимулювання щодо підвищення ефективності використання природного газу;

·      інформаційну прозорість діяльності ринку.

3.   Суттєву увагу слід звернути на процес підвищення енергоефективності в усіх сферах використання газу (житлово-комунальній, промисловій тощо), в першу чергу, за рахунок виконання програм енергозбереження і скорочення споживання природного газу (що передбачено «Енергетичною стратегією України на період до 2030 року»), впровадження систем обліку природного газу на усіх етапах його споживання (від митного прийому до кінцевого конкретного споживача);

4.   Необхідно проаналізувати ефективність виконання раніш прийнятих державних програм, стратегій, розпоряджень, рішень та прийняти заходи щодо їх безумовного виконання;

5.   Необхідно заключити довгострокову політичну угоду з РФ та країнами Середньої Азії - експортерами газу щодо базових принципів співробітництва в газовій сфері, яка б передбачала:

·      гарантовані обсяги експорту та транспортування;

·      встановлення базових підходів до побудови механізмів ціноутворення на газ що експортується та його транзит;

·      загальні принципи доступу до вільних газотранспортних потужностей;

·      перспективні плани реалізації спільних проектів.

На думку Кабміну, термін такої угоди повинен складати 5-10 років, в той же час укладанню такої угоди повинні передувати міжурядові угоди про базові принципи співробітництва.

 

Джерела:

1.             Миртова Т.А. Динамика институциональной структуры газовых рынков // http://www.eriras.ru/

2.             Миртова Т.А. Краткосрочная торговля природным газом: зарубежный опыт //http://www.eriras.ru/

3.             Україна: огляд енергетичної політики 2006 // МЕА, http://www.iea.org

 

Регіональний філіал НІСД у м. Дніпропетровську

(А. Шевцов, В. Бараннік)

 

Довідково.

 

Деякі особливості сучасних ринків природного газу

 

Спотовий ринок природного газу. Головними особливостями спотового ринку природного газу слід вважати:

·        агрегування попиту та пропозиції для визначення відповідних кривих попиту та пропозиції системи, яке сприяє посиленню конкуренції між учасниками ринку;

·        спрощення визначення ринкової ціни природного газу (у тому числі за рахунок прозорості процесу формування ціни);

·        сприяння зростанню економічної ефективності системи за рахунок процесу визначення ціни природного газу, яка відображає короткострокові граничні витрати, тобто реальну економічну цінність газу в конкретний час та в конкретній точці ринкового простору;

·        змога оптимізації керування ризиками та портфеля контрактів: учасники ринку отримують змогу купувати газ з різних джерел та постачати його в різних напрямках, що дозволяє комбінувати шляхи постачань через декілька центрів, диверсифікуя ризики постачальників; крім того, спотовий ринок дає учасникам можливості по зниженню і цінових ризиків;

·        виступати як «остання надія» для ризиків по об'єктам: якщо одна з сторін контракту не викупила весь обсяг газу, обумовлений в довгостроковому контракті, інша сторона знає, що може тимчасово переорієнтуватися на спотовий ринок.

Основними умовами розвитку ліквідних спотових ринків вважаються:

·        надлишки пропозицій та транспортних потужностей природного газу;

·        забезпечення прозорих правил транспортування газу з жорсткою регламентацією послідовності дій учасників ринку та встановлення чітких часових обмежень, що обумовлено технологічними особливостями газопостачання;

·        наявність регулюючого органу для розробки правил, контролю за їх виконанням, моніторингу становища та внесення змін й доповнень;

·        участь достатньо великої кількості продавців та покупців на ринку, внаслідок чого ринок може відображати реальні цінові орієнтири;

·        використання контрактів, стандартизованих по найбільш суттєвим контрактним умовам з тим, щоб дати змогу виникнення єдиного ефективного механізму ціноутворення за ними;

·        відносна легкість входу та виходу на спотовий ринок;

·        доступ до інформації (саме необхідна прозорість ринку досягається через публічно доступні інформаційні джерела).

Серед інших особливостей спотового ринку можна назвати і наявність газових сховищ (СПГ), які в значному ступені забезпечують певні можливості цінового регулювання, шляхом наявності певного зв'язку між ціною газу та його обсягів в СПГ. Так в США діє біля 410 СПГ загальним об'ємом біля 110 млрд м3 природного газу, що дорівнює 1/5 річного споживання і йде нарощування цих обсягів. Ще однією позитивною особливістю спотового ринку є наявність зв'язку між розвитком спотового та фінансового ринків.

 

Експортна стратегія Росії. Перед Росією також стає проблема визначення ефективної експортної стратегії розбудови сталого до зовнішніх та внутрішніх умов газового ринку. Така стратегія повинна дати відповіді на наступні запитання:

·        обсяги та спрямування експорту газу;

·        засоби постачання газу на ринки (трубопроводи, СПГ тощо);

·        в залежності від визначених засобів постачання передбачити будівництво нових та реконструкцію існуючих діючих газотранспортних систем з врахуванням формування перспективних потоків газу та їх цінових показників.

Висока капіталоємність формування газових потоків та інерційність самої газової галузі потребує прийняття інвестиційних рішень та визначення прогнозів розвитку попиту та пропозицій на віддалену перспективу. На газову галузь Росії, як найбільшого експортера газу в світі, в тім як і на розвиток газових ринків будь-якої країни світу, впливають численні зовнішні фактори: геополітична ситуація в світі, кон'юнктура світових енергоринків, наявність та потужність транспортних потужностей тощо. Найбільш суттєвими з них слід вважати:

·        невизначеність майбутніх цін на газ;

·        невизначеність ємності експортних потоків;

·        витрати та напрямки транзиту, в тому числі і можливості диверсифікації транзитних потоків.

Таким чином, ризики з якими стикаються країни для забезпечення свого загального сталого розвитку та розвитку газової галуззі, будь то споживач чи постачальник паливно-енергетичних ресурсів, є подібні. Цілком очевидно, що довгострокові домовленості на підставі узгодження національних інтересів сприяють зниженню ризиків та сталому розвитку країн.

 

Зріджений природний газ (ЗПГ). ЗПГ – природний газ зріджений шляхом охолодження до – 1610С. В процесі зрідження об'єм газу зменшується майже в 600 разів, що робить економічно прийнятним його транспортування в спеціальних танкерах-метановозах по всьому світі. В 2003 році 12 країн світу (США, Алжир, Лівія, ОАЕ, Бруней, Індонезія, Малайзія, Австралія, Трінідад та Тобаго, Нігерія, Оман, Катар) експортували 126 млн т ЗПГ (біля 128 млрд м3) в 13 країн світу. Постачання ЗПГ в 2003 році забезпечило біля 6 % загального споживання газу та 27 % всієї міжнародної торгівлі газом. Темпи зростання торгівлі ЗПГ досить високі: вже до 2007 року обсяг світової торгівлі ЗПГ може скласти від 200 до 330 млн т на рік, тобто за 4 роки зрости майже вдвічі.

Не зважаючи на наявні переваги торгівлі ЗПГ є і певні вади, а саме:

·        технологічна складність виробництва та транспортування ЗПГ;

·        значні обсяги інвестування виробництва;

·        значні обсяги витрат споживача для будівництва приймальних терміналів та заводів з ре газифікації.

На сьогоднішній день собівартість виробництва 1 т ЗПГ складає біля $ 250 для повного початкового виробництва і біля $ 175 для розширення потужностей на діючому виробництві. Саме використання ЗПГ в сучасних умовах є реальною можливістю диверсифікації газових постачань.

Зріджений природний газ в Україні.

«Нафтогаз України» запропонував побудувати регазифікаційну установку для ЗПГ на Чорному морі з наміром імпортувати ЗПГ з Лівії, Єгипту та інших країн. У січні 2006 р. «Нафтогаз України» оголосив про завершення технічко-економічного обґрунтування для терміналу з початковою потужністю 10 млрд м3. Такий проект коштуватиме 3 млрд дол. США.

Теоретично термінал ЗПГ допоміг би Україні диверсифікувати постачання газу. Однак такий проект потребував би ретельного аналізу витрат та вигід, з урахуванням варіантів постачання, прогнозованих світових цін на ЗПГ, витрат на транспортування та потенційний попит на ЗПГ, що постачається за світовими цінами. Дуже сумнівно, щоб проект з ЗПГ був економічно доцільним у контексті української структури газової промисловості та низьких внутрішніх цін на газ. Водночас, є очевидним, що фінансування було б проблемою. НАК «Нафтогаз України» стверджує, що він фінансував би проект завдяки своїм власним фондам та кредитам, але заборгованість компанії вже викликає занепокоєння. Додаткова складність, яка має враховуватися – це транзит суден з ЗПГ через Босфорську протоку, чому протистоять владні структури Туреччини. Тим не менше, подальше зростання ціни на російський та каспійський газ та широкі реформи в українському газовому секторі можуть в кінцевому підсумку покращити перспективи спорудження терміналу ЗПГ у країні.